Перегляд вихідного коду сторінки Ізвєкова А.С. Гумор як спосіб боротьби зі стресом у військовослужбовців

'''Ізвєкова А.С.''', студентка Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, м. Київ

Науковий керівник: '''[[Дерев’янко І.А.]]''', cтарший викладач [[Кафедра психології і педагогіки Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського|кафедри психології та педагогіки]] Навчально-наукового гуманітарного інституту Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, м. Київ

== Постановка проблеми ==

«Ідіть швидше сніг прибирати, а то розтане»

Основою для початку досліджень стало те, що не так давно мій батько повернувся додому із зони бойових дій. Він часто жартує і сміється протягом усього життя. Це дало мені привід для роздумів – гумор – це важлива складова для представників даної сфери діяльності? Виявляється, що ветерани воїн складають одну з клінічних груп, для якої гумор може відігравати важливу роль, з урахуванням їх психологічних характеристик і особливої «чоловічої культури».

== Аналіз результатів дослідження ==

Класичним прикладом може служити книга В. Франкліна, в якій він описав свої переживання, коли перебував у німецькому концтаборі. Він розглядав гумор, як «ще одна психічна зброя у боротьбі за самозбереження» [2, ст. 229].

З ними жорстоко поводились, тому він і його товариші домовились кожен день розповідати один одному смішні історії, жарти та випадки з власного життя. Це дозволяло їм відчувати перевагу над ворогом. Часто зазначалося, що колишні або діючі військові використовують гумор, як один з факторів психологічного захисту або копінгу, що активізується в ситуації бойового стресу і продовжує функціонувати після її завершення [3, ст. 2].

Можна визначити такі функції гумору:

* психологічний захист і переробка інформації;

* конструктивний вираз агресії і сексуальності;

* адаптація до нової соціальної групи;

* розумний спосіб вирішення конфліктів;

* психологічна розрядка і нівелювання проблем.

На думку Р. Мартіна міжособистісні, соціальні функції гумору також включають:

* соціальну активність і порушення соціальних рамок;

* захист соціального статусу й ієрархії;

* формування групової ідентичності і згуртованості;

* підтримку соціального контролю і регулювання відносин;

* звільнення від відповідальності [4].

У кількох дослідженнях з американськими військовослужбовцями, полоненими у В’єтнамі від одного року до семи років з тривалою ізоляцією, голодуванням, тортурами і спекою було виявлено, що гумор був однією з кількох стратегій подолання, пов’язаних з кращою психологічною адаптацією [3, ст. 2].

Ніл Норрік – лінгвіст, який вивчав розмовний гумор і класифікував його таким чином:

* анекдоти (кумедні історії про себе / інших);

* іронію (твердження, в якому буквальне значення відрізняється від того, що мається на увазі);

* гру слів (каламбури, дотепні відповіді, або шпильки з грою на значенні слів) [2, ст. 19].

Опираючись на дану класифікацію, військовий гумор ґрунтується саме на останній категорії – гра слів. Наприклад, СБ – служба безпеки, але військові між собою кажуть Служба Божа. На тлі цього можна створити безліч жартів. Солдати використовують дуже багато термінології, незрозумілої цивільним особам, і навколо цієї термінології також створюється багато каламбурів і двозначних фраз.

Крім того, здатність розуміти гумор і свідомо викликати його в оточуючих визначається ступенем психологічної інтеграції особистості і властивим їй по- чуттям психологічної безпеки, пов’язаних з рівнем самоприйняття і саморозуміння, особливо, якщо мова йде про самоіронію: «Осміяння інших вимагає меншої інтелектуальної та емоційної зрілості, ніж сміх над собою. Діти зазвичай ображаються і страждають, коли над ними сміються, якщо при цьому дитина не відрізняється емоційною стійкістю і стабільною самооцінкою» [3, c. 78].

