Перегляд

  

'''Реферат аспіранта [[НПУ|НПУ ім.Драгоманова]]'''. 

Автор: '''[[Тхорик Наталія Михайлівна]]'''
<div class="nonumtoc">
__TOC__
</div>



== Різновиди мотивацій ==

Важливим фактором успішного навчання у вузі являється характер учбової мотивації, її енергетичний рівень та структура. Деякі автори прямолінійно ділять мотивацію учбової діяльності на недостатню і позитивну, відносячи до останньої пізнавальні, професійні і навіть моральні мотиви. У такій інтерпретації отримується прямолінійний і майже однозначний зв'язок позитивної мотивації із успішністю навчання [8]. При більш диференційованому аналізі мотивів навчальної діяльності виділяють спрямованість на отримання знань, на отримання професії, на отримання диплома. Існує прямий кореляційний зв'язок між спрямованістю на отримання знань і успішністю навчання. Два інші види спрямованості не знаходять такого зв'язку [4]. Студенти, спрямовані на отримання знань, характеризуються високою регулярністю навчальної діяльності, цілеспрямованістю, сильною волею і т.д. Ті ж, хто спрямований на отримання професії, часто проявляють вибірковість, ділячи дисципліни на «потрібні» і «непотрібні» для їх професійного становлення, що може відбиватися на академічній успішності. Установка на отримання диплома робить студента іще менш розбірливим при виборі засобів на шляху до його отримання – нерегулярні заняття, «штурм», шпаргалки та інше.В останній час були виявлені істотні відмінності в мотивації навчальної діяльності студентів комерційних відділів або вузів порівняно з «бюджетниками». У студентів першої групи самооцінка приблизно на 10% вища, ніж у другої; сильніше виражене прагнення до досягнень в бізнесі (18,5% проти 10%); вище оцінюється значення доброї освіти та професійної підготовки (40% проти 30,5%); більше уваги приділяється вільному володінню іноземними мовами (37% проти 22%). Розрізняється і внутрішня структура мотивації отримання вищої освіти у «комерційних» та «бюджетних» студентів. Для других більш значимі мотиви «отримати диплом», «оволодіти професією», «вести наукові дослідження», «пожити студентським життям», а для перших – «досягнути матеріального благополуччя», «вільно володіти іноземними мовами», «стати освіченою людиною», «отримання можливості навчання за кордоном», «досягнути поваги в колі знайомих», «продовжити сімейну» традицію [4]. Тим не менше успішність навчання «комерційних» студентів істотно нижча, ніж студентів – «бюджетників», особливо в престижних вузах, де високий конкурс забезпечує відбір найкраще підготовлених абітурієнтів.  

