Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Аркатова Юлія Миколаївна

Вступ

Життя особистості в час загальних соціальних реконструкцій і потужного інформаційного тиску, які змушують перебувати в стані постійного емоційного напруження, стає загальною нормою. Ми настільки звикли до постійних стресів та емоційних навантажень, що таким проблемам як внутрішній неспокій, тривога, дискомфорт дуже часто не надається належна увага, не дивлячись на те, що вони можуть призводити до криз, тяжких душевних розладів, потрясінь, які в трагічних випадках закінчуються самогубством.Життєвий шлях кожної людини складається з чергування етапів стабільності та кардинальних змін, коли доводиться вирішувати питання, від яких залежатиме подальше існування. Добре якщо людина задоволена очікуваним результатом. А якщо та мета, ціль, до якої прямував виявилась хибною? В цей момент змінюються життєві орієнтири, людина опиняється перед екзистенціональним вибором: "Як жити далі?", "Навіщо я живу?", "В чому сенс мого життя і чи є він взагалі?"  Такі питання можуть виникати і в шістнадцять, і в тридцять і в сімдесят років, але найчастіше і найгостріше ці питання турбують людину під час вступу та навчання у вищому учбовому закладі, адже саме в цей момент людина мусить зробити ті вибори, які в подальшому структурують все її життя: це вибір професії, вибір оточуючого кола спілкування, вибір чоловіка/дружини, встановлення програми взаємовідносин з батьками та фінансової незалежності від них.Навчаючись в школі, дитина намагається визначитись з подальшою професією, проте всі ми розуміємо, що не завжди в нашому житті можливості співпадають з бажаннями. Добре, якщо абітурієнт з дитинства мріяв про певну професію. Проте дуже часто доводиться опинятися на життєвому роздоріжжі, не знаючи яким шляхом прямувати далі.  Вже під час навчання у вищому учбовому закладі, студент нерідко задумується над тим, чи вірно він зробив, вступивши саме на цю, а не на іншу спеціальність, який сенс навчатись і здобувати професію, якщо не уявляєш себе фахівцем в цій галузі та не бачиш особливих перспектив фінансового зростання в подальшому. У підлітка можуть виникати труднощі в опануванні певних дисциплін, конфлікти з викладачами та студентами, нещасливе кохання. І все це може призводити до життєвих криз, розчарувань, стресів.Темп та умови сучасного життя іноді заважає знайти омріяну психологічну допомогу від друзів, батьків, оточуючих і штовхає на відчуження, викликає почуття спустошеності, самотності непотрібності. Як наслідок людина може остаточно зануритись у власне "Я", втратити сенс життя, усвідомити власну непотрібність і вчинити фатальний замах на власне життя.Вивченню життєвих криз особистості присвячені роботи Т.Титаренко, Н.Хазратової, И.Кон, І.Кравченко, Ф.Василюка, Г.Шихі та інших. А.Амбрумова, Е. Вроно присвятили велику кількість праць вивченню особливостей суїдидальної поведінки у дітей та підлітків. Значну увагу до проблеми самогубства у неповнолітніх  почали приділяти в період з кінця ХІХ століття, зосереджуючись на її психологічних, моральних аспектах. Видатний російський фізіолог, психолог Володимир Бехтєрев (1857 – 1927) на основі досліджень стверджував, що більшість самогубств в цьому віці пов"язана не з психічними захворюваннями, а з недоліками морального виховання. Відомий український психіатр Іван Сікорськй (1842 – 1919) пов'язував суїциди учнів з морально-етичними чинниками.Попри активний пошук ефективних способів боротьби з цією жахливою проблемою, показники самогубств у дітей і підлітків зростають. Так в країнах Європи та Америки з 1950 по 1994 він зріс утричі, а в Росії у період з 1997 по 1999 рік покінчили життя самогубством 10 000 дітей! В університетах та інших навчальних закладах України апробуються спецкурси та спецсемінари присвячені психологічному консультуванню в кризових життєвих ситуаціях, загальноприйнятою стала допомога психолога у всіх навчальних закладах, суїцидологія відокремилась в самостійну галузь психології, проте не дивлячись на все це ми живемо поруч з явище суїциду, який стає все більш яскравим каталізатором психічного здоров"я нашого суспільства.В даній роботі ставлю собі за мету:аналіз явища суїциду від його зародження до наших часів, та погляди на цей феномен в працях філософів та психологів, аналіз соціально-психологічних умов та мотивів суїцидальної поведінки в підлітковому віці,визначення шляхів подолання суїцидальних спроб у студентів.

