Перегляд вихідного коду сторінки Мойзріст О.М. Соціальна адаптація і суб’єктивне благополуччя обдарованої дитини в освітньому середовищі

Мойзріст Олена Михайлівна - молодший науковий співробітник, лабораторія психології навчання ім. І.О. Синиці,  Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України

'''СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ І СУБ’ЄКТИВНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ ОБДАРОВАНОЇ ДИТИНИ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ
'''

В статті висвітлено  актуальну на сучасному етапі проблему  соціальної адаптації і суб’єктивного благополуччя обдарованих дітей в освітньому середовищі. Проаналізовано і узагальнено теоретичні та емпіричні дослідження в галузі вивчення соціальної адаптації і суб'єктивного благополуччя обдарованих дітей. Розглянуто поняття “обдарована дитина”, різні види обдарованості. Наведені деякі психологічні проблеми, які виникають у процесі розвитку, навчання і соціалізації обдарованих дітей. 

'''Ключові слова:''' обдарована дитина, суб’єктивне благополуччя обдарованих дітей, соціальна адаптація обдарованих дітей.

The paper deals with the important contemporary problem of social adaptation and subjective well-being of gifted children in educational environment. The theoretical and empirical investigations of the social adaptation and subjective well-being of gifted children are analyzed and generalized. We consider the term "gifted child", different types of giftedness.  Are some psychological problems that arise in the process of development, education and socialization of gifted children. 

'''Key words:''' gifted children, subjective well-being of gifted children,social adaptation of gifted children.