== Структура мотиваційної сфери ==

Що дає людині володіння внутрішнім світом? Поводження тварин визначається двома рядами факторів: зовнішніми стимулами, що викликають автоматичні інстинктивні або прижитті сформовані реакції, і внутрішніми станами напруги тих або інших потреб, від яких залежить готовність тварини до тих або інших форм поводження і до реагування на ті або інші стимули. Взаємодія цих двох рядів може породжувати іноді дуже складні механізми детермінації поводження, але ця поведінка завжди виявляється підлеглою тільки одній логіці – логіці задоволення актуальних потреб. Поведінка людини також найчастіше підкорюється саме такій логіці і зводиться до реагування на стимули і задоволенню спонтанних мотивів [1]. Разом з тим уся поведінка людини не можна звестися тільки до цього. Як точно помітив Гегель, обставини і мотиви панують над людиною лише тоді, коли вона сама дозволяє їм це . Розрізнення двох логік людського існування чітко представлено в концепції американського психолога Сальваторе Мадді. Мадді виділяє в людей три групи потреб. Дві з них цілком традиційні і відзначаються більшістю психологів – це потреби біологічні і соціальні. Третя ж група потреб ніким раніш у подібні переліки не включалася. Мадді називає цю групу потреб психологічними і включає в неї потреби в судженні, уяві і символізації. Мадді описує два типи розвитку особистості в залежності від того, які потреби виходять у неї на перший план. В одному випадку в людини безроздільно домінують біологічні і соціальні потреби, а психологічні дуже слабкі. У цьому випадку людина сприймає саму себе як не більш ніж утілення набору біологічних нестатків і соціальних ролей і поводиться згідно ним, тобто відповідно до логіки, що ми можемо назвати логікою задоволення актуальних потреб. Мадді називає цей шлях розвитку особистості конформістським. При іншому, індивідуалістському, шляху розвитку особистості чільне положення займають психологічні потреби, і це відіграє ключову роль у зміні всієї логіки поводження. Людина виходить за межі біологічних нестатків і соціальних ролей, переборює ситуативність своєї поведінки саме завдяки судженню, уяві і символізації. З їхньою допомогою вона будує не тільки картину світу як він є, але і картину бажаного світу і картини інших можливих світів; він зв'язує у свідомості актуальну ситуацію з багатьма іншими обставинами, що не присутні в ній безпосередньо, у тому числі з її віддаленими причинами і наслідками; він знаходить цілісність картини світу в тимчасовій перспективі, стає здатною планувати свої майбутні дії й оцінювати зміст будь-якої своєї дії або зовнішньої обставини в контексті не миттєвої ситуації, а усього свого життя, а часом і в більш широкому контексті. Видатний психолог нашого часу Віктор Франкл  писав, що тварина не є особистістю, тому що для тварини не існує лежачого перед ним світу; для тварини існує лише навколишнє середовище. Навпроти, особистість живе саме не в середовищі, а у світі, відносини з яким вона будує за допомогою свого внутрішнього світу на основі логіки життєвої необхідності * логіки, у світлі якої кожна дія або обставина виступає як має в контексті всього життя особистості визначений зміст, іншими словами, визначене місце і роль. І якщо С. Мадді трохи спрощує картину, поділяючи людей на два типи - конформістів і індивідуалістів, то ми можемо (вважаючи більш правильним) бачити в цьому, скоріше, два логіки поводження й існування, що у різні моменти може демонструвати той самий людина. Одна з них - реактивна логіка, логіка задоволення потреб - найбільш прямолінійна і є загальною для людини і тварин, друга - значеннєва логіка, логіка життєвої необхідності - є винятково надбанням людини. Людина може жити і діяти згідно цій логіці завдяки механізмам значеннєвої регуляції, що утворять ядро