Перегляд вихідного коду сторінки Юрченко В. Ровесники голодомору-геноциду 1932-1933 рр. в Україні: психологічна криза протягом усього життя

'''[[Віктор Юрченко]]''', [[:Категорія:Викладачі-дослідники з педагогіки і психології КДПІ імені О.М. Горького|викладач-дослідник з педагогіки та психології]], кандидат психологічних наук, доцент, м. Київ.

::::::::::::::::::::::Немає в людини нічого милішого над свою рідну землю. Де хто народився, де провів свої дитячі роки,
::::::::::::::::::::::до тієї землі прив’язується він усією душею на ціле життя. А хто, буває, відірветься від своєї рідної землі, той мріє завжди про неї,
::::::::::::::::::::::як про святість найбільшу. І багато людей, помираючи на чужбині, просять накласти їм у домовину бодай грудочку рідної землі…
::::::::::::::::::::::::::::::::::::'''Іван Огієнко'''

'''У статті охарактеризовано соціальний і психологічний портрет ровесників Голодомору-Геноциду 1932–1933 років в Україні, розкриваються причини і наслідки психосоціальних криз цих людей. Проаналізовано особливості сільського соціокультурного осередку та природного середовища як джерела особистісного розвитку людини в умовах життєвої кризи'''.

''Ключові поняття'': '''Голодомор-Геноцид, ідентичність, самоактуалізація, психосоціальна криза, місія життя, природне і соціокультурне середовище'''''''''Жирний текст'''.
 
'''The social and psychological peers’ portrait of the Holodomor-Genocide of 1932–1933 in Ukraine is described in this article, the causes and consequences of psychosocial crises of these people is revealed. The features of rural socio-cultural focus and the natural environment as a sources of personal development in terms of life crisis is analized'''''''''Жирний текст'''.

''Key words'': '''Holodomor-Genocide, identity, self-actualization, psychosocial crisis life mission, the natural and socio-cultural environment'''.

== Актуальність проблеми ==

Сьогодні в умовах російсько-терористичної військової агресії і соціально-економічної кризи важливо зберегти віру в Людину, її моральність і силу волі, відшукати опертя для оптимізму щодо майбутнього України.

Духовним джерелом етнічної ідентичності було і поки що певною мірою залишається мальовниче українське село, його неповторне природне і соціокультурне середовище, особливий спосіб життя, праці і відпочинку. У цьому можна переконатися, побувавши в сільському населеному пункті та поспілкувавшись із його корінними мешканцями – старенькими бабусями і дідусями, хто народився в 30-ті роки минулого століття. Ровесники Голодомору-Геноциду 1932–1933 рр. упродовж свого багатостраждального важкого життя у процесі багаторічної тяжкої хліборобської праці кожен свій прожитий рік (голодний і багатий, воєнний і мирний, лихий і щасливий, журливий і радісний, невдалий і успішний, парубоцький і старечий…) підкорювали наступний щабель свого сходження на вершину власного «Я».

== Основна частина ==

Щоб багаторічно самовіддано працювати на землі, потрібно її любити; неможливо займатися цілоденно важкою хліборобською працею, не ідентифікуючи себе як її суб’єкта. А. Маслоу писав: «Самоактуалізовані люди всі без винятку залучені до якоїсь справи…Вони віддані цій справі, вона є чимось цінним для них – це свого роду покликання» [3]. Все це можна сказати про стареньку сільську бабусю, якщо подивитися на її красиві натруджені мозолясті руки (одухотворена Воля) і втомлені задумливі очі (любляча Душа).

