Перегляд вихідного коду сторінки Гринечко А.Я. Співвідношення рівнів тривожності та самооцінки сучасної молоді

[[Гринечко Андрій Ярославович]], викладач, аспірант, [[Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка]], м. Дрогобич

'''УДК 159.942.4.-053.6'''


'''Стаття відстежує динаміку функціонування таких психологічних властивостей особистості як тривожність та самооцінка. Розглядаються основні типи тривожності та самооцінки. Аналізуються деякі аспекти перетину цих психологічних феноменів. Емпірично доводиться існування прямого взаємозв’язку між цими психологічними явищами. Отримані результати порівнюються з дослідженнями фахівців.'''

''Ключові слова'': '''тривога (як стан), тривожність (як властивість), адаптивна тривожність, самооцінка, конфліктність самооцінки, особистісний розвиток, підлітковий вік.'''


'''Статья отслеживает динамику функционирования таких психологических свойств личности как тревожность и самооценка. Рассматриваются основные типы тревожности и самооценки. Анализируются некоторые аспекты пересечения этих психологических феноменов. Эмпирически доказоваеться существование прямой взаимосвязи между этими психологическими явлениями. Полученные результаты сравниваются с исследованиями специалистов.'''

''Ключевые слова'': '''тревога (как состояние), тревожность (как свойство), адаптивная тревожность, самооценка, конфликтность самооценки, личностное развитие, подростковый возраст.'''


'''The article watches the dynamics of functioning of such psychological properties of personality as an anxiety and self-appraisal. The basic types of anxiety and self-appraisal are examined. Some aspects of crossing of these psychological phenomena are analyzed. Empiric there is existence of direct intercommunication between these psychological phenomena. The got results are compared to researches of specialists.'''

''Keywords'': '''alarm (as the state), anxiety (as property), adaptive anxiety, self-appraisal, conflict of self-appraisal, personality development, teens.'''


'''Постановка проблеми.''' Проблематика як тривожності так і самооцінки посідає особливе місце в системі сучасного психологічного знання. Останні тенденції наукових досліджень показують суть цих станів і властивостей не тільки через призму психологічного, а й медичного, соціологічного та філософського знання. Попри всі дослідження явище тривожності є таким багатогранним і має стільки відтінків, що важко знайти якесь одне пояснення.

У світовій психологічній літературі тривожність починають аналізувати з 1927 року. В цьому році в журналі ''Psychological Abstracth'' наводиться три статті з цієї проблеми, в 1960 р. – вже 222, а в 2000 р. – більше 600 [12, 6]. Однак таке розмаїття не дає однозначної семантичної визначеності поняття. Тим важче визначитися з деякими аспектами взаємодії тривожності з рівнем самооцінки, дослідженням якої також присвячено чимало публікацій. Спостерігається тенденція, що зі зростанням кількості досліджень з'являються ще більше нерозкритих питань.

'''Аналіз останніх досліджень та публікацій.''' Тривожність аналізується в доробках Ф.Б. Астапова (функціональний підхід до вивчення тривожності) [1], Ф.Б. Березіна (адаптаційні механізми тривожності) [2], А.М. Прихожан (проблема діагностики причин тривожності, корекція тривожності, види і “маски” тривожності) [10] , Ю.Л. Ханіна міжособистісна і внутрішньогрупова тривога в умовах спільної діяльності [13]. Дослідженню самооцінки присвячені роботи Л.В. Бороздіна та Є.А. Залучьонової (зміна рівня самооцінки при збільшенні показників тривожності) [3], Ф. Зімбардо (проблема формування самооцінки) [4], Є.Т. Соколової (співвідношення самооцінки і образу “Я”) [11]. За відсутності необхідної кількості фахових досліджень із проблеми взаємодії цих психологічних феноменів тема дослідження потребує більш детального аналізу та вивчення. 