внутрішнього світу - другого рівня особистісної структури. Внутрішній світ - це не набір езотеричних сутностей, що не мають нічого загального з зовнішнім світом. Ми вже говорили, що внутрішній світ містить у собі специфічним образом переломлену й узагальнену зовнішню реальність, пофарбовану тим змістом, що вона має для людини. Що є основними його складовими? Звичайно ж, не самі об'єкти, явища й узагальнені категорії зовнішньої, об'єктивної реальності. І не психічні механізми, що відповідають за їхнє переломлення у свідомості людини. Основними складового внутрішнього світу людини є властиві тільки йому і випливають з його унікального особистісного досвіду стійкі змісти значимих об'єктів і явищ, що відбивають його відношення до них, а також особистісні цінності, що є, поряд з потребами, джерелами цих змістів. Тому в психології іноді використовують поняття "ціннісно-змістовна сфера особистості" для позначення того, що повсякденною мовою називається внутрішнім світом людини [1].Серед усіх понять, що використовуються в психології для пояснення спонукальних моментів у поводженні людини, самими загальними, основними є поняття мотивації і мотиву. Термін "мотивація" представляє більш широке поняття, чим термін "мотив". Слово "мотивація" використовується в сучасній психології в двоякому змісті: як позначає систему факторів, що детермінують поводження (сюди входять, зокрема, потреби, мотиви, мети, наміри, прагнення і багато чого іншого), і як характеристика процесу, що стимулює і підтримує поведінкову активність на визначеному рівні. Мотивацію, таким чином, можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поводження людини, його початок, спрямованість і активність. Мотиваційного пояснення вимагають наступні сторони поводження: його виникнення, тривалість і стійкість, спрямованість і припинення після досягнення поставленої мети, переднастройка на майбутні події, підвищення ефективності, розумність або значеннєва цілісність окремо узятого поведінкового акта. Представлення про мотивації виникає при спробі пояснення, а не опису поводження. Це – пошук відповідей на питання типу "чому?", "навіщо?", "для якої мети?", "заради чого?", "який зміст?...". Виявлення й опис причин стійких змін поводження і є відповідь на питання про мотивації утримуючих його вчинків. Будь-яка форма поводження може бути пояснена як внутрішніми, так і зовнішніми причинами. У першому випадку в якості вихідного і кінцевого пунктів пояснення виступають психологічні властивості суб'єкта поводження, а в другому – зовнішні умови й обставини його діяльності. У першому випадку говорять про мотиви, потреби, мети, намірах, бажаннях, інтересах і т.п., а в другому - про стимули, що виходять зі сформованої ситуації. Іноді всі психологічні фактори, що як би зсередини, від людини визначають його поводження, називають особистісними диспозиціями. Тоді відповідно говорять про диспозиційний і ситуаційний мотиваціях як аналогах внутрішньої і зовнішньої детермінації поведінки. Поведінка особистості в ситуаціях, що здаються однаковими, представляється досить різноманітним, і ця розмаїтість важка пояснити, апелюючи тільки до ситуації. Установлено, наприклад, що навіть на ті самі питання людин відповідає по-різному в залежності від того, де і як ці питання йому задаються. У цьому зв'язку їсти зміст визначити ситуацію не фізично, а психологічно, так, як вона представляється суб'єктові в його сприйнятті і переживаннях, тобто так, як людина розуміє й оцінює неї. Миттєву, актуальну поведінку людини варто розглядати не як реакцію на визначені внутрішні або зовнішні стимули, а як результат безперервної взаємодії його диспозицій із ситуацією. Це припускає розгляд мотивації як циклічного процесу безперервного взаємного впливу і перетворення, у якому суб'єкт дії і ситуація взаємно впливають один на одного, і результатом цього є поводження, що реально спостерігається. Мотивація в даному випадку мислиться як процес безперервного вибору і прийняття рішень на основі зважування поведінкових альтернатив. Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість і стійкість цілісної діяльності, спрямованої на досягнення визначеної мети. Мотив на відміну від мотивації - це те, що належить самому суб'єктові поводження, є його стійкою особистісною властивістю, що зсередини спонукує до здійснення визначених дій. Мотив також можна визначити як поняття, що в узагальненому виді представляє безліч диспозицій. З усіх можливих диспозицій найбільш важливої є поняття потреби. Нею називають стан нестатку людини або тварини у визначених умовах, яких їм бракує для нормального існування і розвитку. Потреба як стан особистості завжди зв'язана з наявністю в людини почуття незадоволеності, зв'язаного в дефіцитом того, що потрібно організмові (особистості). Потреба є у всіх живих істот. І цим живаючи природа відрізняється від неживої. Іншою її відмінністю, також зв'язаним з потребами, є вибірковість реагування живого саме на те, що складає предмет потреб, тобто на те, чого організмові в даний момент часу не вистачає. Потреба активізує організм, стимулює поводження, спрямоване на пошук того, що потрібно. Вона як би веде за собою організм, приводить у стан підвищеної збудливості окремі психічні процеси й органи, підтримує активність організму доти, поки відповідний стан нестатку не буде цілком задоволено. Кількість і якість потреб, що мають живі істоти, залежить від рівня їхньої організації, від образа й умов життя, від місця, займаного відповідним організмом на еволюційних сходах. Більше всього різноманітних потреб у людини, у якого, крім фізичних і органічних потреб, є ще матеріальні, духовні, соціальні (останні являють собою специфічні потреби, зв'язані зі спілкуванням і взаємодією людей один з одним). Як особистості, люди відрізняються друг від друга розмаїтістю наявних у них потреб і особливим сполученням цих потреб. Відомий американський психолог А. X. Маслоу в 1954 р. створив ієрархічну модель мотивації ("Мотивація й особистість"), запропонувавши наступну класифікацію людських потреб: Потреби фізіологічні (органічні) - голод, спрага, половий потяг і ін. Потреби в безпеці – почувати себе захищеним, позбутися від страху, від агресивності. Потреби в приналежності і любові - належати до спільності, знаходитися поруч з людьми, бути прийнятим ними. Потреби поваги (шанування) - компетентність, схвалення, визнання, авторитет, досягнення успіхів. Пізнавальні потреби – знати, уміти, розуміти, досліджувати. Естетичні потреби – гармонія, симетрія, порядок, краса. Потреби в самоактуалізації - реалізація своїх цілей, здібностей, розвиток власної особистості. У відповідності зі своєю моделлю А. X. Маслоу стверджував, що вищі потреби можуть направляти поводження індивіда лише в тій мері, у якій задоволені його більш нижчі потреби. Що ж стосується самого високого класу здібностей - самоактуалізації, то, по А. X. Маслоу, самоактуалізація як здатність може бути присутнім у більшості людей, але лише в невеликої меншості вона є в якомусь ступені що здійснився. Основні характеристики людських потреб – сила, періодичність виникнення і спосіб задоволення. Додатковою, але досить істотною характеристикою, особливо коли мова йде про особистості, є предметний зміст потреби, тобто сукупність тих об'єктів матеріальної і духовної культури, за допомогою яких дана потреба може бути задоволена. Друге після потреби по своєму мотиваційному значенню поняття - ціль. Метою називають той безпосередньо усвідомлюваний результат, на який у даний момент спрямоване дія, зв'язана з діяльністю, що задовольняє актуалізовану потребу. Якщо всю сферу усвідомлюваного людиною в складній