Перегляд вихідного коду сторінки Ананьєв Борис Герасимович

'''Ананьєв Борис Герасимович''' (1907–1972) – російський [[Психолог|психолог]], фахівець у галузі диференційної, вікової і педагогічної [[Психологія|психології]], історії і методології психології Він є основоположником онтопсихології – дисципліни, що об’єднує вікову і диференційну психологію та спрямована на вивчення цілісного життєвого шляху людини. З його ім’ям тісно пов’язаний розвиток дитячої психології. Його прийнято вважати засновником ленінградської школи психологів, яку він не лише створив, а й керував нею протягом усієї своєї наукової діяльності. Б.Г. Ананьєв – доктор психологічних наук, професор, дійсний член Академії педагогічних наук СРСР. 
Закінчив у 1928 р. Горський педагогічний інститут (Владикавказ), з 1929 р. розпочав наукову діяльність в Інституті мозку імені В.М. Бехтєрєва (Ленінград), де в 1937 р. очолив сектор психології. У роки війни був начальником психологічного кабінету евакуаційного шпиталю в м. Тбілісі. Повернувшись у Ленінград, у 1944 р. очолив створену ним кафедру і відділення психології Ленінградського державного університету. На початку свого наукового шляху працював у руслі рефлексології, а відійшовши від цього напряму, проводив психолого-педагогічні дослідження, результати яких були покладені в основу обґрунтування необхідності цілісного вивчення психічного розвитку школяра в процесі навчання.
Глибоке вивчення особливостей людини як цілісного організму, суспільного [[Індивід|індивіда]] і суб’єкта практичної [[Діяльність|діяльності]] дозволило Б.Г. Ананьєву створити загальну антропологічну теорію, яку він виклав у своїх монографіях «Людина як предмет пізнання» (1968) та «Про проблеми сучасного людинознавства» (1977).
Б.Г. Ананьєв зробив вагомий внесок у розвиток дитячої психології, він не обійшов увагою такі провідні її проблеми: вікова періодизація, роль ігрової діяльності в психічному розвитку дитини, формування волі, характеру, [[Свідомість|свідомості]], питання моральної готовності дитини до навчання в школі та ін. У його працях велика увага приділена питанню психології дітей дошкільного віку, зокрема функціонуванню в цьому віці одного з найбільш важливих принципів вітчизняної психології – принципу єдності дозрівання і [[Виховання|виховання]]. Правильне розуміння цього принципу передбачає розкриття особливостей всебічного опосередкування процесу дозрівання процесом вихованням, тобто опосередкування індивідуального розвитку соціальним. Учений підкреслював, що початкові фази розвитку дитини (немовлячий, переддошкільний вік) ще не можуть бути повністю пояснені цим принципом, оскільки виховання в цей період, особливо у вік немовляти, переважно зводиться до забезпечення оптимальних умов дозрівання, тобто виховання ще само опосередковане дозріванням. Навіть навчання дитини початкам мовлення є лише однією зі сторін лікувально-гігієнічної системи керівництва розвитком дитини. На цій початковій сходинці розвитку дитини виховання і дозрівання ніби вростають, взаємопроникають одне в одного. У результаті цього взаємопроникнення виховання з елементу розвитку перетворюється в провідний закон розвитку, у суспільну основу індивідуального розвитку дитини. Внутрішньою стороною цього процесу є створення основ розвитку свідомості в дитини, наявність яких змінює становище і роль самого виховання. Спираючись на зростаючі можливості свідомої діяльності дитини, виховання починає всебічно опосередковувати процес дозрівання та з цього часу аж до повноліття молодої людини виховання залишається провідною стороною в єдності дозрівання і виховання. Отже, дошкільний вік, на думку Б.Г. Ананьєва, «має найбільше значення для всієї історії розвитку дитини. Тут вперше розв’язується суперечність між дозріванням і вихованням; виховання, завдяки дозріванню, уже спроможне ставити власне моральні та навіть освітні завдання, підпорядковуючи їм те, що безпосередньо диктується природою дозрівання (догляд за дитиною, режим, харчування тощо)». Виходячи з такого розуміння значення дошкільного дитинства та принципу єдності дозрівання і виховання, Б.Г. Ананьєв надавав перевагу вихованню дитини в дошкільному закладі, оскільки, на його думку, воно має переваги над сімейним вихованням. Він наголошував, що «те, на що сім’ї потрібні роки (а іноді не розв’язується і роками, наприклад, розвиток колективізму), у дошкільному закладі здійснюється за небагато місяців, при цьому з таким ефектом розвитку, який забезпечує успіх подальшого виховання характеру і волі в школі... Дошкільний заклад для дитини не паралельний спосіб існування поряд із сім’єю, а провідний зміст її психічного розвитку, перспектива життєвого розвитку... Для дитини цього віку шлях до суспільства лежить через дошкільний заклад і школу... Дошкільний заклад стає для дитини основною формою існування, і перші активні риси характеру формуються саме тут».