Саме про таких людей у народі кажуть: «Життя прожити – не поле перейти». Це покоління людей, яке пережило всю трагічну історію ХХ і поч. ХХІ століття: Голодомор-Геноцид (1932–1933) і сталінсько-беріївські репресії (1930–1950), Друга світова війна (1939–1945) і повоєнний голод (1946–1947), хрущовська «відлига» (1953–1964) і брежнєвський «застій» (1964–1985), горбачовська «перебудова» (1985-1991) і крах СРСР (1991), пострадянська руйнація і кризовий період утвердження незалежності України, нинішня російська анексія Криму і російсько-терористична військова агресія в окремих районах Донецької і Луганської обл…

Протягом усього цього періоду відбувався трагічний для селян процес руйнування (ліквідації) сакрального для них місця, колиски їхнього життя – СЕЛА:
 
розкуркулення – ліквідація найбільш продуктивних сільськогосподарських господарств, конфіскація землі і майна у найзаможніших селян; Голодомор – геноцид найбільш працелюбного прошарку сільського населення; репресії – знищення національно свідомих громадян (ідеологема «українсько-буржуазний націоналізм»); ідея «великого переселення» українців на чужі території після Другої світової війни; ідеологія «підкорення природи» – сотні українських сіл опинилися під штучними морями, затоплено тисячі гектарів родючих земель; катастрофа на ЧАЕС – тисячі переселенців із зони відчуження, переважно сільських населених пунктів; розпад СРСР – ліквідація колгоспів і радгоспів, а разом із ними закриття сільських шкіл, вилюднення сіл… Сивочолі бабусі і дідусі з болем у серці спостерігають за тим, як їхнє село вмирає, а разом із ним вмирає і частинка їхнього «Я»…

До того ж, за теорією Е. Еріксона протягом життя людина ще й переживає вісім психосоціальних криз (Рис. 1): криза «довіра – підозрілість до всього» (перший рік життя), «автономія – сором та сумніви» (2–3 роки), «ініціативність – почуття провини» (3–6 років), «працьовитість, старанність – почуття неповноцінності» (7–12 років), «особистісне самовизначення, ідентифікація – індивідуальна сірість, конформізм» (12–18 років), «інтимність, комунікабельність – ізольованість, замкненість на собі» (близько 20-ти років), «генеративність – застій» (30–60 років), «задоволення від прожитого життя – відчай» (за 60 років). Ці кризи є специфічними для кожного вікового періоду, а їх сприятливий або несприятливий перебіг зумовлює розвиток особистості в соціумі [5]. 

Якою була сила Життя в ще ненародженої дитини, яка подолала невідворотність закону голодної смерті ще в утробі матері у лихоліття Голодомору-Геноциду? З’явившись на світ, немовлята нестерпно страждали від голоду, адже в матерів не було грудного молока. Як свідчать очевидці, щоб заспокоїти дитину, мати інколи давала їй ссати напій із маківки, і вона засинала на два-три дні.

Що пережила новонароджена дівчинка, яку влітку 1933 року знесилена голодом мама у відчаї вимушена була залишити на дорозі на трупі вмерлого від голоду батька, щоб у сусідньому селі покликати когось на допомогу? 


<center>[[Файл:Рис Юрченко Голодомор.png]]</center> 

Яка довіра дитини була до своєї мами, яка просила в Бога забрати наймолодшу, бо прогодувати самій п’ятьох дітей уже не було сили? Які почуття охоплювали дитину, яка зачитували-перечитувала своїй неграмотній мамі «похоронки» на двох старших своїх братів? Як було уникнути комплекс неповноцінності дівчині-підлітку, яка змушена після 3 класу полишити школу і йти працювати, щоб із мамою плести кошики, носити їх пішки за 30 кілометрів до міста продавати, бо треба було платити податок у колгосп? А потім виснажливо працювала все життя, щоб вже свої діти жили …

Розвиток цих дітей не можна осягнути закономірностями класичної вікової психології, адже в емоційному і соціальному відношенні вони не прожили повноцінно періоди дошкільного дитинства, молодшого шкільного і підліткового віку. За своїм соціальним статусом вони дуже швидко стали дорослими, адже потрібно було боротися за існування, самостійно шукати засоби для виживання. В 10–12 років потрібно було працювати на рівні дорослих (часто за дорослих!), брати на себе відповідальність за себе, молодших і немічних старших (батьків і дідів, які повернулися додому з війни інвалідами), допомагати матерям, які залишилися вдовами і на яких ліг непомірний тягар турботи про свою сім’ю, відбудову зруйнованого господарства.