мотиваційній динаміці його поводження представити у виді своєрідної арени, на якій розвертається барвистий і багатогранний спектакль його життя, і допустити, що найбільше яскраво в даний момент на ній освітлене то місце, що повинне приковувати до себе найбільша увага глядача (самого суб'єкта), те це і буде мета. Ціль є основним об'єктом уваги, займає обсяг короткочасної й оперативної пам'яті; з нею зв'язані розумовий процес, що розвертається в даний момент часу, і велика частина всіляких емоційних переживань. На відміну від мети, зв'язаної з короткочасною пам'яттю, потреби, імовірно, зберігаються в довгостроковій пам'яті. Розглянуті мотиваційні утворення: диспозиції (мотиви), потреби і цілі – є основними складовими мотиваційної сфери людини. Кожна з диспозицій може бути реалізована в багатьох потребах. У свою чергу, поводження, спрямоване на задоволення потреби, розділяється на види діяльності (спілкування), що відповідають приватним цілям. Мотиваційну сферу людини з погляду її розвиненості можна оцінювати по наступних параметрах: широта, гнучкість й ієрархічність. Під широтою мотиваційної сфери розуміється якісна розмаїтість мотиваційних факторів - диспозицій (мотивів), потреб, цілей, представлених на кожнім з рівнів. Чим більше в людини різноманітних мотивів, потреб і цілей, тим більше розвинутою є мотиваційна сфера. Гнучкість мотиваційної сфери характеризує процес мотивації в такий спосіб. Більш гнучкої вважається така мотиваційна сфера, у якій для задоволення мотиваційного спонукання більш загального характеру (більш високого рівня) може бути використане більше різноманітних мотиваційних побудників більш низького рівня. Наприклад, більш гнучкої є мотиваційна сфера людини, що у залежності від обставин задоволення того самого мотиву може використовувати більш різноманітні засоби, чим інша людина. Скажемо, для цього індивіда потреба в знаннях може бути задоволена тільки телебаченням, радіо і кіно, а для іншого засобом її задоволення є також різноманітні книги, періодична преса, спілкування з людьми. В останнього мотиваційна сфера по визначенню буде більш гнучкою. Помітимо, що широта і гнучкість характеризують мотиваційну сферу людини по-різному. Широта – це розмаїтість потенційного кола предметів, здатних для даної людини служити засобом задоволення актуальної потреби, а гнучкість - рухливість зв'язків, що існують між різними рівнями ієрархічної організованості мотиваційної сфери: між мотивами і потребами, мотивами і цілями, потребами і цілями. Нарешті, ієрархічність – це характеристика будівлі кожного з рівнів організації мотиваційної сфери, узятого окремо. Потреби, мотиви і цілі не існують як набори мотиваційних диспозицій. Одні диспозиції (мотиви, цілі) сильніші інших і виникають частіше; інші слабкіші й актуалізуються рідше. Чим більше розходжень у силі і частоті актуалізації мотиваційних утворень визначеного рівня, тим вища ієрархічність мотиваційної сфери. Крім мотивів, цілей і потреб, як причини людського поведінки розглядаються також інтереси, задачі, бажання і наміри. Інтересом називають особливий мотиваційний стан пізнавального характеру, що, як правило, прямо не пов'язаний з якою-небудь однією, актуальною в даний момент часу, потребою. Інтерес до себе може викликати будь-яка несподівана подія, що мимоволі була зауважена, будь-який новий предмет, що з'явився в полі зору, будь-який особистий, випадково виниклий слуховий або інший подразник. Задача як особистий ситуаційно - мотиваційний фактор виникає тоді, коли в ході виконання дії, спрямованого на досягнення визначеної мети, організм наштовхується на перешкоду, яку необхідно перебороти, щоб рухатися далі. Та сама задача може виникати в процесі виконання всіляких дій і тому так само неспецифічна для потреб, як і інтерес. Бажання і наміри – це миттєво виникаючі