Перегляд

''' Богданець-Білоскаленко Наталія Іванівна ''' – доцент [[Кафедра дошкільної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка| кафедри дошкільної освіти]] [[Педагогічний інститут|Педагогічного інституту]] [[КМПУ|Київського університету імені Бориса Грінченка]], доктор педагогічних наук, доцент.

'''ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ'''

'''Анотація.''' У статті розкрито питання виховання на національних засадах, охарактеризовано виховний ідеал. Вказано на шляхи долучення до національних цінностей і прищеплення виховних ідеалів. І вагоме місце посідає художнє слово: фольклор та вартісна авторська література для дітей.
'''
Ключові слова:''' національні цінності, виховні ідеали, дитяча література.

Мета виховання – формувати духовно багату особистість. Така особистість формується на основі культури, яка завжди має національно-конкретний характер. Іншими словами, виховні ідеали кожного народу засновані на його культурі, отже, виховання має бути обовязково національним. «Досі людство не виробило іншої форми духовності, окрім національної. А загальнолюдське існує тому, що існує національне» [3, с. 46].
Питання виховання на національних засадах хвилювало багатьох українських педагогів. Таких поглядів дотримувалися,  наприклад, Борис Грінченко, Олена Пчілка,  Григорій Шерстюк, Софія Русова, Спиридон Черкасенко, Яків Чепіга, Олександр Музиченко, Григорій Ващенко. Визначний український педагог Яків Чепіга з цього приводу, зокрема, писав: «В національному вихованні сила й здоровя нації, її матеріальний добробут, її поступова культура, її духовна міць. Все це розвивається тільки національним вихованням, тільки воно одне не шкодить зростові й розвиткові індивідуальних гідностей вдачі нації. Бо національне виховання має таке відношення до нації, як індивідуальне виховання до окремої людини; воно ґрунтується на вивченні всіх відмінностей національного Духа і вдачі. Національне виховання – життєва потреба нації. Національна честь і гордість, у найвищім значенні цих слів, має найбільше задоволення від всесвітнього визнання за нацією тих або інших заслуг в духовній творчості, в науці, літературі й мистецтві, і у практичнім будівництві суспільно-соціального життя, що наближає до всесвітнього ідеалу» [7, с. 23].
Саме на засадах національного виховання можуть бути розроблені виховні ідеали. Під виховними ідеалами звичайно розуміють уявлення про найвищу досконалість, яка, як взірець, норма і найвища мета, визначає певний спосіб і характер дії людини чи суспільного класу. І вірно чи ілюзорно відображує корінні суспільні інтереси [2; 6].
Високі ідеали – запорука високого духовного буття суспільства. Інший український педагог Григорій Ващенко писав: «У виборі ідеалу людини велику роль мають відігравати традиції. Відмова від них означало б відмову від своєї національності. Традиційний ідеал людини – це не вишивана сорочка, яку можна скинути і все ж таки залишитись українцем. Ідеал людини – це те найкраще, що створив народ у розумінні властивостей людської особистості та її призначення.
Але що визначати за традиційний ідеал людини, коли їх у народу не один, а декілька? Традиційним ідеалом треба визнати той, що витримав іспит історії, найбільш відповідає психології народу та його призначенню, увійшов у психіку народних мас, відбитий у народній творчості і в творах у кращих митців і письменників, що стали духовними провідниками свого народу» [1, с. 104]. 	
Виховний ідеал того чи іншого народу залежить від його державного устрою, світогляду, моралі, від рівня розвитку культури, від особливостей його національної психіки, що формують національний характер. Значні зміни у житті народу спричиняються і до змін в його виховній системі і, в першу чергу, в виховному ідеалі. Він відбивається і в звичаях народу, і в його піснях, і в творах письменників. Він формується віками і за традицією переходить від старших поколінь до молодших, які його доповнюють й удосконалюють.