Протягом подальшого життя цим людям часто приходилося долати нелюдські випробування, постійно зазнавати на собі несправедливість і обман, переживати розчарування і невиправдані очікування. Нагороджені знаком «Ударник комуністичної праці» світлого майбутнього – комунізму так і не побачили, натомість отримали депривацію базових потреб, дефіцит предметів споживання, вкрадені грошові заощадження…

Спілкуючись із ровесниками Голодомору-Геноциду дивуєшся, як ці люди змогли на розвилках своїх вікових криз обрати найсприятливіші для свого особистісного розвитку дороги «Довіри», «Автономії», «Ініціативності», «Працьовитості», «Ідентифікації», «Комунікабельності», «Генеративності», «Задоволення від життя», зберігаючи при цьому любов до життя і невичерпну енергії, безмірний оптимізм і соціальну активність, високу духовність і людяність! Хоча багато з них і дотепер не покидає страх голоду, через це вони завжди мають про запас мішечок борошна або торбинку сухарів.

Які чинники становлення і особистісного зростання цих людей?

Потреба в самоактуалізації як найвища потреба людини передбачає усвідомлення своєї безумовної соціальної значущості, що визначається визнанням результатів її життя і діяльності.

Хлібороб вирощує хліб – універсальний засіб задоволення базових (фізіологічних) потреб усіх людей. Через це український селянин-хлібороб знав собі ціну, мав глибинне почуття власної гідності і задовольняв потребу в самоактуалізації через невтомну тяжку працю задля створення життєдайного продукту, у значущості якого ніхто не міг сумніватися.

Селянин міг працював фактично безоплатно (лише за трудодні), задешево продавати або просто віддавати в «закрома родины» зібраний на своїй присадибній ділянці урожай чи вигодувану худобу, втрачати результати своєї праці через природні умови (засуха, град тощо) або епідемії, хвороби. Проте все це він міг витерпіти, бо вірив у себе, у свої сили заново посіяти і зібрати новий урожай, розвести худобу і виростити домашню птицю. Катастрофою для нього була втрата землі. Земля для селянина не лише засіб виробництва, а й частина його «Образу-Я», який формувався також під впливом колективного несвідомого – глибинного структурного утворення особистості, відбитку або «архетипу» багатовікового соцієтального досвіду. Для українського колективного несвідомого, на думку О. Кульчицького, найхарактернішим є архетип «Магна Матер» – тип «доброї», «ласкавої», «плодючої» Землі українського чорнозему» [6, с. 55]. Архетип «Магна Матер», виконуючи інформативно-енергетичну функцію, формує такі ментальні бінарні опозиції, як «добрий – злий», «ласкавий – неприязний», «працьовитий – лінивий», що починають працювати як завдані конструкти становлення «Образу-Я» представника українського етносу і оцінювання ним навколишнього світу.

Комуно-більшовицькі правителі відчували свою меншовартість порівняно з достатньо самоактуалізованим українським селянством, а тому відреагували страшною кривавою помстою – Голодомором-Геноцидом, головною метою якого було ліквідація осередку духовності, української культури і національних традицій. 
Відомо, що мільйони дітей у лихі 1932–1933 рр. не з’явилися на світ або померли від голодної смерті. Ті що вижили, напевно, народилися з особливим генотипом, сила Життя якого була вища сили смерті. Високий життєвий потенціал допоміг їм не лише залишитися живими, а й протягом усього подальшого життя долати труднощі, розв’язувати проблеми і успішного проходити вікові кризи. Цьому сприяла також невичерпна Віра людей: чи то в міфічні комуністичні ідеї («Нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі!»), чи у щасливу долю своїх дітей («Ми натерпілися, то хоч діти будуть жити!»), чи в успішне завершення будь-якої справи («Очі бояться, а руки роблять!»).