Реформа освіти в Україні прийняла необоротний характер, а державна політика в галузі освіти характеризується як гуманна, спрямована на пріоритет загальнолюдських цінностей, вільного розвитку особистості. Перед педагогічною та психологічною наукою стоїть завдання виховання людини з новим, інтелектуальним рівнем самосвідомості, здатної до концептуального мислення, творчої діяльності та самостійного управління власною діяльністю і поведінкою. 
Постановка проблеми. Вивчення дитячої обдарованості як психічного явища від початку актуалізовано освітньою практикою. У розвитку цієї інтегральної особистісної характеристики освіта виступає як один з провідних чинників. Дослідження специфіки його впливу на процес розвитку дитячої обдарованості традиційно розглядається як одне з найважливіших завдань психології та педагогіки. Розвиток здібностей, творчість, обдарованість детально розглядаються у роботах Г.С. Костюка,  О.І. Кульчицької,  С.Д. Максименка, В.О. Моляко, Н.С. Лейтеса, Р.О.  Пономарьової-Семенової,  М.Л. Смульсон та ін..
Проблемою сучасної загальноосвітньої школи є виявлення і розвиток індивідуальних здібностей учнів. Навчання обдарованих дітей вимагає спільних зусиль усіх учасників освітнього процесу, розробки механізмів адаптації таких дітей у сучасному суспільстві. Створення варіативного освітнього середовища робить освіту якісною і особистісноорієнтованою, забезпечує педагогічний супровід дитячої обдарованості від дошкільного віку до випускників освітніх установ.
Актуальність. Школа - унікальний інститут соціалізації, який впливає на становлення дитини систематично і протягом тривалого періоду часу. Протягом шкільного навчання соціальна ситуація розвитку змінюється неодноразово і відбуваються значні зміни у відносинах між учнем і середовищем: зміна провідної діяльності, зміни характеру відносин з оточуючими, поява нових можливостей школяра, переживань і особистісних новоутворень визначають специфіку динамічної рівноваги особистості в системі «індивід - середовище». Звідси вивчення особливостей соціальної адаптації та суб'єктивного благополуччя обдарованих дітей в освітньому середовищі видається важливою і актуальною проблемою. 
Слід враховувати, що ряд дослідників прийшли до висновку про те, що потенційно обдаровані діти становлять не 1-3%, як передбачалося раніше, а- 15-30% від загальної вікової вибірки. Цей факт ще раз доводить актуальність звернення до проблем соціалізації обдарованих. Зазначена проблема безпосередньо пов'язана з новими умовами та вимогами швидко мінливого світу, які висунули ідею постійного саморозвитку, самовдосконалення та самореалізації особистості, яка має яскраво виражені здібності в тій чи іншій галузі знань.
Мета статті: Проаналізувати сучасні теоретичні та емпіричні дослідження в галузі вивчення соціальної адаптації і суб'єктивного благополуччя обдарованих дітей. 
Суб'єктивне благополуччя особистості виступає не тільки індикатором внутрішньої екології людини, а й регулятором соціальної поведінки. Особливості структурної конструкції, типів і рівневих характеристик суб'єктивного благополуччя взаємопов'язані з певними (навмисними) внутрішніми змінами і зовнішньою послідовною поведінкою суб'єкта.
Найвагомішим чинником суб'єктивного благополуччя дитини є її соціально-психологічна адаптація до найближчого довкілля. Вона включає адаптивні здатності, емоційний комфорт, самоприйняття, прийняття інших, інтернальність і прагнення вирішувати свої проблеми, а не втікати від них.
Вивченню проблеми соціально-психологічної адаптації (складовою якої є шкільна адаптація) присвячені праці Г.М. Андрєєвої, Г.О. Балла, Л.С. Виготського, І. Вайнера, Л.В. Дзюбко, Р.Л. Кричевського, С.Д. Максименка, Р.С Нємова, Л.Е. Орбан-Лембрик, Б.Д. Паригіна, А.В. Петровського та ін.  Вчені розглядають адаптацію як складний та багатогранний психологічний процес на шляху становлення особистості та створенні умов для її самореалізації в соціальному середовищі.  Соціально-психологічну ж  адаптацію визначають як взаємодію індивіда з соціальним оточенням щодо освоєння ним нової життєвої ситуації, як передумову подальшого розвитку особистості. Шкільна адаптація розуміється дослідниками як ступінь відповідності соціопсихологічного і психофізіологічного статусу дитини вимогам шкільного навчання (Е. М. Александровська, Б. М. Алмазов, О. Г. Асмолов, Н. В. Морозова та ін.)
Під обдарованістю дитини розуміється більш висока, ніж у її однолітків за інших рівних умов, сприйнятливість до навчання, та більш виражені творчі прояви.
Обдарованість – це системна якість психіки, що розвивається протягом життя людини і визначає можливості досягнення нею виключно високих результатів в одному чи кількох видах діяльності [1]. Обдарованістю вважається такий стан індивідуальних психологічних ресурсів особистості, які забезпечують можливість її творчої діяльності, тобто діяльності, пов’язаної із створенням суб’єктивно і об’єктивно нових ідей, використанням нестандартних підходів під час розробки проблем, чутливістю до ключових, найбільш перспективних ліній пошуку рішень у будь-якій предметній галузі, відкритістю будь-яким інноваціям.
Так,	 Г.С.Костюк з приводу проблеми обдарованості зазначав: “Не боючись, що це буде виглядати як гра словами, можна сказати, що обдарованість – це здібність людини до розвитку її здібностей” [3]. 
Необхідно враховувати і той факт, що розвиток обдарованості відбувається не тільки в системі навчання і виховання, але має свої власні закономірності, свою внутрішню логіку, що визначають індивідуальність. М.С. Лейтес вважав, що потенціал дитини залежить не тільки від розумових даних, а й від її особистісних властивостей. Швидкий темп розумового розвитку часто неоднаково торкається як різних сторін інтелекту, так і рис особистості. Зростання зрілості в одних відносинах може поєднуватися зі збереженням інфантильності в інших [4].
Група психологів під керівництвом М. Карне (Іллінойський університет, США)  виділяють такі види обдарованості: 1). інтелектуальна обдарованість; 2). обдарованість у сфері академічних досягнень; 3). творча обдарованість; 4). обдарованість у сфері спілкування..