У працях Б.Г. Ананьєва розкривається значення дошкільного дитинства для формування розумових здібностей. У цьому процесі вчений велике місце відводить чуттєвому пізнанню, яке не є вродженим, а виховується з раннього дитинства. Підкреслює необхідність виховання в дітей спостережливості через організацію діяльності спостереження, яка організує чуттєве сприймання відповідно інтелектуальних завдань, розвиває мислення. При цьому він наголошував, що спостереження – це не просто діяльність, а діяльність довільна, спрямована на сприйняття і розуміння певних явищ життя. Довільний, вольовий характер спостереження передбачає тривалу вольову напругу, зосередження уваги на предметі спостереження та власних функціях. Процес спостереження, за Б.Г. Ананьєвим, має бути для дітей «емоційно схвильованим». Без прищеплення любові до спостереження і жагучого інтересу до фактів, що спостерігаються, не можна розвинути в дитини риси спостережливості. Вчений довів, що спостереження відіграє важливу роль у розвитку цілої низки психічних явищ: відчуттів, сприймань, уваги, мислення, волі. 
У працях Б.Г. Ананьєва приділена велика увага питанню розвитку волі в дітей дошкільного віку. Дослідженнями, виконаними під його керівництвом, було встановлено, що в переддошкільному віці дії дитини стають свідомо цілеспрямованими, хоча і не повністю вольовими, про що свідчить ситуація, вибору нею певної іграшки серед багатьох інших і стійке дотримання цього вибору всупереч відволікаючим моментам. Це і є найпростіша форма вияву вольової поведінки. У молодшому дошкільному віці в дитини з’являється здатність до відстрочення виконання свого бажання. Старший дошкільник уже може не лише відстрочити, але й подолати своє бажання діяти заради мети поза наявною ситуацією. Вчений довів, що сильна воля може бути сформована в дітей на базі різних темпераментів, у тому числі й на базі слабкого типу нервової системи (меланхолічного темпераменту). Відсутність правильного виховання може призвести до розвитку слабовілля навіть на базі сильного типу нервової системи. 
Б.Г. Ананьєв окреслив шляхи виховання волі дітей, особливо наголошуючи на важливості колективного способу їх життя в дошкільному закладі. Тут «вперше систематично формується воля дитини саме тому, що суспільна, колективна ситуація розвитку дає змогу впливати на дитину волею інших і стимулювати її власну волю організацією її впливу на інших у процесі колективної гри і спільного життя та діяльності дітей у дитячому садку». 