Існує міф, що сміх і напружена розумова робота несумісні. Деякі довірливі студенти доходять до того, що не бажають слухати анекдоти перед іспитом,  
щоб не «висміяти» половину знань. Але це неправда, його величність сміх, навпаки, допомагає міркувати краще. Щоб довести це, вчені зібрали групу чоловіків, які протягом години розповідали один одному анекдоти. Тим часом, у сусідній кімнаті інша група нудьгувала. Через годину обом групам запропонували вирішити досить складне технічне завдання. В результаті середній час «жартівників»  склав  11,1  хвилин.  Середній  час  другої  групи   виявився 19,6 хвилин. Представники першої групи демонстрували більшу ефективність у прийнятті рішень і вміння користуватися меншою кількістю даних [1].

Психоаналітичний підхід Фрейда з вивчення гумору був найбільш впливовою теорією в психологічних дослідженнях гумору в першій половині XX ст. Фрейд вважав, що мета сміху – позбутися від зайвої нервової енергії. Згідно з його твердженням, коли в нервовій системі існує надлишок енергії, або вона більше не потрібна, від неї необхідно якось звільнитися, і один із способів – це сміх.

За Фрейдом, люди насолоджуються жартами тому, що вони дозволяють на мить відчути недозволене задоволення шляхом звільнення деяких з наших примітивних сексуальних і агресивних спонукань. Ми не відчуваємо провини за це, оскільки увага нашого Над-Я тимчасово відвернута хитрим когнітивним прийомом, що міститься в жарті, і часто ми навіть не усвідомлюємо, якою мірою жарт вміщує в себе агресивні і сексуальні потяги [2, ст. 35].

Проте, результати досліджень, проведених Р. Сильвер, вказують на те, що гумор навряд чи можна розділити на «патологічний» і «здоровий». Будь-яка група досліджуваних характеризується поєднанням різних видів гумору, що вказують, скоріше, на особливості особистості з властивими їй потребами, механізмами захисту і способами подолання стресу. При цьому загальний рівень проявів гумору в тій чи іншій вибірці також може в якійсь мірі відображати клінічні, психологічні та соціодемографічні особливості популяції [3, ст. 7].

Служба в армії, яка часто пов’язана з підвищеним ризиком екстремальних ситуацій, що супроводжуються небезпекою для життя, передбачає використання спеціальних інструментів для подолання стресу, і одним з дієвих засобів виступає гумор – як спосіб саморегуляції, а часом і виживання. Вважається,  що гумор забезпечує більш успішне подолання стресових ситуацій, оскільки він сприяє тому, що проблема позитивно переоцінюється. Крім того, соціальна природа гумору забезпечує можливість міжособистісної підтримки, як одного з чинників подолання стресової ситуації.

== Висновок ==

Тому, щоб вижити, та повернутися додому із «здоровим глуздом», військові часто жартують як на роботі, так і в повсякденному житті. Вони розуміють як жартувати так, щоб зміцнити колектив, а не зруйнувати його. Вони ніколи не будуть «підривати» чийсь авторитет недоречними жартами.

== Список використаних джерел ==

# Дроздов И. Г. Смех благоприятно влияет на организм человека [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://www.drozdovland.ru/index.php.
# Мартин Р. А. Психология юмора / Пер. с англ. под ред. Л. В. Куликова. – СПб.: Питер, 2009. – 480 с.
# Копытин А.И., Лебедев А.А. Юмор в рисунках ветеранов войн в ходе клинической системной арт-терапии // Медицинская психология в России: электрон. науч. журн. – 2014. – № 3 (26).
# Martin R.A. Humor and the mastery of living: Using humor to cope with the daily stresses of growing up. In P.E. McGhee (Ed.), Humor and children’s develop- ment: A guide to practical applications (pp. 135-154). – New York: Haworth Press, 1989.


[[Категорія:Наукові праці]]
[[Категорія:Вісник психології і педагогіки. Збірник наук. праць]]
[[Категорія:Статті з психології]]
[[Категорія:Для аспірантів]]
[[Категорія:Для магістрантів]]
[[Категорія:Для науковців]]
[[Категорія:Для студентів]]
[[Категорія:Кафедра психології і педагогіки Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського]]
[[Категорія:Науково-практична конференція «Становлення та розвиток особистості в умовах інформаційної війни»]]