Виділяють три категорії обдарованих в розумовому відношенні дітей: 1). діти з надзвичайно високим загальним рівнем розумового розвитку при інших рівних умовах; 2). діти з ознаками спеціальної розумової обдарованості (профільна обдарованість); 3). діти потенційно обдаровані, яким притаманні яскрава пізнавальна активність, неабиякі розумові резерви, але які поки себе не проявили.
За О.І. Кульчицькою: “Основу обдарованості складають здібності до конкретної професійної або допрофесійної діяльності (спеціальна обдарованість) і загальні психічні якості високого рівня розвитку: сенсорні, інтелектуальні, вольові (загальна обдарованість) . Загальна обдарованість має певні біологічні передумови… Але ці загальні передумови майбутньої обдарованості можуть бути реалізовані лише в умовах конкретного макро- і мікросередовища. Якщо середовище буде адекватне або відповідатиме біологічно заданим передумовам, то “дар” буде реалізований або як загальна обдарованість, або як її частковий прояв у конкретному виді діяльності. ... У процесі становлення потенційної обдарованості перетворення загальної обдарованості у спеціальну багато залежить від активуючого впливу умов середовища, яке буде чи не буде стимулювати вияви структурних компонентів спеціальної обдарованості ” [9].
К. Хеллер у своїх дослідженнях показує, що обдарованим дітям властива позитивна Я-концепція, пов'язана з адекватною самооцінкою. Здатність до реальної самооцінки забезпечує самодостатність, самоконтроль, впевненість обдарованої дитини в собі, у своїх здібностях, у своїх рішеннях, визначаючи цим її самостійність, неконформность і багато інших інтелектуальних та особистісних якостей. Поряд з цим, обдаровані діти можуть сприйматися і відторгатися за «зазнайство» і зарозумілість. Розвинена оцінна функція може виражатися в занадто високих вимогах по відношенню до себе, надмірної самокритичності і невдоволенні собою. Дж. Уітмор зазначає, що відчуття власної неповноцінності, нереалістичні цілі - є частими проблемами обдарованих дітей, які супроводжуються песимістичним світосприйняттям, чутливістю, підозрілістю і ранимістю .
Аналіз досліджень щодо особливостей емоційної сфери обдарованих дітей не дозволяє зробити однозначного висновку про цю сферу [10]. В одних дослідженнях підкреслюється, що в основному обдаровані діти високо мотивовані, добре адаптовані, соціально зрілі, незалежні, спокійні в ситуації невизначеності. У дослідженнях Дж. Фрімен ми знаходимо інформацію іншого характеру. Вона пише про те, що обдаровані діти постійно стикаються з емоційними і соціальними труднощами. Крім того, деякі групи дітей (наприклад, високообдаровані діти з неблагополучних сімей) можуть потрапляти в зону ризику неуспішної соціальної адаптації [7]. Підвищена емоційність в деяких випадках може приймати досить «гострий» характер, проявляючись у схильності до бурхливих, яскравих афектів, в інших же випадках вона носить прихований, внутрішній характер, проявляючись у зайвій сором'язливості у спілкуванні, у труднощах засипання, а іноді і у деяких психосоматичних захворюваннях. 
У деяких дослідження ми знаходимо дані про те, що обдаровані учні можуть наражатися на небезпеку розвитку внутрішніх порушень, обумовлених тим, що вони частіше, ніж звичайні діти, піддаються ізоляції і самотності. Їх підвищені чутливість, емоційність і інтенсивність також можуть вносити свій внесок у наростання тривожності і страхів. Поява високого рівня тривожності у обдарованих дітей може провокуватися їх надмірним прагненням відповідати очікуванням дорослих. Батьківські, власні, соціальні вимоги бути успішним можуть вести до боязні невдачі, відчуття власної неповноцінності або до перфекціонізму.
У дослідженніобдарованих старшокласників і студентів першого курсу (переможців олімпіад з математики), яке проводила О.Ю. Суднєва,  були отримані досить цікаві дані. Проаналізувавши особистісні особливості переможців олімпіад з математики, було виявлено, що вони відрізняються високою внутрішньою мотивацією до досягнення, цілеспрямованістю, здатністю до емоційного самоконтролю, високою допитливістю. Це узгоджується з результатами багатьох сучасних вчених. Однак, вивчення суб'єктивного благополуччя обдарованих юнаків і дівчат виявилося дещо неоднозначним. За шкалою психологічного благополуччя вибірка з 250 чоловік розділилася на три підгрупи - респонденти з високими, середніми та низькими значеннями. Такі дані говорять про те, що обдарованим дітям притаманний як високий індекс загального психологічного благополуччя, так і низький. Було виявлено, що представникам третьої підгрупи було властиво низькі значення за шкалою «самоприйняття», «цілі у житті» і «особистісне зростання». 
Результати більшості досліджень психосоціального розвитку обдарованих дітей та підлітків говорять про успішність соціальної адаптації. Однак поряд з цими дослідженнями, існують дані, які говорять про серйозні складнощі у процесі психосоціального розвитку. О.І. Щебланова зазначає, що, як правило, результати про соціальне благополуччя обдарованих дітей отримані в дослідженнях дітей помірно обдарованих, що дуже важливо. Вона зазначає, що ще Л. Терманом і Л. Холінворт було доведено, що дітям із показниками інтелекту вище 170-180 часто притаманні значно більші труднощі у соціальній адаптації, ніж помірно обдарованим дітям [8]. Ці дані знаходять своє підтвердження і в інших дослідженнях: M. Gross, порівнюючи математично обдарованих дітей (помірно і надзвичайно обдарованих), показав, що помірно обдаровані учні вважали себе і вважалися своїми однолітками більш популярними, соціально активними і цінуємими, ніж надзвичайно обдаровані. При цьому учні з надзвичайно високим вербальним інтелектом визнавали своє соціальне становище найнижчим. 
О.І. Щебланова виділила основні причини неуспішності в навчанні та проблем у поведінці в обдарованих дітей :
1. Одна з найважливіших причин неуспішності обдарованих дітей - вплив соціально-економічних і національно-культурних умов. Цим впливом пояснюють труднощі, з якими стикаються обдаровані діти з сімей з низьким соціально-економічним і освітнім статусом, соціально-культурним оточенням, діти мігрантів. 
2. Високий ризик появи проблем у навчанні існує в обдарованих дітей з фізичними обмеженнями (порушеннями зору, слуху, мови, рухів), деякими хворобами, недостатнім харчуванням. У той же час серйозні фізичні дефекти можуть служити і стимулом до вищих досягнень. 