І Феномен суїциду в історичному аспекті

Суїцид як спосіб кардинального розв'язання життєвих криз відомий з давніх-давен. Феномен суїциду в різні епохи та в різних цивілізаціях то суворо переслідувався, то ледве не возвеличувався.  Так, світогляд Стародавнього Єгипту забороняв самогубство, але під впливом вчення єгипетських жерців про переселення душі стали траплятися випадки самогубства, а за часів Клеопатри в Єгипті навіть утворилася академія під назвою "сінапотануменон", у якій збиралися бажаючі позбавити себе життя. Релігія народів Західної Азії: персів, фінікійців, асирійців, вавілонян не схвалювала суїцидальні замахи, але жертвоприношення в той час сприймалися як обов'язкові. Так само і євреї забороняли самогубство, керуючись в першу чергу заповіддю "не вбий", проте існують гіпотези деяких дослідників які знаходять в єврейській історії суїцидальні замахи, такі як самогубство Самсона, Разіса та інші.                     В Індії позбавляти себе життя було (і залишилося) звичайною справою, адже Браміни вважають, що смерть є зміна місця життя душі, яка страждає у в'язниці тіла, і тому з вражаючою байдужістю були готові заподіяти собі смерть. В Китаї самогубство було доволі поширеним, адже так само, як і в інших релігійних вченнях вони вірили, що душа хоче позбавитись від земних мук, тим паче, що сам Будда подав такий приклад. Загальновідомими для нас є акт хороброго і величного позбавлення життя через "харакірі", який в Японії зустрічався дуже часто.  "Харакірі" було "добровільне" і "примусове". У першому випадку самогубець урочисто прощався зі своєю родиною, надягав сукню білого кольору, сідав на килим посеред кімнати і розпорював собі живіт. У ту саму мить його найкращий друг або син відрубував шаблею йому голову. Якщо японець був ображений рівним собі, він мав право викликати його недобровільний "харакірі", і останній був зобов'язаний тоді загинути разом з ображеним. У греків самогубство було явищем вельми рідкісним, адже переслідувалось законом, але якщо і траплялись акти самогубства  на грунті нещасного кохання або небажання розлучитися з коханою людиною, то тіло після сметрі такої людини зазнавало страшних знущань.Умови грецького життя, як зазначалося, не сприяли розвитку самогубств, але це не стосується римлян — увесь склад їх життя ніби спеціально був створений для сприйняття вчення стоїків. Самогубства в Римі в останні роки Республіки стали повторюватися так часто, що жодна сила не могла протистояти цьому. А між тим, кілька століть раніше самогубства в Римі були такою самою величезною рідкістю, як і в героїчній Греції. Закони Стародавнього Риму суворо карали самовбивць. Так, цар Гарквіній Приск, прагнучи припинити поширення у часи його царювання схильностей до самовбивств, що викликалися непомірне важкими роботами, на які прирікав їх сам цар, для настрашки міста видав наказ розпинати самогубців на хрестах, а потім віддавати їх на поживу диким звірям.Коли Рим стикнувся із грецьким світом, ідеї епікурейців, а особливо стоїків, стали ширитися з надзвичайною швидкістю. Навіть такі мислителі, як Цицерон, котрий засуджував самогубство, припускав добровільну смерть за певних обставин, наприклад, за фізичних страждань. Законодавство вже не переслідує самовбивць як злочинців, релігія не проклинає їх. Суспільна думка схиляється перед позбавленням себе життя подібно до Катона, Брута. Кассія.Епікурієць Лукрецій, який скінчив життя самогубством, висловив досить імовірні погляди на причину збільшення самогубств. Цією причиною переважно буває байдужість до життя, що розвивається, в свою чергу, під впливом надмірного страху перед смертю.За доби середньовіччя, кили в Європі утверджується християнська релігія, самогубства так само переслідуються.Питання життя та смерті, сенсу життя та безглуздя існування, цікавили філософів від стародавнього світу і до наших днів, нерідко відповіді на ці питання ми можемо знайти не лише в текстах, але і у вчинках самих мудреців. За Шекспіром (Гамлет), самогубці — це ті, хто повірив в абсолютний кінець, сой без сновидінь, в суцільну смерть; це ті, хто не задалися думкою про очікування його продовження. Єдина перешкода для всезагального вселюдського самогубства — боязнь нового буття, а зовсім не радість життя.[1] "Самогубці, — писав Ф. М. Достоєвський у "Щоденнику письменника", — це люди, які байдуже ставляться до питання релігії, неначе вони ніколи не чули про те, що вони істоти безсмертні".[2]За виразом В. Соловйова, між тими, хто заперечує життєвий сенс, є люди серйозні, це ті, хто своє заперечення завершує ділом — самогубством; та є несерйозні, які заперечують сенс життя лише роздумами та філософськими системами. М. Бердяєв глибоко проаналізував психологію самогубця, зазначивши, що людина, яка вирішує покінчити з життям остаточно втрачає віру, надію, а світ для неї стає чужим та ворожим, як наслідок людина повністю занурюється в себе. М.Бердяєв зазначає, що по природі своїй самогубець егоїст, адже крім себе нездатна когось помічати. "Самогубство по своїй природі є запереченням трьох найвищих християнських істин – віри, надії та любові. Самогубець – це людина, яка втратила віру. Бог перестав бути для неї реальною, доброю силою, яка керує життям. Вона також людиною, яка втратила віру, впала в гріх нудьги та відчаю і це найбільше. Нарешті, вона є також людиною, яка не має любові, не думає про себе та про інших, про ближніх."[3]     А.Камю вважає, що є одна справжня серйозна філософська проблема: вирішити, чи варто життю бути прожитим, або воно не варте цього, тобто треба відповісти на головне питання філософії. "Самогубство, зазначає А. Камю, завжди розглядалося виключно як соціальний феномен. Ми ж, навпаки, ставимо питання про зв'язок самогубства з мисленням індивіда".[4]Коротко розглянувши ставлення до суїциду видатних мислителів попередніх епох, світових цивілізацій різних періодів можна зробити висновок, що воно було неоднозначним: від повного заперечення до визнання та прийняття, проте завжди ці погляди формувались під впливом певних релігійних переконань. Розглянемо визначення поняття суїцид.

ІІ Визначення поняття "суїцид"

Самогубство в загально-психологічному аспекті трактують як поведінку людини спрямовану на її знищення. "У розгляді суїцидальної поведінки важливим є соціально-психологічні, біологічні, суспільні фактори, які впливають на її мотивацію".[5] В посібнику з психології суїциду самогубство трактують як навмисне самоушкодження зі смертельним фіналом.[6]  Проте не всі дії людини які мають в наслідку її смерть можна вважати за суїцидальні. Самогубством вважають лише той вчинок, який людина зробила усвідомлено (галюцинації, стан психозу можуть спровокувати такий вчинок, проте смерть за таких умов кваліфікується як нещасний випадок).Самогубство, як вважає психолог кризового стаціонару для суїцидентів О.Калашникова, — це слабість, капітуляція, воно ніколи не може бути виправданим, навіть тоді, коли людина втратила все — кохання, здоров'я, віру в себе, сенс життя. Якщо людина вирішує позбавити себе життя, це означає, що в її свідомості відбуваються суттєві зміни. Сенс життя є фундаментальною життєвою категорією. Людина вирішує позбавити себе життя, коли під впливом тих чи інших обставин її існування втрачає сенс."Вихідним в етико-психологічному аналізі самогубств треба вважати категорію життєвого сенсу — одну з найзагальніших, найбільш інтегрованих характеристик розуміння життя та відчуття життя особистості".[7] 

Суїцид в період студентського віку

"Різні люди по-різному адаптуються до негативних змін у соціумі (сфера стосунків з протилежною статтю, сфера навчання, сімейні стосунки):

• вступають в боротьбу з тими, кого вони вважають противниками;
• просять допомоги;
• намагаються уникнути травмуючих впливів" звинувачують себе в тому, що сталось;
• "опускають руки" та ін.

Визначальним чинником вибору конкретної моделі поведінки є позиція особистості, визначення та оцінка нею характеру змін. Нерідко такій позиції властиві амбівалентність, суперечливість, лабільність (лат. Labilis – нестійкий; мінлива невизначеність). Суїцидонебезпечною вважають позицію суб'єкта, щодо змін у ситуації, яку він тлумачить як безвихідну, безнадійну, програшну".[8]Кожна людина, не дивлячись на повсякденну заклопотаність мріє про щастя, і звісно, що у кожної людини своє уявлення про нього, але чи задумувались ми що таке щастя? Щаслива людина, це людина, яка має сенс свого життя і впевнено крокує до нього, долаючи всі можливі перешкоди на своєму шляху. Але що робити, якщо постають такі перешкоди, які на перший погляд неможливо подолати, коли здається, що все, чого ти досягав було марним. Такі переломні моменти можуть траплятися в різні періоди життя людини, проте нас зараз цікавить саме підлітковий вік, адже він є найскладнішим та найсуперечливішим періодом особистісного становлення. Саме в цей період змінюється соціальний статус дитини, розширюються та в деякій мірі переорієнтовуються контакти, відбувається відносне звільнення від батьківської опіки, і головне – формується новий світогляд, а з ним приходять нові цілі, ідеали, уявлення. У цей період у підлітка відбуваються зміни в будові тіла, розвивається мислення, виникає потреба у спілкуванні з однолітками. Прагнення бути незалежним від старших призводить до непорозумінь, конфліктів. В цей період формуються особливості характеру, підліток обирає собі ідеали, авторитети. Підліток починає шукати себе в цьому світі, намагається зрозуміти свою соціальну призначеність, а його внутрішній світ постійно ускладнюється і вимагає все більшої приватності.Наштовхуючись на нерозуміння та невідповідність в своєму житті реальності та омріяних ідеалів майбутнього підліток може піти на жахливий крок. Період статевого дозрівання , перехідний період є одним із найнебезпечніших періодів, адже за статистикою саме в цей час скоюється одна з найбільших частина суїцидів ( найвищий рівень суїцидальних спроб спостерігається у 16 –17 і 18-24 – літніх, існує навіть визначення пубертатний суїцид) Чому саме в цьому віковому періоді людина схильна до автоагресивної поведінки ((грец. аutos- сам agressio – напад) – специфічна форма особистісної активності, спрямована на завдання шкои своєму соматичному або психічному здоров'ю)?.[9]  На думку Юнга, всі культурні і соціальні аномалії необхідно розглядати в світлі давніх архетипів. А мотиви і причини, що штовхають підлітка до здійснення самогубства, необхідно шукати в глибинах його духовного світу.Майже в усіх архаїчних товариствах період статевого дозрівання розглядався як найважливіший момент життя людини. Це час, коли підліток стикається з найважливішою миттю свого життя, з моментом ініціації.Ініціація — це ритуал, член архаїчної общини в якому переходить від безвідповідального, природного, інерційного існування (дитинства) до нового життя. Він стає повноправним членом колективу. Підліток в ході цього ритуалу вмирає для тваринного життя і знов народжується для "нового життя". Він стає "новою людиною".Оскільки сьогодні немає ритуалів з ініціації та сакральних обрядів, то замість умовної смерті і сакральної драми все закінчується смертю тотальною, після якої не існує нового народження. Передчуваючи, що міфологічний період буття закінчується, деякі найчутливіші діти переживають це настільки гостро, що не можуть прийняти недосконалу усічену реальність дорослих. У студентів причиною самогубства може стати ряд таких проблем, як складність адаптації до нових умов, відсутність опіки батьків, комунікативні труднощі, формування взаємовідносин з протилежною статтю, різке падіння самооцінки під час навчання, проблеми скупченості у гуртожитку, неможливість побути на один з собою, своїми проблемами, ранні шлюби.Спробуємо проаналізувати деякі з цих чинників.    

