Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Автор: Петрюк І.М.

Серед глобальних проблем оздоровлення суспільства особливе і дуже важливе місце займає створення й запровадження в педагогічну практику працюючої системи профілактики і корекції соціально-психологічної та шкільної дезадаптації дітей. Труднощі у пристосуванні до умов шкільного навчання – одна з найгостріших проблем, з якою останнім часом усе частіше стикаються соціальні педагоги.

Згідно з даними дослідження, проведеного автором у трьох загальноосвітніх школах м. Чернівці та двох загальноосвітніх школах м. Рибниця (охоплено 326 дітей), 21% учнів 5-9 класів мають низький рівень адаптованості, 61% – середній і лише 18% – високий. Також і навчально-виховна практика свідчить про те, що кількість школярів з ознаками адаптаційних порушень останнім часом значно зросла і продовжує збільшуватися. За узагальненими даними 25-30% дітей не справляються з опануванням соціальної ролі учня.

Проблема визначення феноменології соціальної та шкільної дезадаптації підлітків і вибору доцільних стратегій соціально-педагогічної та психологічної підтримки дезадаптованих школярів набирає все більшої актуальності і потребує детального вивчення та аналізу.

Явище протилежне адаптації – дезадаптація – трактується науковцями як процес, пов'язаний з переключенням з одних умов життя й відповідно, звиканням до інших (Л.Н. Бережнова) [2]. Вчені Г.Ф. Кумаріна, М.Е. Вайнер, Ю.Н. В'юнкова, І.Ф. Дємєнтьєва, Р.В. Овчарова, Н.Ю. Максимова, Л.В. Дзюбко та ін. доводять, що діти відчувають стан дезадаптації при систематичному шкільному навчанні, причому вже на ранніх його етапах [4; 7; 8; 9]. Серед найбільш універсальних проявів дезадаптації називають емоційні порушення, невротичні реакції та стани (Н.Н. Заваденко, А.С. Петрухин, Н.Г. Мангелис, Т.Ю. Успенська, Н.Ю. Суворіна, Т.Х. Борисова) [6]; проблеми важковиховуваності та труднощів у навчанні (Н.Ю. Максимова, В.М. Оржеховська, Н.В. Вострокнутов, Р.В. Овчарова) [3; 8; 9,10,11,12]; медико-біологічні, патохарактерологічні та соціопатичні дисфункції, які ускладнюють процес соціальної адаптації в будь-якому віці (О.І. Захаров, В.Н. Арбузова. та ін.) [1; 7].

Однак, під час дослідження шкільної дезадаптації звертається увага на окремі аспекти цього явища, наприклад, стомлювання, поведінкові порушення, неуспішність і труднощі у навчанні, без достатнього урахування всього комплексу соціальних та психолого-педагогічних механізмів, які визначають зміст і спрямованість дезадаптаційного процесу, і знання яких дає змогу моделювати адекватні стратегії подолання дезадаптації в шкільному віці.

Досі у вітчизняній науковій літературі не було комплексних досліджень, присвячених виявленню соціально-педагогічних чинників адаптаційних порушень у молодших школярів у процесі шкільної соціалізації, їх діагностиці, корекції та попередженню.

Мета статті – окреслити основні завдання та методи соціально-педагогічної роботи з дезадаптованими підлітками в школі. Реалізація даної мети потребує насамперед визначення поняття дезадаптації, особливостей її прояву у підлітковому віці та з'ясування соціально-психологічних і педагогічних факторів цього явища.

Під адаптацією (лат. аdapto - пристосовую) у біології розуміють пристосування будови і функцій організмів та їх груп до умов існування [1]. У фізіології й медицині цей термін означає також процес звикання. Все частіше поняття "адаптація" використовується і в соціальних науках, у тому числі в психології та педагогіці, відображаючи намагання представників цих наук якомога цілісніше підійти до людини в процесі засвоєння нею нових соціальних ролей і до дитини під час аналізу її стану і поведінки у процесі виховання й навчання.

У соціально-педагогічному розумінні адаптація трактується як формування найбільш адекватних стереотипів поведінки в умовах змінюваного мікросоціального середовища [5, 60].

Коли мова йде про шкільну адаптацію, маємо усвідомлювати, що це складний процес, який поєднує у собі адаптацію функціональну, навчальну та соціально-психологічну. Під функціональною адаптацією розуміють пристосування особистості дитини до виконання обов'язків, зумовлених функціональним призначенням навчальної діяльності. Під навчальною – пристосування до умов навчання в освітніх закладах. Щодо соціально-психологічної адаптації, то її визначають як найбільш оптимальне пристосування дитячої психіки до умов шкільного середовища шляхом засвоєння і прийняття цілей, цінностей, норм і стилів поведінки, прийнятих у даному середовищі [6, 12]. Таким чином невідповідність соціопсихологічного і психофізіологічного статусу (або можливостей) школяра вимогам ситуації життєдіяльності, що, у свою чергу, не дає змоги йому адаптуватися в умовах навчально-виховного процесу школи визначається як шкільна дезадаптація.

