Перегляд вихідного коду сторінки Грицюк Н.О. Адаптаційні проблеми молодшого школяра з уникним типом спілкування

[[Грицюк Н.О.]] – викладач кафедри психології [[Кафедра психології Київського університету імені Бориса Грінченка|кафедри психології]] [[Педагогічний інститут|Педагогічного інституту]] [[КМПУ|Київського університету імені Бориса Грінченка]], м. Київ.


'''Проаналізовано феномен шкільної дезадаптації молодших школярів. Охарактеризовано основні наслідки шкільної дезадаптації. Описано основні причини формування шкільної дезадаптації у дітей з уникним типом спілкування.'''

''Ключові слова'': '''адаптація до навчання; шкільна дезадаптація; дефіцит спілкування; уникний тип спілкування; референтні особи.'''


'''Проанализировано феномен школьной дезадаптации младших школьников. Охарактеризовано основные последствия школьной дезадаптации. Описаны основные причины формирования школьной дезадаптации у детей с ускользающим типом общения.'''

''Ключевые слова'': '''адаптация к обучению; школьная дезадаптация; дефицит общения, ускальзающий тип общения, референтные лица.'''


'''Analyzed the phenomenon of school exclusion younger students. The present paper describes the main consequences of school maladjustment. The basic reasons for the formation of school maladjustment in children with elusive type of communication.'''

''Key words'': '''adaptation to training, school maladjustment, lack of communication, uskalzayuschy type of communication, the reference person.'''


== Постановка проблеми ==

Стрімка технологізація людського буття, крім переваг і зручностей, принесла сучасному людству низку так званих цивілізаційних проблем, які мають складний і суперечливий характер.


Одною з проблем, яка є вкрай актуальною і потребує детального вивчення, є зміни способів і характеру людського спілкування. Як зауважує О. Франчук, побутові зручності, які забезпечує людям розвиток техніки, ЗМІ, інших засобів сполучення й особистого зв'язку, кількісно і якісно змінюють структуру людського спілкування. Чимало західних, російських і вітчизняних дослідників відзначають, що ці зміни виявляються найчастіше як свідоме і вимушене обмеження (уникання) соціальних контактів (В.М. Бондаровська, В.В. Москаленко, О.В. Петрунько, В.Е. Войскунський, К. Мей, К. Янг), згортання «живого» спілкування і обрання альтернативних його способів (Г.В. Мироненко, Л.А. Найдьонова, В.П. Чудинова, Дж. Брайант, С. Томпсон і інші). 


Дефіцит традиційного міжособистісного спілкування, який дедалі зростає, становить, на нашу думку, серйозну небезпеку. По-перше, він послаблює сім'ю як інститут первинної соціалізації дітей, а по-друге – він усталюється і легітимізується як норма соціального життя для цілих поколінь дітей і дорослих. Вже нині є чимало підтверджень того, що дефіцит спілкування не тільки зростає, а й набуває неадаптивних, патологічних форм. І найбільш руйнівні наслідки виникають, якщо цей дефіцит: 1) виникає на ранніх етапах розвитку дитини (коли спілкування з носіями соціального досвіду є головною умовою успішної соціалізації); 2) набуває характеру уникання (коли дитина не шукає альтернативних засобів взаємодії з соціальним оточенням, а відмовляється від спілкування з ним, уникає його). Дефіцит спілкування в ранньому і дошкільному дитинстві, посилений другорядними факторами, може набувати таких патологічних форм вияву, як госпіталізм, дитячий аутизм тощо. Так, дані дослідницького центру Autism Research Institute свідчать, що за останні роки кількість дітей-аутистів помітно зросла (з 1 на 10000 до 1 на 200 дітей, а в Англії – до 1 на 80 дітей). А за даними Державного комітету статистики, в Україні в 3,5 рази, за останні три роки, зросла кількість вихованців спеціальних шкіл-інтернатів для дітей з синдромом госпіталізму [3]. Отже, все більше дітей і, відповідно, їхніх батьків стикаються з труднощами, спричиненими дефіцитом спілкування, в т.ч. із проблемою соціально-психологічної ізоляції, які часто не в змозі самостійно подолати. 