Класифікація особистісних криз студентів : мотиви, характеристика, наслідки, шляхи реабілітації.

 А) Кризи пов'язані з навчанням

"Перебіг навчального процесу з його типовими стресами та випробуваннями загострює існуючі в особистості проблеми, нерідко призводячи до кризи, показником якої виступає руйнація життєвих планів з гострим почуттям безсилля власної волі".[10] Класифікацію найбільш типових криз, пов'язаних з циклом навчання у вищому учбовому закладі та орієнтовні шляхи виходу із кризової ситуації розробила Н.Хазратова.[11]

Продемонструю згадану класифікацію:

• криза адаптації до умов навчання у вузі (1 курс);
• криза "середини" навчання (2-3 курси);
• криза завершення навчання і переходу в інший
• соціальний статус (5 курс - початок трудової діяльності);
• криза відрахування з вузу, яка створює депривацію такого необхідного у 20-річному віці почуття причетності 

Крім уже зазначених, можна виділити також типові, але, щоправда, меншою мірою пов'язані з навчанням кризи, а саме:

1. крах ідеалу кохання(подібна криза так чи інакше спровокована травмуючими подіями у сферіміжстатевих стосунків);
2. екзистенціональна криза.

Крім того, трапляються й такі типові студентські психологічні проблеми, як неприйняття свого міжособистісного статусу в групі; конфліктні стосунки з викладачем чи адміністрацією; проблеми самореалізації творчо обдарованих студентів.Будь-яка з цих проблем (або їх комплекс) при загостренні можїперерости в критичний стан, спровокувати замах на життя. 

1. Криза першого курсу (криза адаптації до умов навчання у вузі).

Ця криза гостріше проявляється, як правило, у приїжджих (частіше – у вихідців з села) і зумовлюється не тільки незвичною ситуацією вузівського навчання, але й незвичністю нового місця проживання, не адаптованістю до умов не лише самостійного життя, але і життя в метрополісі. До вступу у вищий учбовий заклад ці діти  мали міцні емоційні зв'язки з батьками, не мали досвіду самостійного життя і вибрали фах (також заклад освіти) не самостійно, а з допомогою батьків. Звикнувши до повсякденної опіки батьків, до стабільного життя не перенасиченого інформацією, вони опиняються під впливом сильнодіючих на психіку факторів. Це, насамперед, травмуюча розлука з близькими, необлаштованість побуту, відчуття ізольованості та втрати дружніх зв'язків (що є наслідком відриву від звичної життєвої ситуації). Крім того, необізнаність з умовами проживання в місті, так само як і з умовами навчання спричиняє відчуття власної безпорадності, дезорієнтації в ситуації. А це, в свою чергу, призводить до побоювання стати об'єктом кепкувань з боку інших. Цей страх обмежує дії новачка, робить його замкнутим, сором'язливим, скутим, змушує занурюватись і як наслідок може призводити до важких криз і патологічних наслідків.Ефективною допомогою у таких випадках, за умови, якщо дитина вчасно звернулась за допомогою до психолога, може бути психологічний тренінг, в якому беруть участь (крім самих першокурсників) студенти старших курсів, з якими в результаті неофіційного спілкування можна обговорювати питання, що турбують, знаходити вирішення для поставлених проблем.  

2. Криза третього курсу (криза середини навчання).

Ця кризу також можна назвати екзистенціональною, адже саме в цей період відбувається переоцінка цінностей. Ця криза найбільш небезпечна за своїми результатами, адже за певних негативних умов може відбуватись втрата сенсу життя, а як вже згадувалось саме цей чинник може призводити до самогубства.Як не дивно, у багатьох студентів, які у свій час успішно адаптувалися до навчання у вищому закладі освіти, середина навчання не проходить гладко, І хоча ця криза (як і всі інші кризи студентського періоду життя) теж трапляється далеко не в усіх, але вона є таки досить поширеною.Час, коли вона виникає, е дещо "розмитим" (у декого вона починається відразу після закінчення адаптаційних процесів; а в інших тільки на четвертому курсі), так само як і типові прояви цієї кризи.Проте найбільш поширеною "симптоматикою" цієї кризи є розчарування - у навчанні загалом, в обраному фаху й у власних перспективах та можливостях. У цей період відбувається справжня втрата сенсу —насамперед сенсу навчання. Запитання, які ставить собі студент, звучать так: "Для чого я вчуся? Навіщо мені вчитися далі?"Втрата сенсу навчання супроводжується уявленням про відсутність перспектив, негативними відчуттями, пов'язаними із щоденним відвідуванням університету, інколи це супроводжується виключно критичним ставленням до викладачів. Підвищується втомлюваність; академічна успішність нерідко знижується (при цьому, що цікаво, подібну кризу часто переживають студенти з високою академічною успішністю).Гострота цих переживань досить сильно варіює залежно від індивідуальності та загальної життєвої ситуації, але типовим є те, що колишній життєвий задум студента (скажімо, той, який він мав на першому курсі) руйнується або ставиться під серйозний сумнів - і це при повній відсутності будь-яких зовнішніх загроз для цього задуму.У чому ж причина виникнення цієї кризи? І в кого вона насамперед виникає?Як і багато інших криз, ця криза пов'язана з крахом певних ілюзій.При вступі до вищого учбового закладу абітурієнт мріє про здобуття омріяної професії, про цікавість процесу навчання, захоплююче спілкування в студентському середовищі, знайомство з новими друзями, зростання своїх можливостей (зокрема у формуванні власних професійних якостей та умінь).Проте іноді об'єктивна реальність виявляється іншою. І це не означає, що формування професійних умінь не відбувається чи спілкування в студентському середовищі є нецікавим. Річ у тому, що все це не супроводжується відчуттям зростання власних можливостей, або ж це відчуття виявляється значно меншим, ніж це, здавалося б, могло бути, зважаючи на всі зусилля, які доводиться затрачати. Водночас постають більш чіткими, помітними ті непривабливі риси ймовірного майбутнього, які раніше не помічалися.Студент третього курсу більш реалістично оцінює можливості власного працевлаштування - і виявляється, що цих можливостей зовсім не багато, до того ж вони не є надто привабливими. Те саме стосується влаштування особистого життя. Водночас виникає і загострюється тривога в зв'язку з необхідністю професійної й особисто-сімейної самореалізації.Профілактика подібних криз (а саме, запобігання занадто гострим проявам такої кризи) пов'язана з формуванням уміння самостійно ставити цілі і приймати рішення. Велику роль у цьому відіграє також минулий досвід взаємодії з реальністю, коли отримати ті чи інші блага можна було лише в результаті боротьби і праці. Саме такий досвід дає змогу цінувати навіть незначні досягнення, більш спокійно переживати розчарування; він також дає звичку систематичного докладання зусиль навіть за умов незначних результатів.   