і досить що часто змінні один одного мотиваційні суб'єктивні стани, що відповідають умовам виконання, що змінюються, дії. Інтереси, задачі, бажання і наміри, хоча і входять у систему мотиваційних факторів, беруть участь у мотивації поведінки, однак виконують у ній не стільки спонукальну, скільки інструментальну роль. Вони більше відповідальні за стиль, а не за спрямованість поведінки. Мотивація поведінки людини може бути свідомою і несвідомою. Це означає, що одні потреби і цілі, що керують поведінкою людини, нею усвідомлюються, інші ні. Багато психологічних роблем одержують своє рішення, як тільки ми відмовляємося від представлення про те, начебто люди завжди усвідомлюють мотиви своїх дій, учинків, думок і почуттів. Насправді їхні щирі мотиви не обов'язково такі, якими вони здаються. Джерелами змістів, що визначають, що для людини важливо, а що ні, і чому, яке місце ті або інші об'єкти або явища займають у її житті, є потреби й особистісні цінності людини. І ті й інші займають те саме місце в структурі мотивації людини й у структурі породження змістів: зміст для людини здобувають ті об'єкти, явища або дії, що мають відношення до реалізації яких-небудь його потреб або особистісних цінностей. Ці змісти індивідуальні, що випливає не тільки з розбіжності потреб і цінностей різних людей, але і зі своєрідності індивідуальних шляхів їхньої реалізації.  Ми цілком ставимо внутрішній світ особистості в залежність від зовнішнього світу, у якому особистість живе і діє. Така залежність існує, але крім цього в особистості є якась точка опори, що дозволяє їй встати в незалежну позицію стосовно зовнішнього світу і всіх його вимог. Цю точку опори утворять особистісні цінності. Особистісні цінності зв'язують внутрішній світ особистості з життєдіяльністю суспільства й окремих соціальних груп. Любою соціальній групі – від окремої родини до людства як цілого – властива спрямованість на визначені загальні цінності: ідеальні представлення про гарний, бажаний, належний, узагальнюючий досвід спільної життєдіяльності всіх членів групи. У кожної групи свій набір цінностей, вони можуть у більшому або меншому ступені перетинатися між собою – від повного збігу до повної розбіжності. Засвоюючи від навколишні погляди на щось як на цінність, людина закладає в себе нові, незалежні від потреб регулятори поведінки. Звичайно, окрема людина не усмоктує, у себе автоматично всі цінності навіть тих соціальних груп, членом яких він є. Перетворення соціальної цінності в особисту можливо тільки тоді, коли людина разом із групою включився в практичну реалізацію цієї загальної цінності, відчуваючи її як свою. Тоді в структурі особистості виникає й укореняється особистісна цінність – ідеальне представлення про належний, що задає напрямок життєдіяльності і виступаючим джерелом змістів. Формальне відношення до соціальних цінностей не приводить до перетворення їх в особистісні. В внутрішній світ потреби особистості й особистісних цінностей входять у зовсім різному форматі. Потреби відбиваються у внутрішньому світі у формі бажань і прагнень, що виходять з "Я", більш-менш довільних і тому випадкових. Особистісні цінності, навпаки, відбиваються у ньому у формі ідеалів-образів зроблених рис або бажаних обставин, що переживаються як щось об'єктивне, незалежне від "Я". На відміну від потреб, особистісні цінності, по-перше, не обмежені даним моментом, даною ситуацією, по-друге, не тягнуть людину до чогось зсередини, а притягають її ззовні, і, по-третє, не егоїстичні, додають оцінкам елемент об'єктивності, оскільки будь-яка цінність переживається як щось, що поєднує з іншими людьми. Звичайно, ця об'єктивність відносна, адже навіть самі загальноприйняті цінності, стаючи частиною внутрішнього світу конкретної людини, трансформуються і здобувають у ній свої відмінні риси.  