Однією з таких проблем є труднощі адаптації дітей до умов початкової школи. За оцінками дослідників, в залежності від типу школи, від 20 до 60% молодших школярів мають серйозні труднощі в адаптації до умов шкільного навчання [1]. Особливо гостро названа проблема стоїть перед дітьми з уникним типом спілкуванням.


== Аналіз досліджень ==

Існує багато визначень шкільної адаптації. Як приклад традиційного визначення можна привести визначення М.В. Максимової [5], яка шкільну адаптацію трактує як процес входження дитини в нову для нього соціальну ситуацію розвитку. Аналіз зарубіжної та вітчизняної літератури показує, що терміном «шкільна дезадаптація» або («шкільна непристосованість») фактично позначають будь-які труднощі, що виникають у дитини в процесі шкільного навчання.


До числа основних первинних ознак проявів шкільної дезадаптації вчені одностайно відносять утруднення в навчанні і різні порушення шкільних норм поведінки.


Основні фактори, які можуть стати причиною шкільної неуспішності: недоліки в підготовці дитини до школи, соціально-педагогічна занедбаність, тривала і масивна психічна депривація, соматична ослабленість дитини, порушення формування шкільних навичок (дислексія, дисграфія), рухові порушення, емоційні розлади тощо.


Під впливом постійних невдач, що виходять за рамки власне навчальної діяльності та поширюються на сферу взаємин з однолітками, у дитини формується відчуття власної малоцінності, з'являються спроби компенсувати власну неспроможність. А так як вибір адекватних засобів компенсації в цьому віці обмежений, то самоактуалізація часто здійснюється в різній мірі усвідомленій протидії шкільних нормам і реалізується в порушеннях дисципліни, підвищеній конфліктності, що на тлі втрати інтересу до школи поступово інтегрується в асоціальну особистісну спрямованість. Нерідко у таких дітей виникають нервово-психічні та психосоматичні розлади (Ш.О.Амонашвілі [4]).


Така ситуація є типовою для середньостатистичної дитини, яка йде до школи. На майбутнього школяра з дефіцитом спілкування, окрім вище окреслених факторів, впливають й фактори пов’язані з обмеженням соціальних контактів.
Тому метою, і відповідно завданнями, даної роботи є аналіз проблеми шкільної дезадаптації дітей з уникним типом спілкування.


== Дослідження проблеми ==

Серед причин шкільної дезадаптації дутей з уникним типом спілкування можна виділити чотири, притаманні саме цій групі дітей, а саме: мотиваційна і емоційна неготовність дитини до школи; не надання вчителю статусу референтної особи; неефективність зовнішніх стимулів; відсутність інтересу до однолітків та бажання відокремитися (часто фізично) від них.


Діти з уникним типом спілкування, в більшості випадків, демонструють готовність до навчання по всім показникам крім мотиваційної та емоційної готовності (фізичний та інтелектуальний розвиток може навіть випереджати ровесників). По-перше – діти не демонструють бажання навчатися у школі, вони не розуміють чому мають залишати дитячий садочок. 


По-друге – хоча вони прагнуть отримувати нові знання, вони не розуміють значення вчителя як джерела знань. Більшість дітей вважають, що вчителя може цілком замінити комп’ютер, а тому в такій людині взагалі немає потреби. 


По-третє – майбутні школярі не використовують чи використовують недоречно невербальні прийоми (особливо міміку). Особливо гостро дана проблема постає у випадках, коли дитині потрібно проявити емоції. Фактично діти з уникним спілкуванням вміють демонструвати страх та злість, інші емоції вони не демонструють.


По-четверте – діти з уникним типом спілкування не вміють розрізняти емоції інших людей.


Ще однією причиною шкільної дезадаптованості дітей з уникним типом спілкування є неспроможність «змінювати» референтних осіб. Діти з уникним типом спілкування через низку причин не можуть повністю відмовитися від контактів з зовнішнім світом. Вони, ще у ранньому дитинстві обирають одну людину (когось з ближнього оточення, але не батьків), яка і виступає референтною особою як в ранньому, так і в дошкільному і молодшому шкільному віці. Саме тому, вчитель не виступає безумовним авторитетом в очах дошкільників з уникним типом спілкування.