Не варто плутати шкільну дезадаптацію з соціально-психологічною. Поняття „соціально-психологічна дезадаптація" охоплює широке коло порушень, які можуть виникнути у дитини під дією різноманітних складних соціальних умов, обставин її життя й розвитку (фактичне або соціальне сирітство, розлучення чи конфлікти в сім'ї, зміна місця проживання або звичної обстановки, тривала хвороба, фізичний недолік та ін.) [1, 35]. Шкільною ж дезадаптацію можна вважати лише ті порушення і відхилення, які виникають у дитини у результаті шкільних впливів, або є спровокованими школою, тобто прямо або опосередковано пов'язані з навчальною діяльністю, навчальними успіхами, поведінкою дитини в школі і вдома під час виконання домашніх завдань.

Шкільну дезадаптацію можна розглядати як процес, як прояв і як результат. Для дезадаптації як процесу характерне зниження адаптивних можливостей дитини в умовах школи. Дезадаптація як прояв – це характеристика нетипової поведінки та емоційно-психологічного стану учня в школі і поза нею. Нарешті, дезадаптація як результат є свідченням того, що поведінка, стосунки і результативність навчання дитини не відповідають тим нормам, які характерні для неї (її ровесників) у даних умовах життєдіяльності [6, 12].

Адаптивність як здатність до пристосування у різних дітей різна. Вона відображає рівень як вроджених, так і набутих у процесі життя якостей індивіда. Частково адаптивність зумовлена генетично – особливостями обміну речовин, відмінністю біохімічних реакцій, метаболічною індивідуальністю людини, які визначають різні типи реагування на дії зовнішнього середовища. Фізіологічні дослідження останніх років доводять, що часто здатність дитини до адаптації визначається структурно-функціональною організацією її мозку, яка через неодночасність дозрівання окремих компонентів системи мозкового забезпечення у різних дітей складається з елементів різного ступеня зрілості. Звідси чітко виражені індивідуальні варіанти психічного розвитку дітей-однолітків, проявом чого є також відоме розходження біологічного і паспортного віку [8,18]. У цілому спостерігається безумовна залежність адаптивності від фізичного, психічного, морального здоров'я дитини.

Зазвичай розглядаються три основних типи прояву ШД [3]: 1) неуспішність у навчанні за відповідними вікові дитини програмами, що включає такі ознаки як хронічна неуспішність та недостатність і уривчастість загальноосвітніх відомостей, відсутність системних знань і навчальних навичок (когнітивний компонент ШД); 2) постійні розлади емоційно-особистісного ставлення до окремих предметів, навчання в цілому, педагогів та пов'язаних з навчанням перспектив (емоційно-оціночний, особистісний компонент ШД); 3) систематичні порушення поведінки у процесі навчання і в шкільному середовищі (поведінковий компонент ШД). У більшості дезадаптованих школярів достатньо чітко можуть простежуватись усі три вказані компоненти, однак переважання серед проявів ШД того чи іншого з них залежить, з одного боку, від віку і етапів особистісного розвитку, а з другого – від причин, що лежать в основі формування ШД [3].

Аналіз психолого-педагогічної літератури, спостереження вчителів свідчать про те, що дезадаптація як психолого-педагогічний феномен спостерігається у значної кількості школярів України та інших країн, незалежно від рівня економічного розвитку. Мова йде про те, що значний відсоток сучасних учнів початкової школи – від 20% до 56% – відчувають яскраво виражені труднощі у пристосуванні до шкільного життя [4, 5].

У 2002-2003 рр. та 2008 р. автором здійснювалась педагогічна діагностика адаптаційних труднощів школярів у трьох загальноосвітніх школах м. Чернівці та двох школах м. Рибниця (Придністров'я), якою охоплено 326 учнів. Як інструментальні заходи для дослідження соціальної ситуації розвитку школярів, яка веде до формування дезадаптації, використовувалися модифіковані опитувальники для вчителів і батьків, що фіксували прояви дезадаптації та її детермінацію, неструктурована, вільна бесіда, спрямована на створення умов співробітництва і вільного самовиявлення підлітка у безпечній і конструктивній атмосфері, вивчення документів учнів (медичних карт, характеристик, класних журналів, відомостей про склад сім'ї, актів обстеження матеріально-побутових умов проживання). Загальна програма збору інформації передбачала укладання угод з керівниками шкіл про те, що наше дослідження носить суто науковий характер і його результати, так само як і згадування конкретних шкіл, не будуть використані в публіцистичних або інших (викривальних) цілях як стосовно окремих вчителів, так і стосовно окремо взятої дитини.