3. В особливу групу виділяють обдарованих дітей із труднощами освоєння базових навичок (читання, письма, рахування), рідної або іноземної мови, математики та ін., з емоційними і поведінковими проблемами. 
 4. Особливої гостроти набувають шкільні проблеми у дітей з високим творчим потенціалом. Творча енергія, яка домінує в житті таких дітей, визначає незалежність і нестандартність їх поведінки, непокору загальним правилам і авторитетам. 
5. Перфекціонізм представляє один з найменш зрозумілих аспектів обдарованості. Цей термін використовують для позначення як здорового прагнення до досконалості, так і до невротичної, нав'язливої поглиненості досягненням якогось ідеалу. 
 6. Проблеми у навчанні часто бувають наслідком нерівномірності психологічного і соціального розвитку обдарованих дітей. Нерівномірність у розвитку, що відбивається в помітній невідповідності між їх високим потенціалом і труднощами його практичної реалізації, між темпами прогресу інтелектуальної, афективної і моторної сфер, була названа диссинхронією.
При навчанні обдарованих дітей можна виділити три загальні взаємопов'язані проблеми:
1. Розвиток особистості обдарованих дітей - це зміни в інтелектуальній, емоційній і вольовій сферах дитини. Розвиток навчальної діяльності сприяє розвитку суб'єктності дитини, здатності бути автором, активним творцем життя. Вміти ставити мету. Шукати способи її досягнення, бути здатним до вільного вибору і відповідальності за нього. Ставитися до своїх здібностей як до ресурсів. Прагнути їх максимально використовувати і вийти за їх межі. Розвиток особистості завжди пов'язаний з появою психічних новоутворень. Цей процес відбувається через адаптацію та освоєння соціокультурних норм, через розвиток вміння вчитися.
2. Зміст освіти - включає систему знань, умінь і навичок, а також досвід творчої діяльності і досвід емоційно-ціннісного ставлення дитини до світу, до іншого, до праці. Зміст освіти є основою для розвитку цінностей та смислів, основою для розвитку її моральної позиції і духовності. 
3. Пошук найбільш ефективних форм занять: індивідуальних занять, науково-дослідної діяльності, спільної творчої діяльності. Не можна недооцінювати роль спільної діяльності в роботі з обдарованими учнями, тому що від сформованості комунікативних умінь залежить їх подальша соціальна адаптація.
Звідси випливають необхідні умови роботи з обдарованими дітьми: 1).збереження індивідуальності; 2).підтримка власної пізнавальної потреби; 3).знання психологічних особливостей обдарованих дітей.
На перший погляд може здатися, що на  школу і на вчителя, як такого покладається непомірно багато завдань, тому видається доречним згадати про те, що необхідно забезпечувати наявність такої професійно-психологічної ланки, як шкільний психолог (Л.П. Скорич, 2011). С.Д. Максименко говорить, що завдяки рекомендаціям шкільного психолога з’являється можливість, з одного боку, скоректувати і організувати результативні для навчання дітей педагогічні впливи, а з іншого – вибудовувати навчальний процес і використовувати навчальний матеріал у тих формах, які сприятимуть максимальному розкриттю здібностей учнів [5].
Напрямки роботи шкільного психолога з обдарованою дитиною: 
1. Організація в школі розвивального освітнього середовища, що підтримує і розвиває ідею унікальності кожного школяра, цінності і значимості його здібностей і можливостей. 
3. Надання психологом допомоги у виробленні навичок саморозвитку, самовиховання, вдосконалюванні своїх здібностей, соціально-психологічній адаптації.
4. Психопрофілактична робота (не допускати значного інтелектуального, інформаційного, фізіологічного перенавантаження школярів).
Л.С. Виготський писав: “Соціальна ситуація розвитку є вихідним моментом для всіх динамічних змін, що відбуваються в розвитку протягом певного періоду. Вона визначає цілком і повністю ті форми і той шлях, йдучи по якому дитина набуває нових і нових властивостей особистості, черпаючи їх із соціальної дійсності, як із основного джерела розвитку, той шлях, на якому соціальне стає індивідуальним ” [2].
У цьому соціальному просторі знаходить своє місце і сучасна українська школа, яка прагне реалізувати такі принципи державної політики в галузі освіти:
1. Принцип гуманізації освіти. Полягає в орієнтації навчально-виховного процесу на особистість учня, що проявляється у виборі змісту, методів, засобів навчання і виховання. Учень знаходиться в центрі освітнього процесу. В особистісно-орієнтованій педагогіці дитина разом з батьками отримує можливість вибирати і визначати найбільш оптимальний і адекватний її здібностям і потребам шлях навчання.
 2. Принцип адаптивності освіти до рівня і особливостей психофізичного та особистісного розвитку дитини. Сучасна школа ставить перед собою завдання максимально враховувати інтереси, потреби, здібності дитини і тієї соціальної ситуації, в якій вона розвивається. 
3. Принцип диференціації та індивідуалізації навчання  полягає у врахуванні психологічних індивідуальних відмінностей учнів: їх темпераменту, типу мислення, динаміки психічних процесів і т.д. 
Висновки.  
Місія школи по відношенню до обдарованих учнів - надання кожній дитині сфери діяльності, необхідної для реалізації інтелектуальних і творчих здібностей, формування потреби в безперервній самоосвіті, активної громадянської позиції, культури здоров'я, здатності до соціальної адаптації і творчого самовираження. Це дасть можливість індивідуалізувати навчально-виховний процес, створити особливі умови, що дозволяють розкривати і розвивати обдарованість, захищати її від можливих небезпек, які супроводжують або навіть перешкоджають творчому розвитку дитини. Ми пропонуємо основну увагу приділяти не відбору обдарованих дітей, а сприянню реалізації обдарованості через вивчення і розуміння проблем обдарованої дитини в різних сферах життєдіяльності. 
Реалізація творчого та інтелектуального потенціалу обдарованої дитини в масовій школі повною мірою можлива лише в тому випадку, якщо всі учасники педагогічного процесу будуть усвідомлювати необхідність продуманої і цілеспрямованої роботи з даною категорією  школярів. 