Спостереження та висновки в різних галузях науки (філософії, педагогіки, психології) переконують у тому, що загальнолюдської культури ніколи не існувало, навряд чи можливе її утворення будь-коли. Культура завжди має відтінок національного, виявляючи духовну сутність окремо визначеного етносу, народу, нації. Слушними з цього приводу є думки українського педагога Софії Русової: «Національне виховання виробляє у дитини не подвійну хистку мораль, а сприяє формуванню міцної цілісної особистості. Національне виховання через пошану і любов до свого народу виховує в дітях пошану і любов до інших народів і тим приведе не до вузького відокремлення, а до широкого єднання й світового порозуміння між народами і націями» [5, с. 24].
Саме такий аспект і зумовлює гіпотезу про те, що національне виховання дитини програмує цілісну особистість, невіддільну від загальнолюдських ціннісних орієнтирів, які підносять її як національну інкультурну істоту на якісно новий, вищий ступінь розвитку.
В основі ідеалу приховані як загальнолюдські, так і національні цінності. До загальнолюдських цінностей належать насамперед закон творення добра, боротьба зі злом, пошук справедливості, правди, визнання Любові та Краси.
Ідеал національного виховання має традиційні, зовнішні ознаки (носіння шароварів, сорочки-вишиванки, козацького оселедця та вус) і державний устрій, світогляд, мораль та рівень культури, національний психологічний характер. Це позначається на звичаях народу, його піснях, творах художньої літератури. Проте, за нашими спостереженнями, виховний процес у сучасних умовах відзначається різким спадом морально-етичного впливу з боку сім’ї, навчально-виховних закладів, засобів масової інформації. Діти все далі відокремлюються від дорослих, створюючи сумнівні ідеали легкого життя без докладання праці та духовних пошуків. Цілком закономірно серед дітей віддається перевага маскультурі сьогодення. Ціннісні орієнтири починають формуватися у дитини вже змалку. Ще в дошкільний період дитина на елементарному рівні опановує моральні категорії: добро і зло, пробує оцінювати під цим кутом зору власні вчинки. Перебуваючи в середовищі дорослих, вона мимоволі засвоює етичні норми поведінки, ставлення до них - позитивне чи негативне. Важко не погодитися з думкою Д. Ельконіна про те, що «виникнення первинних етичних уявлень є процесом засвоєння взірців поведінки, пов’язаних з оцінкою їх дорослими. У ході формування довільних дій і вчинків дитини-дошкільника виникає новий тип поведінки, яку можна назвати особистісною, тобто такою, яка опосередковується орієнтаційними образами, змістом яких є суспільні функції дорослих, їхнє ставлення до предметів і один до одного» [8, с. 294].
У наш час проблема прищеплення ціннісних орієнтирів особливо загострилась у зв’язку із загальною дегуманізацією людського суспільства і наступом цивілізаційних прагматичних цінностей. Нам видається, що одним з альтернативних способів протиставлення первинних етичних уявлень дитини під впливом духовного негативізму маскультури може стати могутня сила національного художнього слова.
Значимість духовного спрямування художнього слова розкривається в багатогранності різноманітних жанрів поезії та прози, починаючи від фольклорних витоків, букварів і читанок до сучасної авторської книжки для дітей.
Шляхи прищеплення виховних ідеалів дуже різноманітні. Зокрема вони формуються за допомогою науки, музики, образотворчого і танцювального мистецтва, спорту, пісні, звичаїв, традицій. Але один з найважливіших шляхів досягнення виховної мети – це література, яку опановують переважно через читання книжок. Читання в початкових класах посідає важливе місце. Вчитель привчає дитину виконувати інтелектуальну працю, бо саме робота з книжкою – це складна інтелектуальна праця, що прищеплює любов до читання, переконує в необхідності дружити з книжкою, відчувати її користь у повсякденному житті. Гарно змістовна книжка впливає на розум та емоції людини, на формування позитивних рис особистості. Завдяки читанню діти ознайомлюються з різними сторонами життя людей, з моральними нормами поведінки, особливостями людських стосунків, з минулим нашого краю, з незабутньою його історією, з традиціями народу. Учні поширюють свої уявлення про природу, тварин, навколишній світ. Дитина вчиться відчувати красу і силу слова, прилучається до культурних здобутків інших народів.