Водночас, спілкуючись із 80-річними дідусями і бабусями, які все життя прожили в українських селах, переконуєшся в унікальності їх психологічного портрету, який складався протягом тривалого життєвого шляху під впливом особливого сільського соціокультурного і природного осередку. 

Життя цих людей відбувалося в гармонії з природою: Небо над головою і Земля під ногами, єдність душі (божественного) і тіла (земного), духовного і матеріального, особистісного і планетарного. Як часто міський житель споглядає небо, зорі, Місяць і Сонце, відчуває землю під ногами? А селянин це робить щодня, майже щогодини звіряє свою діяльність із природними явищами («Чи прогрілася земля?», «Чи випала роса?», «Чи буде дощ?»)

Очевидною і зрозумілою була їхня '''місія життя''':

* Посадити дерево (збереження і примноження природного середовища, яке для людини є джерелом життєвої енергії, позитивних емоцій та засобом задоволення потреб)/

* Збудувати будинок (створити щасливу сім’ю, забезпечити належні умови для життя родини, господарської діяльності, побуту і відпочинку);

* Народити і виховати дитину (відповідальне батьківство, забезпечення продовження роду і майбутнього народу в нескінченному ланцюжку поколінь «і мертвих, і живих, і ненароджених» (Т.Г. Шевченко). 

== Особливості сільського соціокультурного осередку ==

Сільські люди краще зберегли свою етнічну ідентичність, не піддалися русифікації, уникли зросійщення, спілкуються переважно рідною українською мовою. Іван Дзюба в своїй праці «Інтернаціоналізм чи русифікація» писав: «На жаль, сьогодні ми можемо констатувати хіба що зростання дистанції між українськомовним селом і російськомовним містом… Не кажучи вже про суто побутовий, культурно-побутовий – теж важливий – бік справи: хто не знає, скільки принижень і знущань з боку місцевої публіки зазнає, скажімо, сільська жінка, приїхавши в справах до міста. Взагалі сільська людина, українець з села, та, зрештою, і взагалі українець (який усвідомлює себе українцем) почуває себе в місті в Україні як на чужині, «на нашій, не своїй землі» (Т.Г. Шевченко)» [2]. Не зважаючи на це, побувавши сьогодні у селі на Полтавщині та поспілкувавшись із старенькими людьми, ще можна наочно пересвідчитись, що в основу української літературної мови покладений полтавсько-київський діалект! 

Сільські люди майже всі знають один одного, що робить їх приватне (родинне) життя більш публічним, а це підвищує роль соціальної оцінки («Що про тебе люди подумають?»)

Високий рівень готовності відгукнутися на проблеми інших людей (емпатія) і впевненість у тому, що інші люди також допоможуть (порадою, хлібом, дадуть напитися води, позичать грошей тощо). У селі толокою зводили оселю, велелюдно проводжали хлопців на службу в армію, прощалися з небіжчиком.

Інтенсивність соціальних контактів у селі невисока, а тому зустріч із іншою людиною – вже подія. На іншого звертають пильну увагу, до його думки прислухаються, з ним обмінюються інформацією (про поточні справи, погоду, самопочуття тощо). Традиційно у селі вітаються як з односельчанами, так і приїжджими незнайомими людьми. Вітатися з кожним перехожим – ознака відкритості, щедрості своєї душі, довіри до іншого і поваги до себе, почуття власності гідності і любові до ближнього, готовності йому допомогти.

Для сільської місцевості характерна розширена сім’я, що складається більше як із двох поколінь родичів, які проживають в одному будинку або дуже близько один від одного. Це сприяє поглибленню сімейно-родинних стосунків, збереженню традицій, налагодження спільного господарства і надання взаємодопомоги. Кожен член сім’ї має чітко визначене коло своїх обов’язків і виконує певну соціальну роль. Сім’я залишається провідним чинником формування особистості дитини.