'''Список використаних літературних джерел'''

1.	Вивчення особистості підлітка / За ред. М.Т. Дригус. – К.: Інститут психології АПН України, 1994. – С. 46 – 49.
2.	Выготский Л.С. Собрание сочинений: в 6-ти т. / Л.С. Виготский – М.: Педагогика, 1984 - .- Т.4 – 1984. - с. 258-259
3.	Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / Григорій Силович Костюк.  – К.:Рад. шк., 1989. – 608 с.
4.	Психология одарённости детей и подростков / Под ред. Н.С. Лейтеса. – М : Издат. Центр “Академия”, 1996. – 416 с.
5.	Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі : [в 2-х томах] / Сергій Дмитрович Максименко / К. : Форум, 2002.
6.	Максименко С.Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці / Сергій Дмитрович Максименко -  К.: Наукова думка, 1999р. – 215 с.
7.	Фримен Дж. Одарённые дети и их образование: Обзор международных исследований // Иностранная психология, 1999. № 11. С. 10-18
8.	Щебланова Е.И. Неуспешные одарённые школьники. М.: Изд-во БИНОМ, Лаборатория знаний, 2011. 245 с.   
9.	Здібності, творчість, обдарованість: теорія, методика, результати
досліджень / [колективна монографія / за ред. В.О. Моляко, О.Л. Музики] – Житомир: Вид-во Рута,2006. – 320 с.
10.	Keiley M.K. Affect regulation and the gifted // The social and emotion development of gifted children. What do we know? /Ed. by M. Neihard, S.M. Reis, N.M. Robinson, S.M. Moon. Washington: Prufrock Press, Inc., 2002. P. 182-193.