У дошкільному віці дитина знайомиться з книжкою тільки візуально і друковане слово сприймає на слух. А в початкових класах дитина вже самостійно починає користуватися книжкою, пізнавати її зміст. Читання книжок відкриває кожній людині світ незвіданого. Потрібно, щоб читання було активною працею, яка викликає в душі дитини чимало самостійних думок, спостережень і порівнянь. Читання сприяє розвитку формальних здібностей інтелекту. Такими здібностями є спостережливість, память, творча уява і логічне мислення.
Найпростіше уявлення про світ добра маленька дитина отримує з колискових пісень. Характерною ознакою колискової є те, що вона вирізняється неповторністю імпровізацій, оскільки кожна мама, бажаючи бачити свою дитину здоровою, щасливою, додавала до тексту щось своє, дуже важливе з її погляду.
Таким чином, здавалося б, із простенької пісеньки, дитина вже долучалася до національних цінностей через психосприймання матері, мелодію і поетичний зміст слова. Адже мова, індивідуалізована мовленням матері чи бабусі, розкриває досвід цілого народу, в якого є притаманні тільки йому особливі слова - значущі саме для цього народу, як носія певної культури. Маються на увазі так звані, слова-знаки національної культури. Вслухатися тільки: «хата моя, біла хата, рідна моя сторона, пахне любисток і м’ята, мальви ростуть край вікна» [4, с. 94]. Слова-знаки національної культури – один із тих чинників, який об’єднує носіїв наявної культури. Культурно-естетичні асоціації формують концепти слів. Інакше кажучи, крім лексичного значення у слові є ще додаткові своєрідні значення - концепти. Тобто, ідеалізація об’єкту через суб’єктивне сприйняття нашої психіки. Слова - знаки, які містяться в колискових, приказках, прислів’ях, загадках тощо, можуть зіграти якісну функцію в інтеграції дитини в рідну культуру.
Звичайно, частина слів-знаків сприймається дещо архаїчно з погляду сучасного урбанізованого оточення (біла хата, піч, козак, вітряк, жупан, кладка). Але подібні слова потрібні сучасній дитині, аби відчути зв’язок з минулим свого народу. Знакові слова залишаються значущими для нашої культури і сьогодні. Вони зрозумілі й доступні дитині саме завдяки фольклору, який допомагає закорінювати дитину у національне розуміння, пробуджує відчуття свого, рідного.
Через книжку, зміст та ідейну спрямованість художнього слова під умілим педагогічним керівництвом вихователів дитина пізнає елементи моральної культури, засвоює духовні цінності народу, краю, в якому живе. Завдання вихователів - постійно спрямовувати дитину на добро заради людей під час роботи з книжкою, постійно вести думку дитини, як ниточку великого клубка духовного багатства в національному аспекті. Промайне кілька років, і дитина, навчена любити книжку, знайде для себе необхідну саме ту необхідну книжку, яка відповідатиме її особистісному рівню усвідомлення бути красивим, добрим, потрібним суспільству і державі. Адже з давніх часів книги виховують героїв, діяльних і сумлінних людей. 
Аби відчути вплив художнього слова, мало любити книжку. Потрібно читати багато. Наше сьогодення «закомп’ютеризувало» як дошкільника, так і школяра. А тому перед сім’єю та навчально-виховними закладами нині постає глобальна проблема: втримати книжку в дитячих руках. Часто це нелегко й не так просто, але доволі необхідно, особливо у формуванні національної свідомості дитини. І не просто втримати книжку, але з самого раннього віку долучати дитину до художнього слова і вартісних творів дитячої літератури. 


'''Список використаних джерел'''

1.	Ващенко Г. Виховний ідеал. –П.: Полтавський вісник, 1994. – 190 с.
2.	Гончаренко С. Український педагогічний словник / С. Гончаренко. – К. : Либідь, 1997. – 376 с.
3.	Дзюбишина-Мельник Н. Фольклор і українська дитина  // Рідні джерела. – 1998. – № 1-2. – С. 17-18.
4.	Луценко Д. Усе любов’ю зміряне до дна. - К.: Український письменник, 1994. – 470 С.
5.	Русова С. Вибрані педагогічні твори. – К.: Освіта, 1996. – 304 с.
6.	Тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. та голов. ред. В. Т. Бусел]. – К. ; Ірпінь : Перун, 2003 – 1425 с. 
7.	Чепіга Яків. Національне виховання // Світло. – 1910. – Кн. 1. – С.23-28.
8.	Эльконин Д Б. Детская психология (развитие ребенка от рождения до семи лет). – М.: Учпедгиз, 1960. – 328 с.