Відповідальність батьків за виховання і освіту своїх дітей, які у всьому намагалися буди для них прикладом. Наприклад, у присутності неповнолітніх дітей батьки не лаялися між собою, не дозволяли собі та іншим сквернословити, обговорювати при них «дорослі» питання.

Гіперболізована жертовність батьків заради своїх дітей, готовність віддати їм (а потім і внукам) останню копійку зі своєї скромної зарплати (пенсії) чи вирощену сільськогосподарську продукцію.

Авторитет старших, шанобливе ставлення дітей до батьків, яких вони називали на «Ви». Ця національна традиція доводить, що «українці в глибинах своїх – віруюча нація. Звертання на «Ви» – то прояв ієрархії: для маленької людини батьки – такі значимі не тільки у фізичному, але й духовному розумінні, як для дорослої людини органічне усвідомлення божественної ієрархії. Даремно люди нехтують цим словом – адже за ним стоїть колосальна енергетика (відомо ж бо: «спочатку було слово...»). Привчивши дитину цьому правильному звертанню, батьки заручаються підтримкою всього свого великого роду, а дозволивши фамільярне «ти», вони ніби обрубують коріння величезного родового дерева» [7].

У сільському господарстві переважають професії типу «Людина-природа», «Людина-техніка» (за Є.О. Клімовим). Робота на полі або фермі, догляд за тваринами або управління сільськогосподарською технікою мінімізує ділові стосунки, багато трудових функцій виконуються самостійно, наодинці. Через це зростає роль неофіційних взаємин (подружніх, дитячо-батьківських, товариських).

Порівнюючи результати своєї діяльності з результатами діяльності інших господарів (сусідів, односельчан), селянин має змогу об’єктивніше оцінити результати (прорахунки) власних індивідуальних зусиль, відкоригувати їх у наступному виробничому циклі або розпочати інший вид діяльності.

Спокійний, розмірений темп життя сільської людини, яка чітко знає що і коли робити, коли обов’язково потрібно працювати, а коли можна й відпочити. Мешканець села майже ніколи і нікуди не поспішає, а міська людина – постійно поспішає, завжди кудись запізнюється.

Селянин має більше можливостей (часу і місця) для усамітнення, рефлексії, спілкування з собою. У своїй «сродній праці» (Г.С. Сковорода), у єдності зі своїм архетипом («родючої землі»), через позитивну оцінку результатів своєї праці людина краще споглядає себе, глибше пізнає себе, піднімаючись на наступний щабель свого особистісного зростання, задовольняючи потребу в самоактуалізації. 

== Природне середовище – потужне джерело особистісного розвитку людини ==

Сільська людина невіддільна від природи, вона ідентифікує себе з нею тілом і душею, відчуває на собі її вплив і своєю одухотвореною фізичною працею сама плекає її (формує природний ландшафт, вирощує рослини, доглядає за тваринами). Ніхто крім неї не може щодня споглядати найвищу таємницю творення життя (наприклад, перетворення насіння у рослину, квітки у плід, плоду у насіння).

Активна взаємодія з природнім середовищем, фізична активність, тривале перебування на свіжому повітрі і під ласкавим сонячним промінням, споживання чистої природної води – найважливіші засоби загартування організму і збереження здоров’я.

Ритм життя людини підпорядковується природнім циклам (весняно-літній і осінньо-зимовий періоди). Завершення одного виробничого циклу майже відразу продовжується плануванням і початком нового виробничого циклу (зібрати і зберегти насіння, підготувати сільськогосподарську техніку, зорати ґрунт, потім знову посіяти, прополоти і т.д.) 

На відміну від працівників промисловості або сфери послуг хлібороб бере участь майже у всіх виробничих процесах, усвідомлює кінцеву мету своєї діяльності і бачить її конкретний результат. Час від постановки мети і досягнення результату в нього суттєво менший: у рослинництві від 3 до 6 місяців, у тваринництві – від 6 місяців до 1,5-2 роки.