'''Мета статті:''' виокремити окремі складові явищ тривожності та самооцінки. Проаналізувати стан розробки проблеми взаємовпливів цих явищ. Емпірично і статистично довести існування прямого зв’язку між рівнем тривожності і самооцінки.

'''Виклад основного матеріалу.''' Сьогодення розкриває справжній стан психологічних настроїв нації загалом та її молодої генерації зокрема. Посилюється психологічна напруженість та стрес, в суспільстві зростає рівень тривожності та депресивних станів. Разом із цим посилюється інтерес до таких психологічних феноменів як тривожність та самооцінка. Вивченню тривожності відводиться чималий пласт психологічних досліджень. При цьому, в цій галузі психологічного знання спостерігаються дві взаємовиключаючі тенденції. З однієї сторони багато авторів посилаються на нерозробленість та невизначеність чи багатозначність поняття тривожності. Акцент ставиться на тому, що під поняття підводять різнорідні уявлення не тільки представники різних психологічних напрямів, а й вчені в межах однієї психологічної школи. З іншої сторони – між дослідниками існують домовленості про деякі моменти, спільні контури тривожності.

Ще більш цікавим стане погляд на проблему тривожних станів крізь призму іншої психологічної властивості, такої як самооцінка. Існують окремі дані про кореляцію певних показників самооцінки з тривожністю як властивістю особистості [3].

Слід відмітити, що тривожність є перш за все емоційною похідною. Так в теорії диференційних емоцій К.Ізарда відмічено, що тривожність складається з домінуючої емоції страху і взаємодії страху з однією або кількома іншими фундаментальними емоціями, особливо з співчуттям, гнівом, провиною, соромом і інтересом. Тривожність як і депресія, може включати потребнісні стани і біохімічні фактори [6, 115].

Тривожність не можна ототожнювати з страхом. Страх – це абсолютно певна, специфічна емоція, яка заслуговує виділення в окрему категорію. Розгляд страху як специфічній емоції дозволяє відокремити його від феномену тривоги. Тривога – це комбінація, або патерн емоцій, а емоція страху – лише одна з них [5, 284].

К. Ізард вказує на те, що від індивіда до індивіда характер взаємодії афективних компонентів тривожності може варіювати. Наприклад, провідна складова страждання може в одних індивідів посилювати компонент тривоги, а в інших компонент сорому. Велике різноманіття в динаміці емоцій робить задачу скрупульозного аналізу тривожності складною [6, 116].

Роло Мей в своїй праці “Смисл тривоги” вважає тривогу чи не центральною проблемою сучасної цивілізації. Ним наводиться значний масив крос-культурних досліджень. Проблематика тривоги демонструється і в художній літературі, і в соціальних дослідженнях, і в політиці, і в філософії та богослов’ї, і, зрештою, в психології. Р. Мей підсумовує думки інших вчених щодо того, що тривожність – це дифузне занепокоєння і головна відмінність між тривогою і страхом в тому, що страх є реакцією на визначену небезпеку, тоді як тривожність є неспецифічною, розсіяною, безпредметною [7, 208].

Р. Мей в одному з розділів своєї праці вказує на чотири напрямки досліджень, які дозволяють поглибити наше уявлення про феномен тривожності. Перш за все, вказує роботи таких прибічників когнітивної теорії, як Річард Лазарус і Джеймс Ейверіл, а також Сеймор Епштейн, яких цікавило сприйняття реальності. На їх думку, ключем до розуміння тривоги служить те, як людина оцінює небезпечну ситуацію. Значення цих досліджень полягає в тому, що в центрі теорії тривоги знаходиться людина як істота, що сприймає. До другої важливої області досліджень відносяться роботи Спілбергера, який поділив тривожність на “тривожність-стан” і “тривожність-властивість”. Третя сфера досліджень стосується відношень між тривогою і страхом. Ще одна група робіт, важливих для нашого розуміння тривоги, торкається досліджень людей в реальному житті. Іона Тейхман вивчав реакції людей, що отримали звістку про смерть членів своєї [[Сім`я|сім&#039;ї]]. Він дослідив, що довготривала психологічна реакція на інтенсивну тривогу може бути більш інтенсивною, ніж гостра реакція [8, 100 - 101].