Велику увагу у своїх дослідженнях Б.Г. Ананьєв приділив вивченню однієї з найскладніших проблем психології – проблемі самосвідомості, зокрема, її генезису. Його дослідженнями доведено, що в дошкільному віці виникнення [[Самосвідомість|самосвідомості]] є найважливішим досягненням у розвитку особистості дитини, а тому визначення психологічних умов її формування і з’ясування причин небажаних відхилень у її розвитку є особливо актуальним для правильної побудови основ майбутньої особистості. Усвідомлення власних дій через оцінку оточуючих дорослих створює основу для формування самооцінки, яка є найбільш складним продуктом розвитку свідомої діяльності дитини. Спочатку оцінка себе і своїх вчинків є прямим відображенням оцінки інших людей, які здійснюють керівництво її розвитком. Проте така форма ставлення до себе ще не є самооцінкою, оскільки остання передбачає насамперед свідоме розуміння і оцінку власних вчинків, якостей і можливостей. Це стає можливим лише в старшому дошкільному віці. Вчений переконливо довів, що шлях формування дитячої самосвідомості пролягає від усвідомлення власних дій через оцінку їх іншими до самооцінки, яка є найбільш складним продуктом розвитку свідомої діяльності дитини. 
Особливу увагу Б.Г. Ананьєв приділив дослідженням проблем розвитку і виховання школярів у період їх початкового навчання, зокрема з’ясуванню факторів, що визначають рівень розвитку школярів, розробці наукових принципів організації і підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Результати цих досліджень були висвітлено в колективній монографії «Початкове навчання і виховання» (1958). Вагоме місце в дослідженнях, здійснених під керівництвом Б.Г. Ананьєва, приділено питанню формування міжпредметних зв’язків, тобто взаємозв’язку знань, набутих при одночасному вивченні різних навчальних предметів, вивченню взаємовпливу цих знань, а також умов встановлення найбільш ефективних зв’язків між ними.
Б.Г. Ананьєв стверджував, що «у процесі індивідуального розвитку аналітична діяльність великих півкуль головного мозку прогресує (не припиняється і не згортається) відповідно формування складних систем його синтетичної діяльності. Мало того, саме синтетична діяльність забезпечує нібито розширене відтворення потоків інформації, її впорядкування, відбір і організацію постійної взаємодії всіх каналів зв’язку з навколишнім середовищем».
Під керівництвом Б.Г. Ананьєва протягом 60-70 рр. було проведене масштабне лонгітюдне дослідження, в якому брали участь понад 1800 осіб віком від 18 до 35 років. За результатами цих досліджень було встановлено, що студентський вік є «золотою порою людини» – сенситивним періодом для розвитку основних соціогенних потенцій індивіда як особистості, зокрема для: 1) формування професійних, світоглядних і громадянських якостей майбутнього фахівця; 2) розвитку професійних здібностей і сходження до вершин творчості як передумови подальшої самостійної професійної творчості; 3) становлення інтелекту і стабілізації рис характеру; 4) перетворення мотивації та всієї системи ціннісних орієнтацій; 5) інтенсивного формування соціальних цінностей у зв’язку з професіоналізацією.
Студентський вік розглядається Б.Г. Ананьєвим як особлива онтогенетична стадія соціалізації індивіда. Він дає таке визначення студентського віку: «Виховання спеціаліста, суспільного діяча і громадянина, опанування та консолідація багатьох соціальних функцій, формування професійної майстерності – все це становить особливий і найважливіший для суспільного розвитку та становлення особистості період життя, який позначається як студентський вік».
Б.Г. Ананьєв залишив помітний слід у радянській психології, зокрема дитячій, віковій та педагогічній. За роки наукової діяльності вчений опублікував більше 180 праць із найбільш актуальних проблем психологічної науки. У центрі наукових інтересів вченого зажди була людина та її багатогранні психічні прояви. Праці вченого стали золотим фондом психологічної науки. Проблеми, які розроблялися ним та представниками його наукової школи, залишаються актуальними і нині. 
Основні наукові праці Б.Г. Ананьєва: «Людина як предмет пізнання», «Про проблеми сучасного людинознавства», «Початкове навчання і виховання», «Психологія педагогічної оцінки», «Психологія чуттєвого пізнання», «Сприймання простору і часу», «Нариси психології», «Теорія відчуттів» та ін. 


[[Категорія:Науковці]]
[[Категорія:Радянські психологи і педагоги]]
[[Категорія:Потребує доопрацювання]]
[[Категорія: Приходько Ю.О., Юрченко В.І.Психологічний словник-довідник]]