3. Криза п п'ятого курсу (криза випускника).

Звернення з приводу вищеназваної кризи здебільшого мають місце уже після закінчення вищого закладу освіти (як правило, за два-три місяці після випускних іспитів).Ця криза має певну типову динаміку. Перші її ознаки спостерігаються протягом весняного семестру п'ятого курсу. Вони проявляються у високій напруженості, підвищенні стурбованості, переживанні страху та невпевненості, у загальному відчутті психологічного дискомфорту. Як правило, п'ятикурсник пов'язує цей стан з наближенням захисту дипломної роботи та випускними іспитами. Але це не зовсім так: після закінчення випробувань цей стан не зникає. Захист дипломної роботи, випускний екзамен та випускний вечір проходять "на одному диханні", спрацьовує інерція "старої" системи мотивів, які спонукали на навчальну діяльність протягом останніх курсів. Як правило, вони обумовлюють очікування, що закінчення вищого учбового закладу  буде початком нового, привабливого етапу життя. Навчання сприймається як джерело обмежень, яке необхідно терпіти заради кінцевої мети - отримання диплому. Коли ж воно насправді закінчується, має місце ефект, подібний до описаного В.Франклом явища "екзистенційного вакууму".Коли вручення дипломів та випускний вечір залишаються позаду, випускник несподівано опиняється наодинці з відчуттям, що він начебто на ходу вистрибнув із швидкого поїзда. Усвідомлення того, що тепер тільки він сам відповідатиме за себе, приходить не відразу. Але поступово воно призводить до почуття ізольованості, страху, невпевненості. Пошуки роботи, які часто не зразу мають позитивний результат, сприяють фіксації негативних почуттів. Соціальна невлаштованість, матеріальна несамостійність, враження відірваності від спільного життя посилюється контрастом зі студентським пожвавленим спілкуванням із включеністю в життя академгрупи. У деяких випадках гострота згаданих переживань набуває справжніх кризових форм.Причина цієї кризи, пов'язана з найсуттєвішими джерелами страхів юнацького віку. Загалом, їх можна інтерпретувати як страх власної нереалізованості - насамперед у двох важливих сферах: професійній (соціально-статусній) та сімейно-інтимній. Тому цей страх сильніше виражений в особистостей з вищим рівнем домагань і меншим вихідними можливостями їх реалізації.  Відповідно цей страх переживається значно легше і спокійніше, якщо випускник уже хоча б частково реалізував себе в одній з цих сфер - наприклад, створив сім'ю чи влаштувався на роботу.Допомога студентам з типовими психологічними проблемами передбачає кілька можливих шляхів:Об'єктивація тривоги та страхівЦей шлях передбачає насамперед конкретизацію очікування п'ятикурсника щодо ситуації закінчення вузу.

Необхідно, щоб розмите і невизначене почуття тривоги та побоювання об'єктивувалося в конкретному страхові:

• страхові не отримати диплом;
• страхові не влаштуватися на роботу;
• страхові опинитися без житла (страхові злиднів).

Щоб ефективно  боротися  з  почуттям  страху,необхідно  спочатку об'єктивувати його ("заземлити" його на щось)1; в іншому разі страх має тенденцію ставати безконтрольним і, підпорядковуючи несвідоме, а саме несвідоме, за визначенням З.Фрейда штовхає людину на самогубство;- локалізація страху,Коли страх є об'єктивованим (пов'язаним, скажімо, з праце влаштуванням), з'являється можливість працювати з ним на раціональному рівні;- систематична десенсибілізація.Дослідниця Хазратова Н1. зазначає, що протягом консультування студен подумки поступово, крок за кроком, під дією певного чинника занурюється в свій внутрішній світ, в ситуацію, яка є потенційно загрозливою травмуючою.

Так, наприклад, якщо в ситуації невдалого пошуку роботі найстрашнішим для випускника є момент відмови від запропонованих ним послуг, то вищеназвана техніка виглядатиме так:

1. клієнт спочатку уявляє себе в ситуації, коли йому необхідно йти до роботодавця (стан, коли є дискомфорт і легка тривога, але ще немає страху). Необхідно адаптуватися, звикнути до цієї ситуації, прожити її і зробити її у такий спосіб комфортнішою для себе;
2. клієнт уявляє, що входить до кабінету роботодавця. Знову ж, необхідно відчути цю ситуацію до дрібниць, прожити її, щоб адаптуватися і звикнути до неї;
3. кульмінаційним є уявлення того моменту, який видається найбільш неприємним і лякаючим: моменту відмови. Його треба уявити найбільш детально і спробувати ще і ще раз пережити свої негативні емоції, не "блокуючи" їх, а навпаки, сприймаючи їх як належне.

Уявне програвання подібних неприємних ситуацій певною мірою зменшує їхню значущість, послаблює зв'язок негативної зовнішньої оцінки з самооцінкою. 