Карен Хорні частково погоджується з Меєм і вважає, що тривожність –емоційна реакція на небезпеку. На відміну від страху, вона є розпливчатою і невизначеною, ніби страхом перед невідомим. К. Хорні вводить поняття „невротична тривога”, суть якої полягає в відсутності небезпеки, яка викликає її або в диспропорції між дійсною небезпекою і інтенсивністю тривоги. Невротична тривога є, зазвичай, меншій мірі такою ж інтенсивною як і тривога, викликана реальною небезпекою [14, 174-175].

У пострадянській та вітчизняній психології дослідження на зазначену проблематику носять розрізнений і фрагментарний характер. Однак за останнє десятиріччя зацікавленість тривожністю посилилось у зв’язку з різкими змінами в житті суспільства, які породжують невизначеність і непередбачуваність майбутнього. Однак ці дослідження вкладаються в межі конкретних прикладних проблем (шкільна, екзаменаційна, змагальницька тривожність, тривожність спортсменів).

Вивчення тривожності в дітей і підлітків є однією з провідних проблем у галузі психології тривожності. Як правило, тривожність аналізується в межах якогось визначеного віку. Робіт, які присвячені порівняльному аналізу в різні періоди дитинства небагато (В.М. Астапов, А.І. Захаров, В.Р. Кисловська, А.М. Прихожан).

При вивченні тривожності радянськими вченими слід взяти до уваги дослідження:

*Ф.Б. Березіна (1988) про його уявлення стосовно явищ тривожного ряду;

*Ю.Л. Ханіна (1980) про “зону оптимального функціонування” як основу для розуміння впливу тривожності на діяльність;

*Л.М. Аболіна (1989) зміст і особливості емоційного досвіду людини.

На особливу увагу заслуговують дослідження А. М. Прихожан. Вона дає позитивну характеристику тривожності. Так на її думку “ тривожність як сигнал про небезпеку привертає увагу до можливих труднощів, перешкод перед досягненням цілей, дозволяє мобілізувати сили і тим самим досягти кращого результату” [10, 14]. Це дозволяє зробити висновок, що нормальний (оптимальний) рівень тривожності розглядається як необхідність для ефективного пристосування до навколишньої дійсності (адаптивна тривога).

У нашому дослідженні нас цікавить проблема взаємодії неадекватної самооцінки і тривожності. Ця взаємодія впливає на процеси адаптивної тривоги і призводить до дезадаптації особистості, до виникнення астенічних емоційних станів, та впливає на соціальну активність особистості, деформує її розвиток.

Дослідженням самооцінки присвячено чимало наукових праць. У більшості з них самооцінка – це та цінність, значущість, якої надає собі індивід загалом та окремим сторонам своєї особистості, діяльності, поведінки. Самооцінка впливає на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її стосунки з іншими людьми. Відображаючи рівень задоволення чи незадоволення собою, самооцінка створює основу для сприймання власного успіху чи неуспіху і діяльності, досягнення мети певного рівня, тобто рівня домагань особистості.

На думку Л. Пепло М. Міцелі самооцінка – це процес самопізнання і критичної самосвідомості, є характерною особливістю людини в пізнанні своєї самості і в спробі дати осмислене пояснення своєму досвіду. Ці автори досліджували особливості кореляції явищ низької самооцінки і самотності. Вони довели існування причинно-наслідкових взаємозв’язків між цими явищами [9, 261].

Самооцінку характеризують за такими параметрами:

* ''за рівнем виділяють'': високу, середню, низьку;

* ''за співвідношенням з реальними успіхами'': адекватну та неадекватну (завищену та занижену);

* ''за особливостями будови'': конфліктну або безконфліктну.

Самооцінка формується на основі оцінок оточуючих, оцінки результатів власної діяльності, а також на основі співвідношення реального та ідеального уявлення про себе.