На жаль, за даними Рахункової палати України щороку десятки сіл зникає з адміністративної мапи України. Причина вимирання українських сіл і селищ як об’єктивна (механізація і автоматизація сільськогосподарського виробництва призвела до суттєвого зменшення потреби у людських ресурсах, що призвело до безробіття, особливого серед молоді), так і соціально-економічні, демографічні і психологічні (складні умови життя в селі, відсутність належних умов для відпочинку і задоволення культурно-освітніх потреб людей, відсутність належної медичної допомоги і, як наслідок, міграція населення та висока смертність серед працездатних громадян через зловживання алкоголем, депресію та ін. Як стверджують експерти [4], багато сіл країн Східної, Центральної та Південної Європи також постали на межі вимирання. 

Це закономірний процес, який уже не зупинити. Водночас, як писав І. Дзюба, «Втрачається відчуття кровного синівського зв’язку зі своєю землею, з навколишнім народом. Згасає свідомість своєї відповідальності і обов’язків перед ними, а натомість розвивається почуття «свободи» від цих обов’язків, «звільненості» від слідів походження, національної «голизни» [2]. Тому пам’ятаючи трагедію Голодомору-Геноциду 1932–1933 рр. – однієї з підвалин нашої національної ідентичності, потрібно зберегти духовний соціокультурний потенціал українського сільського осередку, трансформувати його до умов сьогодення.

== Післямова ==

Дівчинка, яка народилася в лихоліття Голодомору і зігрівала немовлячим тілом свого мертвого батька, – моя тепер уже покійна мама Юрченко Парасковія Михайлівна (1933–2014). Це про неї писалося до 80-річчя поколінь Голодомору-Геноциду: «А вони, не завдяки, а всупереч, ще досі не тільки живуть, а й працюють… Вони виросли незважаючи на голодомор, війну, втрату рідних…» [1]. Мама любила Життя і Працю, все життя наполегливо працювала, щоб її діти і внуки жили… І в останню мить її розплющені блакитні очі випромінювали задоволення від прожитого багатостраждального земного Життя… 

== Список використаних джерел ==

# Веремійчик О. Народжені в голоді. До 80-річчя поколінь Голодомору-Геноциду // Українське слово. – № 24 (3635), 12–18 червня 2013 р. – [Електронний ресурс]. – Шлях доступу: http://ukrslovo.org/arkhiv/2013/22-24-3635-12-18-chervnia-2013-roku
#  Дзюба І. М. Інтернаціоналізм чи русифікація? – К. : Видавничий дім «KM Academia», 1998. – 276 с.
# Психологія особистості: навч. посіб. / Н.В. Ліфарєва. – К. : Центр навчальної літератури, 2003. – 240 с.
# Села низки країн ЄС вимирають, але рятувати їх не варто – німецький експерт. – [Електронний ресурс]. – Шлях доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/article/2276491.html
# Соціальна психологія: посібник / Л.Е. Орбан-Лембрик. – К. : Академвидав, 2003. – 446 с.
# Українська душа / Під ред. В. Храмової. – К.: Фенікс, 1992. – 168 с.
# Щасливі ті, хто батьків називає на «ВИ» // Українська газета. – №35 (271). – 18.09.2003. – С.12.

----

'''Стаття опублікована''': [[Освітньо-суспільний журнал «РІДНА МОВА»|Рідна мова]]: Квартальник українського вчительського товариства у Польщі. – 2015. – № 23. – С.25-29
[[Категорія:Наукові праці]]
[[Категорія:Вісник психології і педагогіки. Збірник наук. праць]]
[[Категорія:Статті з психології]]
[[Категорія:Статті з педагогіки]]
[[Категорія:Для аспірантів]]
[[Категорія:Для магістрантів]]
[[Категорія:Для науковців]]
[[Категорія:Для студентів]]
[[Категорія:Наукові праці викладачів-дослідників з педагогіки та психології]]
[[Категорія:Книга " Викладачі-дослідники: 40 років у царині освіти та науки]]
[[Категорія:Наукові праці Юрченка В.І.]]