4. Криза відрахування

Ця криза буває спровокована ситуацією невдалого перескладання академзаборгованості і відрахуванням із вищого учбового закладу. Цікавою особливістю названої кризи є те, що про неї частіше розповідають психологу батьки відрахованого студента, а не сам студент.Н.Хазратова наводить такий приклад: "мати студентки, відрахованої після першої сесії, так розповідає про переживання своєї доньки:"Вона нічого мені не розповіла про те, що її відрахували. Приходила пізно і в якомусь дивному стані. Питаю її, в чому справа, а вона відмовчується або каже, що працювала в бібліотеці, а потім заходила до знайомих. Напередодні я прокинулася близько другої години ночі. Бачу, що у ванній кімнаті горить світло. Відчиняю двері: вона там. і накурено у ванній страшно. Вона дивиться на мене і раптом так тихо каже: "Мамо, допоможи мені".Тут і розповіла мені все. А я уже боюсь, чи там тільки відрахування, чи немає чогось гіршого".[12]Сама подія - відрахування з вузу - є тільки чинником, який запускає механізм особистісної кризи, але не є її причиною. Причина, на думку дослідниці криється більш глибоко - її витоки у базовому протистоянні особистості та організації як джерела обмежень та регламентації.Більшість студентів після проходження адаптації до умов навчання у вузі всерйоз сприймають "правила гри", існуючі в цій організації. Але не всім вдається  підпорядкувати  власне "Я"  соціальній  регламентації. Найчастіше така проблема (у різних формах) проявляється у тих студентів, які відчувають за собою підтримку батьків і вже мають досвід обходження з їх допомогою встановлених правил. Саме тому психологічну допомогу доводиться надавати батькам, а не студентам. Найскладніше у цій ситуації - необхідність трансформації надзвичайно поширеного стереотипу про виправданість будь-якого методів допомоги своїй дитині. Як правило, той факт, що вміння батьків обійти закони (з метою забезпечити своїй дитині перебування в університеті й отримати диплом) заважає студенту адаптуватися до умов навчання, заперечується. Ще гострішою є ситуація, коли сім'я неповна коли мати вбачає сенс свого життя в соціальному облаштуванні своєї дитини.Втім потрібно враховувати і вік батьків студентів, який часто не сприяє суттєвим особистісним змінам; крім того, ця проблема не може бути вирішена тільки за рахунок психологічних методів. Але слід зазначити основне – надзвичайно важлива роль спілкування в допомозі дітям, які знаходяться в стресовій ситуації -  від цього може залежати їх життя.Б) "Криза злиття", або проблеми взаємовідношень з протилежною статтю Характеризуючи вік 16-25 років, а більшість сьогоднішніх студентів якраз потрапляють до цих вікових рамок, І.Попик [13]  зазначає, що характерним для цього віку є гостра потреба злиття з коханою людиною. І хоча, можливо, ця потреба більш яскраво виражена в дівчат, однак вона притаманна і хлопцям, які водночас, згідно з вимогами культури, багато часу приділяють питанню матеріального і професійного облаштування життя. Те, що молоді люди прагнуть "злиття" (термін Г.Шихі, відомої дослідниці вікових криз особистості), майже ні в кого не викликає сумнівів. Водночас такого роду злиття в юнацькому віці рідко проходить без виникнення різних проблем у взаємовідносинах із протилежною статтю. Часто причиною цих проблем є надзвичайно сильний, однак неусвідомлюваний вплив культурних стереотипів, які нам нав'язують в першу чергу батьки, засоби масової інформації, художні фільми, книги, "сценарії" сімейних взаємовідносин.В ідеалі ми прагнемо знайти ту безумовну любов, яку відчували в ранньому дитинстві, коли нас любили не за наші хороші вчинки чи зразкову поведінку, а просто за те, що ми є в цьому світі. Джуді Кур'янські відносить потребу в безумовній любові до найвищого рівня потреб людини.1 Єдине, що парадоксально, це те, що ми все життя прагнемо знов оволодіти тим, що належало нам і було абсолютно природним одразу після нашого народження.В своєму житті ми завжди прагнемо знайти омріяний ідеал, але чи усвідомлюємо ми якими рисами ми наділяємо цей ідеал? Багато людей, а в основному жінок, на жаль, не розуміють, що ми часто шукаємо в інших те, що повинні забезпечити собі самі. Зокрема, ми можемо шукати в потенційному партнерові реалізацію своєї потреби в окремому житті, багатстві, освіченості, артистичності, впевненості в собі, впливовості тощо. Основна проблема з такими потягами (призначеними для того, щоб компенсувати наші потреби) полягає в тому, що потяг віддано на задоволення потреб, однак якщо потреби зміняться, або партнер буде не спроможний більше їх задовольняти, то "любов" піддається сильному випробуванню.Розчарування в партнері, в ідеалі часто може призводити до тяжких душевних переживань, які надто "тонка" натура може не витримати.Під "кризою злиття" І. Попик розуміє специфічну проблему або сукупність проблем, які створюють суб'єктивне уявлення про неможливість реалізувати свою природну потребу в приєднанні до іншої особи, а також особливий стан переживання, який супроводжує цю неможливість. На основі консультативної роботи І.Попиком було виділено основні причини "кризи злиття": 

Б) Проблеми

1. Проблеми, пов'язані з непомірне високими вимогами до свого обранця.

Ці вимоги водночас можуть навіть вступати між собою в явні протиріччя (висловлювання типу: "Покохати - так королеву, загубити - так мільйон!" або "Я чекаю принца на білому коні"; чи "Я хочу, щоб вона була гарна, розумна, висока, блондинка з голубими очима, мала квартиру, автомобіль, хорошу професію, була цнотливою, вміла куховарити, шити, прати, щоб з нею було цікаво спілкуватися, щоб вона була найпристрашнішою, ну і звісно, щоб я був для неї "центром  Землі").Звичайно, немає нічого поганого в тому, аби знайти те, про що мрієш. Головне - аби знайдене не було фантомом, вигадкою. А такі "ідеальніОбрази" просто не можуть бути реальними. Отже слід ставити перед собою реальні цілі.    

2. Проблеми, пов'язані з пошуком партнера кий обов'язково мусить володіти, якоюсь рисою, характеристикою і т.п,.

Ці проблеми тісно пов'язані з проблемами попереднього пункту, але на відміну від них можуть не обов'язково сприяти пошуку когось "найідеальнішого". Часом ці проблеми пов'язані із стереотипним уявленням жінок про чоловіків і чоловіків про жінок ("Жінка обов'язково повинна бути гарною" або "Чоловік повинен бути розумним"). Іноді ми шукаємо в інших те, що хотіли б бачити в собі, однак нам не вистачає рішучості, активності, таланту або просто усвідомлення реального стану речей. Ми можемо прагнути зблизитися з певним типом людей тому, що це доведе нам наявність у нас риси або досягнення, в реальності яких ми сумніваємося. Іноді, коли ми не усвідомлюємо свої справжні потреби, ми шукаємо людину, яка володіє бажаною для нас рисою, і стаємо закритими для багатьох інших знайомств з особами протилежної статі, які насправді можуть "підходити" нам набагато більше. Так ми потрапляємо в "зачароване коло" "однакових" партнерів, які попри всю відповідність нашим вимогам, "чомусь" нас не задовольняють. 

3. Комунікативні проблеми в заведенні знайомств із представниками протилежної статі.

Іноді ми переконуємо себе в зручній істині: "Я не вмію знайомитися не тільки з тим, про кого весь час мрію - мені взагалі важко встановлювати контакти з людьми". Іноді закомплексованість дозволяє нам познайомитись, проте в спілкуванні з новою людиною все ж таки тримає в жорстких рамках. Невпевнені у собі чоловіки, зокрема, якщо вони і наважаться познайомитися з дівчиною, то обирають собі не ту, що їм подобається або виглядає "надто розкішно", а отже недоступно, а скромну звичайну дівчину, яка ніби всім своїм виглядом сіренької мишки каже, що не зможе відмовити в знайомстві, та з якою можна себе відчувати справжнім героєм. А потім познайомившись з дівчиною такого типу, яка зовсім не буде відповідати особистим вподобанням, вони створюють сім'ю, спокійно існують і лише в певний момент життя починають усвідомлювати, що вона зовсім не така, яку шукав, що не кохає він її, і не бачить сенс в подальшому подружньому житті, і починає руйнувати  своє і її розмірене співіснування. І все це бере свій початок зовсім не від об"єктивних факторів, а лише від внутрішньої невпевненості.                                 