Ф. Зімбардо в своїй праці „Сором’язливість” описує осіб з високою самооцінкою: „...такі люди не засмучуються коли їх критикують і не бояться бути відкинутими. Вони скоріше схильні віддячувати за конструктивну пораду. Отримавши відмову вони не сприймають її як приниження власної гідності. Таким людям легко бути оптимістами: вони частіше досягають успіхів, аніж програють”[4, 282].

У нашій роботі ми висунули '''гіпотезу''' про те, що рівень самооцінки знижується за умов частого незадоволення собою підлітком, неможливості досягнення мети певного рівня. Ситуація дифузного занепокоєння впливає на „зону оптимального функціонування”(Ю.Л. Ханін) особистості і призводить до підвищення її тривожності. Дослідження ми проводили на базі середньої школи № 9 м. Самбора протягом 2008–2009 рр.

У вибірку досліджуваних увійшло 65 учнів 9-го та 11-го класів. Вибірка носила гетерогенний характер за відношенням до віку і статі досліджуваних. У дослідженні ми застосували „тест тривожності” А.М. Прихожан та тест „шкальована самооцінка” Дембо-Рубінштейна.

Методика А.М. Прихожан констатує рівень шкільної, міжособистісної та самооцінної тривожності. Вихідним пунктом дослідження стали показники рівня самооцінної тривожності в групі. Так, в 46,7% досліджуваних виявлено нормальний рівень тривожності. В 40% діагностовано дещо підвищену тривожність. 13,3% учнів мають високу самооцінну тривожність.

Обробивши дані по тесту Дембо-Рубінштейна, можна констатувати, що 41 учень (60%) мають адекватну самооцінку. Такі підлітки твердо оцінюють свої успіхи і невдачі, схвалення і несхвалення оточуючих, їм властиве критичне ставлення до себе і до оцінок оточуючих.

17 учнів (29%) мають завищену самооцінку. Вони ставлять перед собою значно вищі цілі, аніж ті, яких вони можуть реально досягнути. Такі особи ставляться байдуже до похвал оточуючих, їм властиве зазнайство, високомірність, перфекціонізм, прагнення до лідерства. Такі учні недостатньо самокритичні в оцінці своїх успіхів і невдач.

7 учнів (11%) мають занижену самооцінку. Такі діти ставлять перед собою більш досяжні цілі, завищують значення невдач, гостро відчувають потребу в підтримці оточуючих, їм властива недооцінка своїх сил і можливостей.

Для підтвердження гіпотези ми використали метод кореляційного аналізу. Цей метод використовується для підтвердження взаємозалежності між змінними, які пов’язані кореляційними зв’язками. Існуюча процедура кореляційного аналізу дозволить визначити ступінь значимості зв’язку, встановити міру і напрям впливу ознаки ''(Х)'', тобто самооцінки на ознаку ''(Y)'', тобто тривожність.

Отже, щоб визначити статистичний коефіцієнт кореляції, ми скористались формулою Пірсона для визначення лінійної кореляції:

<center>[[ Файл:Рис-формула до статті Гринечко.jpg|500пкс|]]</center>

У нашому випадку кореляція становить 0,1 тобто 90%. Це дозволяє зробити висновок про достовірність висунутої гіпотези.

У дослідженнях А.М. Прихожан містяться дещо подібні дослідження, які ілюструють вплив конфліктної самооцінки на прояв тривожності. Так, в 8-му класі спостерігається підвищення кількості тривожних дітей з конфліктною самооцінкою. На думку А.М. Прихожан, це пояснюється віковими особливостями досліджуваних. Результати співставлень підтверджують літературні дані про зв’язок тривожності і внутрішнього самооціночного конфлікту для дітей перед підліткового, підліткового і раннього юнацького віку [10, 161].