== Характеристика мотиваційної сфери студента ==

Як відомо, мотиваційна сфера особистості характеризується наявністю трьох факторів:– активізації, у ролі якої виступають потреби та інстинкти (саме вони є джерелами активності особистості);– спрямування представленого мотивами, які виступають у якості причин, що коригують поведінку людини;– динамізації, де провідними є емоції, суб'єктивні переживання (прагнення, бажання) та настанови [7].В основі запропонованої класифікації лежить принцип функціональної характеристики мотиваційного компонента спрямованості. З точки зору його предметної характеристики можуть бути виокремленні афективний (емоції, прагнення, бажання) та когнітивний (потреби, мотиви, інтереси) аспекти.Переходячи до аналізу афективного аспекту, варто звернути увагу на те, що провідними факторами динамізації дослідницької діяльності виступають, у першу чергу, гностичні та праксичні емоції. Комплекс гностичних емоцій, що виникають у дослідницькій діяльності педагога, представлено бажанням поширити  власні знання у сфері навчальної, методичної, наукової, загально гуманітарної інформації; проникнути у сутність стосунків між учнями та їх батьками, між дітьми у колективі, між колегами-вчителями; розкрити протиріччя, що виникають у навчально-виховному процесі; підтвердити правильність власних попередніх прогнозів тощо. Праксичні емоції вчителя-дослідника пов'язані, по-перше, з успішністю або неуспішністю виконання педагогічного пошуку (як його окремих частин, так і цілого), по-друге, з результативністю застосування власних варіантів навчання. Пошукова робота супроводжується також виявленням альтруїстичних емоцій, які віддзеркалюють бажання приносити іншим радість, користь, допомогу своєю діяльністю. Поширеними є глоричні емоції, які пов'язані з потребою у самоствердженні, з прагненням здобути визнання, з почуттям задоволення від результатів виконаної роботи. Діяльність і сукупність емоцій, які нею породжуються, знаходяться у діалектичному взаємозв'язку. Саме у процесі діяльності виникають ті чи інші емоції [7]. Отже, дослідницька діяльність здатна формувати й розвивати весь комплекс гностичних, праксичних, альтруїстичних, глоричних емоцій. З іншого боку, означені емоції активізують пошуково-творчу діяльність. Так, науковцями підкреслюється, що особистість досягає значно більших результатів дослідження саме тоді, коли її робота підтримується позитивними емоціями [7].Особливе місце займає настанова, що входить до групи факторів, які динамізують діяльність [7]. Як відомо, настанова допомагає зберегти певну спрямованість дослідницької роботи, стабілізувати її протікання у багатоваріантних ситуаціях педагогічної дійсності.Когнітивний аспект представлено потребами, мотивами, інтересами, нахилами. Потреби, що лежать в основі дослідницької спрямованості особистості, носять пізнавальний характер. Студент (майбутній педагог-дослідник) відрізняється потребою здійснювати власний внесок у розвиток дидактичної науки, формувати творчий стиль діяльності у школярів, приносити користь суспільству.До групи внутрішніх мотивів, які впливають на ефективність дослідницької діяльності, слід віднести: прагнення пізнати нове, оволодіти певною інформацією, збагатити власні знання, розширити кругозір, виявити інтелектуальну активність, збагатити власний духовний потенціал. Подані мотиви, як свідчить вузівський досвід і результати наукових досліджень [7], з одного боку, підвищують ефективність пошукової роботи, з іншого боку, за певних обставин створюються, породжуються у даній роботі. У ролі таких обставин виступають особисто значущий зміст дослідницької діяльності, цікавий характер її розгортання, відповідність сучасним проблемам навчання й виховання дітей тощо.Переходячи до характеристики інтересів, підкреслимо, що, по-перше, мотиваційна сила стійкого інтересу дозволяє перебороти періоди пригніченості й розчарування, що супроводжують будь-який творчий процес у його кінцевій стадії (А.Маслоу). По-друге, саме такий мотив, як інтерес, здатний забезпечувати формування певних почуттів, думок, дій, що відрізняються конструктивним впливом на результат дослідницької діяльності. Як відомо, інтерес до пошукової роботи здатний породити інтелектуальну напругу, творчу активність, енергійність, натхнення, вдумливість, прагнення оволодіти якісно новими знаннями, відповідальність за об'єктивність отримання результатів дослідження [7]. Інтенсивний незгасаючий інтерес до пошукової творчості суттєво впливає на розвиток логічності, ясності, мобільності мислення. Отже, інтерес як мотив здатний комплексно впливати на створення та збагачення внутрішньої мотивації дослідницької діяльності.Нахил у структурі дослідницької спрямованості відіграє провідну роль, оскільки цей психічний феномен спонукає особистість займатися дослідницькою роботою протягом тривалого часу. Більше того, як зазначають науковці, нахил може виступати передумовою розвитку здібностей (оригінальність, динамізм мислення, само зосередженість, працездатність, самовимогливість тощо), що оптимізують дослідницьку діяльність [7].Завершуючи характеристику мотиваційного компонента, зупинимося на тому, що його афективна і когнітивна складові взаємо зумовлюють одна іншу. Так, збудження, мотиви, інтереси, які не посилюються емоціями, не будуть мотивувати дослідницьку діяльність повною мірою [7]. З іншого боку, мотиви, інтереси сприяють виникненню певних угруповань емоцій, бажань, прагнень, думок. Крім того, мотиваційний компонент феномена спрямованості здатний позитивно впливати на розвиток здібностей людини. Означене спричинює необхідність створення оптимальної технології дослідницької діяльності з урахуванням вимог щодо розвитку внутрішньої мотивації пошукової педагогічної роботи. 