4. Проблеми, пов'язані з чітким розмежуванням "дозволеного" для чоловіків, і для  жінок

Звичайно, витікають ці проблеми з багатотисячолітнього домінуючого становища чоловіка, яке хоча і послабилось останнім часом, однак все ще продовжує "спрацьовувати" на глибинних рівнях причин нашої поведінки. Такого роду нерівноправні стосунки призводять до психологічних проблем обох партнерів, хоча й можуть сприйматись як "єдино правильний варіант". Зокрема, можна почути таке: "Вона повинна розуміти, що я - чоловік, тому мені вирішувати, що ми маємо робити, куди йти. на що тратити гроші". В дівчат також можна зустріти відповідний стереотип: хлопець, який подобається, повинен сам зробити перший крок для знайомства, призначити побачення і не дай Бог, щоб дівчина сама коли-небудь зателефонувала хлопцю, з яким зустрічається. Така поведінка утверджує хибну думку про те, що лише хлопець має право активно обирати собі супутницю життя, а все, що доступно для дівчини - лише пасивно приймати або не приймати його прояви уваги. І хоча зараз ми постійно можемо чути такі поняття як "фемінізм", або "емансипація жінки", проте минуло вже багато часу, але все ж таки з моменту переорієнтації з матріархату на патріархат мало що змінилося в свідомості особистостей. 

5. Проблеми, пов'язані з переходом, від романтичної стадії кохання до еротичної.

Проблема пов'язана безпосередньо зі страхом злиття. Ця проблема виникає внаслідок страху перед сексом як перед втратою свого "Я". Найчастіше він притаманний дівчатам, які, окрім усього, вважають, що якщо вони "це" зроблять, то їх ніхто, в тому числі і вони самі, не буде поважати, Їх обов'язково використають і покинуть, вважають вони під впливом нав'язаних стереотипів. В хлопців це більш пов'язано з страхом за свою "Я-Концепцію" і її презентацію оточенню. По-перше, вони бояться за свій імідж серед інших хлопців, а іноді й дівчат, якщо будуть демонструвати байдужість до цього аспекту відносин з протилежною статтю. По-друге, вони бояться, що в разі спроби щось зробити в цьому напрямку зони зазнають фіаско. ("А раптом я виявлюся не таким уже най-най-най? Вонаможе розказати про це всьому курсу".) Дівчата іноді відкриваються: "Я хочу бути з ним, але боюся, що це все одно нічим хорошим не закінчиться". Однак частіше страх не звучить у висловлюваннях: "Він мені подобається, але я думаю, що мені це все не потрібно". Попри всю байдужість, яка висловлюється вголос, тим, хто так говорить, нерідко насправді дуже потрібні близькі стосунки, але вони бояться довіритися, розкритися, стати вразливими. Часто в їх житті раніше вже траплялися ситуації, коли їх хтось зрадив, не зрозумів після того, як вони довірилися. Причому це не обов'язково має бути кохана людина. Це міг бути будь-хто значущи для цієї людини: батько, мати, сестра, вчитель, друг тощо.Інший тип проблеми: "Мені нічого, крім сексу, від тебе не треба". В результаті такого сприйняття близьких стосунків як самоцілі часто приходить внутрішнє спустошення. 

6. Проблеми, пов'язані з надмірною фіксацією на кар'єрі тощо.

Ось типовий випадок; "Найперше - я хочу чогось досягнути: закінчити університет, знайти престижну роботу, проявити і реалізувати себе в ній" Відносини з протилежною статтю в цьому випадку або відсутні, або не сприймаються всерйоз, ними жертвують заради досягнень в інших сферах життя, або вони переносяться на пізніше. І все не було б так страшно, якби такі установки (попри всі плюси щодо присутнього тут аспекту цілеспрямованості) не вступали в протиріччя з "потребою злиття", яка якраз і припадає на віковий період більшості студентів, тобто 17-21 рік, хоча така сублімація і може здійснюватися відносно успішно і безпроблемно, Однак, часто в таких випадках потреба злиття просто витісняється у несвідоме через суб'єктивне визнання несумісності успішного здійснення особистого життя і досягнень у професійній діяльності. Здається, що ця проблема нічим особливо не загрожує, але всі ми добре знаємо про низьку народжуваність, знаємо про людей, які досягли висот у матеріальному забезпеченні, проте не влаштували власне життя, можливо корені слід шукати саме тут. 

7. Проблеми, пов'язані зі створенням студентської сім'ї

Незалежно від того, щасливим є шлюб чи ні, проблеми існують в обох випадках, хоча можуть сильно різнитися за інтенсивністю і видами. Серед цих проблем – проблема розподілу домашніх обов'язків, проблеми вагітності (особливо небажаної), догляду за дитиною, проблема зміни сімейної структури після появи дитини і пов'язані з цим зміни у взаємовідносинах, проблеми буденності і зменшення романтизму стосунків, проблеми відносин з неодруженими однокурсниками, а отже. Іншими в порівнянні з їхніми турботами, відповідальністю і проведенням вільного часу. Якщо один або обоє з подружжя є інфантильними особами, їм не вдається побудувати зрілі стосунки через неадекватне їх розуміння. Іноді після появи сім'ї подружжя починає активно програвати сценарії відносин, запозичені з батьківських сімей. Якщо ці сценарії є неконструктивними, то це перешкоджає розвитку і функціонуванню новоствореної сім'ї.   

8. Проблеми, пов'язані з підміною і змішанням понять "кохання"

("Я кохаю тебе таким, який ти є в дійсності, хоча не все мені може подобатися, але я приймаю тебе в цілому") і "закоханість" ("Я кохаю тебе, бо ти ідеальний"). У випадку "любові" людина кохає іншу людину такою, якою вона є в дійсності (тому нерідко любов може приходити чи міцніти з роками, коли люди краще пізнають одне одного), а у випадку "закоханості" маємо власний вигаданий образ цієї людини, який може не тільки не мати нічого спільного з оригіналом але й бути протилежним йому. На жаль, часто любов також сприймається як спосіб щось отримати від іншого, в той час як справжня любов має за мету віддавати.  

9 Проблеми, пов'язані з намаганням підвести стосунки під алгоритмічний тип "якщо… то…"

Наприклад: '"Якщо він любить мене, то принесе сьогодні троянди" або "якщо я народжу йому дитину, то він більше мене не зраджуватиме"). Зрозуміло, що така постановка питання хибна за своєю суттю. По-перше, людина сама видумує собі алгоритм, не порадившись зі своїм партнером. Врешті-решт, навіть вигаданий алгоритм не повідомляється іншому. По-друге, перша і друга причини таких формулювань часто алогічні і не випливають одна з другої. По-третє, ймовірність того, що такий алгоритм випадково подіє, настільки низька, що дивуєшся, чому люди так часто вигадують собі казки і так щиро в них вірять. Варто також зазначити, що при невиконанні другої половини цього алгоритму його "автор" звинувачує в цьому свого партнера так, ніби той йому пообіцяв це здійснити. Проблеми цього типу переважно характерні для тих відносин, в яких не обговорюються взаємні почуття, а мотиви дій партнерів довільно трактуються мовчки обговорення можливе з іншими людьми, але ніколи - один з одним). В результаті, дівчина може народити небажану дитину, не думаючи про подальше своє існування, та існування цієї дитини.   

10. Проблеми пов'язані з неадекватним уявленням про нормальні стосунки, що формує думку про наявні стосунки як неповноцінні.