'''Висновки.''' Явище тривожності – складний психологічний феномен. Тривожність виникає на ґрунті хитросплетіння емоційних процесів, є одночасно і станом і властивістю особистості. В підлітковому віці тривожність виникає і закріплюється в якості особистісного утворення, на основі домінуючої в даний віковий період потреби у зміні ставлення до себе, що задовольняє. Тривожність має отримувати як підвищені так і занижені форми прояву. Дане явище переплітається з багатьма психічними станами і властивостями. Занижена самооцінка часто виступає каталізатором виникнення тривожності, хоча певний оптимальний її рівень – запорука досягнення успіхів в діяльності.

Проведений нами психологічний експеримент проілюстрував наявність стійкого обернено-пропорційного зв’язку між рівнем тривожності і самооцінки. Дані експерименту підтверджуються подібними дослідженнями А.М. Прихожан, Л.В. Бороздіної та Є.А. Залучьонової.


'''Список використаних джерел:'''

#Астапов В. М. Функциональный подход к изучению состояния тревоги / Тревога и тревожность. Хрестоматия / Сост. и общая редакция В.М. Астапова. – М.: ПЕР СЭ, 2008.– С. 151–160.
#Березин Ф.Б. Психическая адаптация и тревога // Психическая и психофизиологическая адаптация человека. – Л., 1988. – С 13-21.
#Бороздина Л.В., Залучëнова Е.А. Увеличение индекса тревожности при расхождении уровней самооценки и притязаний // Вопросы психологии. – 1993. – №1. – С. 104 – 114.
#Зимбардо Ф. Формирование самооценки / Самосознание и защитные механизмы личности. Хрестоматия. – Самара: Издательский Дом „БАХРАХ-М”, 2006. – С. 282 – 296.
#Изард К. Психология эмоций / Пер. с англ. – СПб., 1999. – 464 с.
#Изард К. Страх и виды тревожности / Тревога и тревожность. Хрестоматия / Сост. и общая редакция В.М. Астапова. – М.: ПЕР СЭ, 2008. – С. 104 – 117.
#Мей Р. Краткое изложение и синтез теорий тревожности / Тревога и тревожность. Хрестоматия / Сост. и общая редакция В.М. Астапова. – М.: ПЕР СЭ, 2008. – С. 208 – 216.
#Мэй Р. Смысл тревоги / Перевод с английского М.И. Завалова и А.И. Сибуриной. – Москва: Независимая фирма «Класс», 2001. – 384 с.
#Пепло Л., Мицели М. Одиночество и самооценка / Самосознание и защитные механизмы личности. Хрестоматия. – Самара: Издательский Дом „БАХРАХ-М”, 2006. – С. 261 –281.
#Прихожан А.М. Психология тревожности: дошкольный и школьный возраст. 2-е изд.– СПб.: Питер, 2009. – 192 с.
#Соколова Е.Т. Соотношение физического Я-образа и самооценки / Самосознание и защитные механизмы личности. Хрестоматия. – Самара: Издательский Дом „БАХРАХ-М”, 2006. – С. 109–132.
#Тревога и тревожность. Хрестоматия / Сост. и общая редакция В.М. Астапова. – М.: ПЕР СЭ, 2008.– 240 с.
#Ханин Ю.Л. Межличностная и внутри-груповая тревога в условиях значимой межличностной деятельности // Вопросы психологии. – 1993. – №5. – С. 56 – 64.
#Хорни К. Тревожность / Собрание сочинений в 3 томах. – М.: Смисл, 1997. – Т.2. – С. 174 – 180.

{{Збірник наук. праць. - Випуск 2}}
[[Категорія:Наукові праці]]
[[Категорія:Вісник психології і соціальної педагогіки. Збірник наук. праць]]
[[Категорія:Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка]]
[[Категорія:Наукові праці Гринечка А.Я.]]
[[Категорія:Статті з психології]]
[[Категорія:Для аспірантів]]
[[Категорія:Для магістрантів]]
[[Категорія:Для науковців]]
[[Категорія:Для студентів]]