== Психологічні проблеми мотивації навчання ==

Три підходи до виховання мотиваційної сфери особистості в процесі навчання [9]:1. Індивідуальний підхід полягає в тому, щоб вивчити провідні соціально ціннісні мотиви кожного конкретного студента і спиратися на них у навчанні.2. Типологічний підхід полягає в опорі на ті мотиви, які властиві всім студентам даного курсу, факультету, статі і т.д.3. Топологічний підхід полягає в тому, щоб побудувати тип навчання, що має в собі можливості для формування множини соціально ціннісних мотивів студентів у навчанні.Топологічний підхід до виховання мотивів, очевидно, найбільш близький до оптимального, бо в силу своєї багатої «мотиваційної палітри» він полегшує індивідуальний підхід і долає стандарт типологічного. Перевага його в тому, що студентам дає можливість знаходити цілі, що мають для них «особистісне значення», і в короткочасній розкрутці особистої життєдіяльності «зміщувати» свої мотиви на інші цілі, відкривати нові значення попередніх цілей. Цю обставину тонко підмітив Д.Брунер: «Хоча справа виграє від ясного розуміння кінцевих цілей навчання, часто буває так, що ми можемо знову і знову відкривати для себе остаточні цілі в ході спроб досягнути більш скромних цілей». Активність студентів у навчальній діяльності розглядається, згідно теорії поетапного формування, в двох аспектах: мотиваційному та операційному. Мотиваційна сторона активності визначається відношенням студента до дисциплін вивчення і до навчання взагалі, а операційна – володінням прийомами орієнтації в матеріалі, завдяки яким підбираються адекватні способи дії для розв'язку тих чи інших задач, і самого розв'язку. Мотиваційна сторона активності (мотивація) утворює три класи мотивів:1. Зовнішні (нагорода чи покарання).2. «Змагальні» (успіх у змаганні з іншими або з собою).3. Внутрішні (під впливом яких досягається стійкий інтерес до навчання). 

== Висновки ==

Залежно від рівня розвитку професійної спрямованості, всіх студентів можна згрупувати таким чином [3]:І тип – студенти з позитивною професійною спрямованістю, здібності яких відповідають вимогам обраною професії, що забезпечує поєднання провідних мотивів зі змістом професійної діяльності. Орієнтація у професійній сфері пов'язана з привабливістю змісту професії, її відповідністю здібностям.ІІ тип – студенти, котрі остаточно не визначились у своєму ставленні до професії. Їхній вибір не має чітко вираженої професійної мотивації через брак повної інформації про професію. Головна орієнтація в професійній сфері пов'язана з соціальними можливостями, що їх надає обрана професія, її широке застосування. Для таких студентів прийнятний компроміс між невизначеним, інколи негативним ставленням до професії та продовженням навчання у вузі з перспективою працювати за фахом.ІІІ тип – студенти з негативним ставленням до професії. Мотивація їхнього вибору зумовлена, як правило, загальносоціальними цінностями вищої освіти, а також слабким уявленням про професію. За низького рівня професійної спрямованості провідний мотив виражає потребу не стільки в самій діяльності, скільки в різноманітних, пов'язаних з нею обставинах (відпустка, відносна свобода в розподілі робочого часу тощо). 

== Використана література ==

  
* Ильин Е.П. Мотивация и мотивы. СПб., 2000 
* Дубовицкая Т.Д. Диагностика уровня профессиональной направленности студентов. // Психологическая наука и образование.– 2004.– №2– с.82–86 
* Токар Н.Ф. Динаміка мотивації в процесі професійної підготовки.// Педагогіка і психологія.– 1997.– №4.– с. 151–154 
* Смирнов С.Д, Секреты хорошей и плохой учобы. //Вопросы психологии.– 1996.– №2.–с.11–14. 
* Аврамчук Л.А.формування активної пізнавальної діяльності студентів // Педагогіка і психологія.–1997.–№3.–с.122–125. 
* Лапки М.М.. Яковлева Н.В, Мотивация  учебной деятельности и успешность обучения студентов вузов.// Психологический журнал.–1996.–№4.–с.134–140. 
* Князян М. Формування пізнавальної мотивації дослідницької діяльності студентів. // Педагогіка і психологія професійної освіти.–2003.–№1.–с.173–181. 
* Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психология высшей школы.–Минск, 1993.– 368с. 
* Моргун В.Ф. Психологические проблемы мотивации учения. // Вопросы психологии.–1976.–№6.–с.54–67. 


[[Категорія:Реферати з психології]]
[[Категорія:Реферати з педагогіки]]
[[Категорія:Наукова робота аспірантів НПУ імені Драгоманова]]
[[Категорія:Реферати українською мовою]]


[[Категорія:Переглянути]]