"Щасливі пари ті, що ніколи не сваряться", або "Коли люди кохають один одного вони ніколи не почувають ненависті і злості один до одного". Зрозуміло, що так само, як не буває ідеального партнера, так само не буває ідеальних відносин. Шукати їх - означає приректи себе до нескінченних пошуків ілюзії і до зниження цінності наявних відносин або до постійного невдоволення ними, що саме по собі сприяє їх  погіршенню.Як і в ситуації з партнером, важливо приймати наявні відносини тверезо, а іноді і з гумором, відзначаючи їх позитивні та негативні сторони. Важливо розуміти по-перше, що конфлікти (за умови їх конструктивного вирішення) допомагають відносинам розвиватись, адже партнери починають краще розуміти один одного. По-друге, стримувати гнів, роздратування тощо так само небезпечно, як і грубо висловлювати їх іншому. Важливо навчитися спокійно обговорювати свої емоції з партнером, як і вислуховувати його почуття (Можна порівняти вислови: "Я розумію, що ти любиш свою роботу, але я почуваюся самотньо, коли ти щодня затримуєшся на ній" замість "Ти мені вже в печінці сидиш разом з твоєю дурною роботою"). Слід, однак, враховувати, що чоловікам, як правило, важче обговорювати почуття, ніж жінкам, можливо тому більша частина суїцидальних спроб саме серед чоловіків, які всі свої почуття намагаються тримати в собі. 

11. Проблеми, пов'язані з чітким розмежуванням партнера, необхідного для любові (або інтимних стосунків) і партнера, потрібного для сім'ї.

В цілому проблеми цього типу більш притаманні чоловікам. У жінок іноді можна зустріти переконання про те, що любов неможливо зберегти в шлюбі. ("Для того, щоб зберегти любов, нам треба розлучитися"). Насправді це зберігає не любов, а закоханість, для підтримання якої необхідно створити умови "живлення ілюзій" – тобто розлучитися, щоб не пізнавати партнера краще, адже це загрожує розчаруванням. Справжня ж любов, як ми вже зазначили, в пізнанні партнера лише зміцнюється.Говорячи ж про чоловіків, варто згадати так званий комплекс "мадонни-повії", згідно з яким кохана дівчина, з якою підтримуєш інтимні стосунки, не підходить під роль законної дружини. На роль останньої може претендувати лише "тиха", "спокійна", "цнотлива" дівчина, яка обожнює свого потенційного чоловіка і схильна жити його життям та його досягненнями (власне кажучи, дівчина, яка не має жодного бажання і намірів щодо самовираження поза межами сімейних, переважно господарських обов'язків). 

12. Проблеми, пов'язані з неадекватним сприйняттям ставлення до нас небайдужого нам представника протилежної статі.

Коли ми закохуємося, то схильні переоцінювати (а іноді й просто вигадувати) взаємні почуття людини, яку кохаємо. Це породжує певні очікування і "плани на майбутнє", в яких ми бачимо себе в парі з обраною нами людиною.Фантазія малює найсміливіші картини в той час, як реальність може їх зовсім не підкріплювати. Зрозуміло, що коли ми нарешті дізнаємося правду, це призводить до певної психологічно травмуючої ситуації. Іноді трапляється так, що кохана нами людина дійсно демонструє неабияку зацікавленість нашою персоною, але в результаті може виявитися, що ця людина веде себе подібним чином з багатьма іншими, або діє так, аби використати нас у своїх цілях. І тут постає нова проблема - розуміючи, що обрана людина не відповідає очікуванням, її прагнуть розлюбити, що нерідко викликає значні змали у внутрішньому світі. 

13. Проблеми, пов'язані з розлученням двох закоханих,

Виникають у ситуаціях, коли один з пари зустрів іншого (іншу) або втратив почуття до партнера. Завжди важко "починати життя спочатку", а за даних обставин важливо контролювати свої дії, не допустити імпульсивних учинків, які потім можуть призвести до неочікуваних небажаних наслідків.  У разі смерті коханого допомога полягає в сприянні відреагування на втрату, оскільки відсутність реакції обов'язково проявиться в майбутньому (наприклад, за умов втрати іншо близької чи рідної людини) з набагато більшою силою і деструктивними наслідками. Важливо також визнати своє право на щасливе життя без коханої людини, яка покинула, зрадила чи померла. 

Всі вищезазначені проблеми, які визначені І.Попиком,[14] пов'язані з "кризою злиття", можна віднести до трьох блоків:

1. Проблеми, які унеможливлюють саму спробу "злитися" з іншоюлюдиною.
2. Проблеми, які виникають у процесі спроби "злитися".
3. Проблеми, які виникають як наслідок реалізації такої спроби.

Звичайно, список причин "кризи злиття" можна продовжити. Слід також зазначити, .що ці проблеми рідко зустрічаються в "чистому вигляді", частіше - співіснують, породжують одна одну і т. д.З одного боку, зазначені проблеми пов'язані з особистісними рисами та особливостями юнаків і дівчат, з другого боку - вони пов'язані з неадекватними і нереалістичними уявленнями про потенційного чи наявного партнера, любов і близькі стосунки взагалі.

Тому корекційна і терапевтична робота зі студентами, які переживають "кризу злиття", повинна проявлятися саме в цих двох руслах:

1. корекція особистісних рис;
2. корекція паттернів - уявлень про партнера і стосунки з ним.   

ІІІ. Шляхи та методи допомоги суїцидентам

Дослідження суїцидальності молоді, як і суїцидальності загалом, пов'язане з труднощами отримання, пізнання об'єктивної інформації. Хворі з суїцидальними тенденціями потребують медичної, насамперед психіатричної допомоги.

Можна виділити два рівня допомоги:

• запобігання суїциду;
• допомога після реалізації суїцидальної спроби. 

Коротко проаналізуємо кожну з них, детальніше зупинившись на першій, адже цю допомогу може надати кожен з нас. Загальновідомо, що більшість студентів висловлююють свої наміри  про самогубство, зазначаючи, що життя вратило для них сенс, вони не бачать себе в майбутньому. Завдання родичів і друзів, почувши таке висловлювання не проігнорувати його, а спробувати ввійти в довіру, пам"ятаючи, що не потрібно боятися прямого запитання про майбутні наміри. Кожна людина в своєму житті прагне спілкування, тож допоможемо один одному. Не варто перконувати себе в тому, що після невдалої суїцидальної спроби, юнак ніколи більше до цього не повернеться. Статистика доводить, що майже половина з тих, хто здійснив незавершений суїцид, повторюють суїцидальні спроби. Серед них приблизно 10 % - протягом першого року. Потрібно пам'ятати, що якщо дитина спромоглася на цей вчинок, без надання належної допомоги, вона спробує це знову і знову.Іноді ми можемо несерйозно сприймати суїдидальні спроби, вважаючи, що дитина таким чином хоче привернути до себе увагу, проте більшість діє дуже серйозно, і треба зробити все для запобігання такого вчинку, щоб потім не шкодувати все своє життя.Після суйдидальної спроби, перша невідкладна допомога надається психіатром, який вводить в організм психофармакологічних препаратів для зняття психомоторного збудження. Тактика лікаря-психіатра залежить від конкретної ситуації та психосоматичного стану хворого. Одних хворих у постсуїцидальному періоді госпіталізують у психіатричну лікарню, інших, якщо необхідна спеціалізована допомога, - в соматичну лікарню. Із соматичних лікарень, куди суїцидентів було направлено для надання необхідної медичної допомоги, після консультацій лікарів – психіатрів їх переводять до психіатричного стаціонару, де їх очікує обмежувальний режим та медикаментозне лікування в окремо відведених палатах. Питання про можливість виписки із лікувального закладу вирішує комісія лікарів, які керуються певними чинниками, задля запобігання повторих спроб. Після виписки із лікарні, суїциденти продовжують перебувати під наглядом суїцидологічного кабінету психоневрологічного диспансеру. 