Третьою причиною, що посилює дезадаптованість, виступає недієвість не дітей з уникним типом спілкування зовнішніх спонук. Фактично у ситуації вибору між внутрішніми спонуками та зовнішніми стимулами дитина майже завжди відкидає зовнішні стимули. А вплив на внутрішні спонуки, окрім самої дитини, мають лише референтні особи число яких, як зазначалося вище, є дуже обмеженим. Тому впливати на поведінку дітей з уникним типом спілкування майже не можливо.


Основною ознакою дітей з уникним типом спілкування є бажання уникнути контактів з оточуючими, а тому у них в дошкільному віці не виникає інтерес до однолітків. Відповідно вони не можуть продуктивно працювати з однокласниками, не мають друзів, часто стають ізгоями в класі чи навіть жертвами насмішок. Дану ситуацію ще більше загострює те, що, з причин описаних вище, стандартні прийоми впливу на дітей з уикним типом спілкування не діють.


Ми можемо по рекомендувати класоводи, який працює з дітьми з уникним типом спілкування:
#Чітко виділити місце, яке займатиме дитина, де будуть знаходитися її речі (шкафчик, місце на вішалці, парту тощо).
#Намагатися знайти контакт з дитиною через її референтну особу.
#Не змушувати дитину до публічних виступів, щоб не загострювати відносини між дитиною з уникним типом спілкування та рештою учнів.


Підсумовуючи вищезазначене, ми можемо зробити наступні висновки:
#Вступ до школи та початок навчання є надзвичайно травмуючою ситуацією для будь якої дитини. У молодших школярів часто виникають психологічні, соціальні та логопедичні проблеми.
#У дітей з уникним типом спілкування проблема шкільної дезадаптованості постає більш гостро, ніж у середньостатистичного молодшого школяра.
#Серед причин шкільної дезадаптації дутей з уникним типом спілкування можна виділити чотири, притаманні саме цій групі дітей, а саме: мотиваційна і емоційна неготовність дитини до школи; не надання вчителю статусу референтної особи; неефективність зовнішніх стимулів; відсутність інтересу до однолітків та бажання відокремитися (часто фізично) від них.


== Список використаних джерел ==

# Вильчинская Т.П. Психологические проблемы адаптации детей младшего школьного возраста http://www.psi.lib.ru/detsad/sbor/pamd.htm PsiProj.
# Винтерхофф-Шпурк П. Медиапсихология. Основные принципы / Пер. с нем. — Харьков: Изд-во Гуманитарный Центр, 2007. — 288 с.
# Грицюк Н.О. Феномен дефіциту спілкування та його особливості у дошкільному віці / Збірник наукових статей Київського міжнародного університету й Інституту соціальної та політичної психології НАПН України. Серія «Психологічні науки: проблеми і здобутки». Випуск 2 – К.: КиМУ, 2011. – С. 29-40.
# Запорожец А.В. Избранные психологические труды / А.В. Запорожец. – М.: Директмедиа Паблишинг, 2008. – 1287 с.
# Лисина М.И. Общение со взрослым у детей первых семи лет жизни / М.И. Лисина // Проблемы общей, возрастной и педагогической психологии. – М., 1978. – 19-20 с.


{{Збірник наук. праць. - Випуск 9}}
[[Категорія:Наукові праці]]
[[Категорія:Вісник психології і соціальної педагогіки. Збірник наук. праць]]
[[Категорія:Педагогічний інститут Київського університету імені Бориса Грінченка]]
[[Категорія:Конференція «Особистісно-професійна підготовка вчителя до здійснення навчально-творчої діяльності молодшого школяра»]]
[[Категорія:Наукові праці Грицюк Н.О.]]
[[Категорія:Статті з педагогіки]]
[[Категорія:Статті з психології]]
[[Категорія:Для аспірантів]]
[[Категорія:Для магістрантів]]
[[Категорія:Для науковців]]
[[Категорія:Для студентів]]