Висновки

Акт самогубства особливо вражає людську свідомість тоді, коли його вчиняє юна людина. Наявність суїциду, наркоманії та алкоголізму (існує тісний взаємозв'язок між наркоманією, алкоголізмом, депресією і суїцидальною поведінкою) серед молоді, а особливо його зростання глибоко вражає.В роботі подано короткий екскурс поглядів на феномен суїциду в світовій історії, визначено поняття суїциду. Основна частина роботи присвячена аналізу  зовнішніх чинників суїцидальності серед студентів, адже суїцидальні настрої і суїцидальна поведінка пов'язані з глибинною кризою у світогляді, ціннісно-оріїнтаційній сфері особистості (життя втрачає сенс, стає тужливим і безрадісним, а майбутнє – безперспективне і позбавлене цінності). Це чинники пов'язані з качанням у вищому учбовому закладі (зміна стандартних умов життя, зміна оточення, вихід з-під опіки батьків, матеріальна невлаштованість у житті, збільшення інтелектуальних навантажень).

У зв'язку з цим виділено та проаналізовано класифікацію криз, пов'язаних з циклом навчання у вищому учбовому закладі за Н. Хазратовою, а саме:

• криза адаптації до умов навчання у вузі (1 курс);
• криза "середини" навчання (2-3 курси);
• криза завершення навчання і переходу в інший соціальний статус (5 курс - початок трудової діяльності);
• криза відрахування з вузу, яка створює деривацію такого необхідного у 20-річному віці почуття причетності.

Крім того в роботі звернута увага на такий суїцидальний чинник, як неможливість побудови здорових взаємовідносин з протилежною статтю.

За основу взята класифікація причин кризи взаємостосунків з протилежною статтю за І.Попиком, де зазначено, що основними проблемами у побудові взаємовідношень є:

• проблеми, пов'язані з високим рівнем вимог до свого обранця;
• проблема пов'язана з пошуком (на підсвідомому рівні) партнера, який має реалізувати в житті ті плани, які особистість не здатна реалізувати самостійно;
• проблеми на комунікативному рівні;
• проблеми пов'язані з нав'язаними стереотипами (розмежування обов'язків між хлопцем і дівчиною, страх перед статевим зближенням, проблеми створення сімейних стосунків);
• та проблеми пов'язані з втратою коханою людини, чи то від її смерті, чи від розриву стосунків.

Кожна з цих проблем може сильно вразити остаточно ще не сформовану психіку молодої людини, і без надання вчасної і належної допомоги може призводити до патологічних висновків. У зв'язку з цим зазначено, якими методами і шляхами можна надавати допомогу суїцидально налаштованим студентам. Основним методом допомоги є спілкування з фахівцем, який шляхом віднайдення основної причини кризової ситуації, зорієнтовує свої сили на вихід із становища, головними серед яких мають бути  любов до дитини, чесність з нею, компромісність та відвертість.

Література

1. Амбрумова А.Г. Возрастные аспекты суицидального поведения // Сравнительно-возрастные исследования в суицидологии: Сб. научн. Тр. – М.,1989
2. Амбрумова А.Г., Вроно Е.М.. О некоторых особенностях суицидального поведения детей и подростков // Журнал невропатологии и психоатрии им. С.С.Корсакова. – Т.83. – Вып. 10. - 1983.
3. Амбрумова А.Г., Вроно Е.М. , комарова Л.Э.Суицидальное поведение в роду других девиаций подростков // Комплексные исследования в суицидологии: Сб. научн. Тр. – М., 1986
4. М.Бердяев. О самоубийстве. - М., 1992.
5. Варбан Є.О. Стратегії і прийоми психологічного подолання життєвих криз особистості // Практична психологія та соціальна робота. -№ 8, 9, - 1998.
6. Доній В.М. Життєві кризи особистості. - К.,1998.
7. Достоевский Ф. Дневник писателя. – М., 1964
8. А.Камю. «Миф о Сизифе.».-М.,1990.
9. Козлов Н.И. Как относателя. к себе и людям, или практическая психология на каждый день. - М.; Новая шк., АСТ-Пресс, 1996. - 320с.
10. Курьянски Дж. Как найти мужчину моей мечты. - М.: МИРТ, 1995.-416с.
11. Пауль Дж. М. Как сохранить твою любовь. - М.: МИРТ, 1994. -448 с.
12. І.Попик. Проблеми взаємостосунків з протилежною статтю в студентські роки,або "криза злиття"// Особистісні кризи студентського віку:Зб. Наук.статей/За ред. Т.М.Титаренкою – Луцьк, 2001. –112 с.
13. Психологія суїциду:посібник/За ред. В.П.Москальця.-К.,2004.
14. Суицид. Хрестоматия по суицидологии. – К., 1996
15. Суицидология. Прошлое и настоящие. Проблемы самоубийства в трудах философов…-М.,2001
16. Суицидологыя:теорыя та практика (зб. Наук. Ст.) / За ред. О.М.Морозова, А.Г. Чуприкова. – К., 1998
17. Сатир В. Как строить себя й свою семью. - М.: Педагогика - Прес, 1992.- 192с.
18. Фромм 3. Искусство любить / Душа человека. - М.: Республика, 1992.-430с.
19. 19. Хазратова Н. Психологічні проблеми та особистісні кризи студентського віку// Особистісні кризи студентського віку:Зб. Наук.статей/За ред. Т.М.Титаренкою – Луцьк, 2001.
20. Шестопалова Л.М. Самогубство як явище. - К.,2000
21. Шихи Г. Возрастные кризисы. Ступени личностного роста. - СПб.: Ювента, 1999. - 436 с.

---

[1] Доній В.М. Життєві кризи особистості.  -  К.,1998. – С.226

[2] Достоевский Ф. Дневник писателя. - М.,1964

[3] М.Бердяев. О самоубийстве.- М., 1992. – С.8-9   [4] А.Камю. «Миф о Сизифе.».-М.,1990. 

[5] Психологія суїциду:посібник/За ред. В.П.Москальця.-К.,2004.-С.7

[6] Там само

[7] Доній В.М. Життєві кризи особистості.  -  К.,1998. – С.229

[8] Психологія суїциду:посібник/За ред. В.П.Москальця.-К.,2004.-С.46

[9] Психологія суїциду:посібник/За ред. В.П.Москальця.-К.,2004.-С.270

[10] Хазратова Н. Психологічні проблеми та особистісні кризи студентського віку// Особистісні кризи студентського віку:Зб. Наук.статей/За ред. Т.М.Титаренкою – Луцьк, 2001. –С.14

[11] Хазратова Н. Психологічні проблеми та особистісні кризи студентського віку// Особистісні кризи студентського віку:Зб. Наук.статей/За ред. Т.М.Титаренкою – Луцьк, 2001.

[12] Хазратова Н. Психологічні проблеми та особистісні кризи студентського віку// Особистісні кризи студентського віку:Зб. Наук.статей/За ред. Т.М.Титаренкою – Луцьк, 2001. –С.14

[13] І.Попик. Проблеми взаємостосунків з протилежною статтю в студентські роки,або "криза злиття"// Особистісні кризи студентського віку:Зб. Наук.статей/За ред. Т.М.Титаренкою – Луцьк, 2001. –112 с

[14] І.Попик. Проблеми взаємостосунків з протилежною статтю в студентські роки,або "криза злиття"// Особистісні кризи студентського віку:Зб. Наук.статей/За ред. Т.М.Титаренкою – Луцьк, 2001. –112 с.

---

---

---