Нами виявлено такі показники шкільної дезадаптації в молодшому шкільному віці:

• відхилення у психосоматичному розвиткові і здоров'ї (13% учнів);
• недостатній рівень соціальної і психолого-педагогічної готовності до школи (9% учнів);
• нездатність засвоїти роль учня, усвідомити вимоги і норми шкільного життя ( 11,5% учнів);
• негативне ставлення до навчання (5% учнів);
• несформованість психофізіологічних і психологічних основ навчальної діяльності (16% учнів);
• "інтелектуальна пасивність" (7 % учнів);
• труднощі у засвоєнні навчального матеріалу, знижена здатність навчатися, відставання у темпі діяльності (6% учнів);
• знижена працездатність, висока втомлюваність (8,5% учнів).

У середньому і старшому шкільному віці дезадаптація набуває наступних ознак:

• відхилення у психосоматичному розвиткові і здоров'ї ( 27% учнів);
• неприйняття вимог і норм шкільного життя (14% учнів)
• недостатня сформованість психофізіологічних і психологічних основ навчальної діяльності (3,5% учнів);
• прогалини у знаннях, які спричиняють труднощі у подальшому засвоєнні матеріалу (53% учнів);
• "інтелектуальна пасивність" (18 % учнів);
• знижена працездатність, висока втомлюваність (10% учнів);
• конфліктність та інші девіантні прояви (12,5% учнів).

Встановлені на основі соціально-педагогічного обстеження сім'ї причини дезадаптації підлітків були розподілені нами на чотири основні групи: 1)несприятлива соціально-психологічна ситуація для розвитку в сім'ї (діагностовано у 21,4% дезадаптованих школярів); 2) неповна сім'я (8%); 3)дистантна сім'я (3,2%); важке матеріальне становище сім'ї (3%). Крім того, з'ясовано, що значна кількість випадків соціальної і шкільної дезадаптації (14,7%) зумовлена поєднанням кількох названих негативних факторів. Наприклад, у 3,6% дезадаптованих учнів живуть у неповних сім'ях, де асоціальний спосіб життя матері або батька призводить до украй важкого матеріального становища, що у свою чергу стає причиною занедбаності дітей, їх жебракування і бродяжництва, ослаблення психосоматичного здоров'я, систематичного невиконання домашніх завдань, пропусків уроків.

Украй несприятливими для розвитку особистості дитини є поєднання ворожого ставлення з боку педагогів і батьків, авторитарного характеру навчання і виховання та позиції дитини, що проявляється або у бездіяльності, або у протидії виховним заходам. Р. Овчаровою виділені соціально-педагогічні ситуації, які породжують дезадаптацію. До них віднесені ситуації "взаємної байдужості", "односторонньої симпатії", "взаємної агресії", "пригнічення активності дитини" "інфантилізації дитини [11, 137].

Соціальний педагог, здійснюючи підтримку дезадаптованих школярів має бути здатним реалізувати наступні виробничі функції: правозахисну, профілактично-дослідницьку, консультативну, комунікативну, організаторську, прогностичну, проективну, освітньо-методичну, науково-дослідницьку, корекційну, реабілітаційну.

Реалізація даних функцій потребує від нього здатності до розв'язання професійних, соціально-виробничих та соціально-побутових задач, таких як знаходження способів контакту з дітьми і дорослими; вибір способів проведення консультування, орієнтація на вікові особливості та ступінь адаптованості в суспільстві; цілеспрямована та планомірна діяльність з колективом школярів та вихованців різних загальноосвітніх та спеціальних закладів; детальне вивчення особистості, виявлення позитивних і негативних сторін її розвитку, проявів дезадаптації, розпізнавання причин недоліку або відхилень у поведінці індивіда з метою їх усунення; визначення завдань, форм, способів вирішення особистісних і соціальних проблем, застосування технологій соціального захисту і соціальної допомоги, реалізації прав і свобод особистості вихованця, використання законів і правових актів з метою надання допомоги і підтримки дітей, їхнього захисту; подолання негативних явищ в мікросоціумі, ослаблення антисоціальних впливів на дітей та підлітків, вироблення механізмів протидії віктимогенних чинників; виявлення житлово-побутових проблем вразливих категорій населення та дезадаптованих дітей, підлітків, молоді; творчий аналіз теорії та практики, критична переробка різних напрямів у соціально-педагогічній та психологічній науках, їх врахування при розробці моделей, алгоритмів та технологій соціально-педагогічної діяльності.

Н.Ю. Максимова визначила, що складовими корекції дезадаптованої поведінки підлітків у загальноосвітній школі є система багатостороннього оцінювання, корекція рольових позицій дитини в сім'ї, рання професійна орієнтація, зміна соціальної ситуації розвитку [9]. У зв'язку з цим соціальний педагог повинен своєчасно виявляти інтереси й потреби дітей та підлітків, створювати умови для розвитку їх талантів, здійснювати корекцію різних видів девіацій, надавати консультативну допомогу школярам та їх вихователям, організовувати групову тренінгову та терапевтичну, виховну, корекційну та реабілітаційну роботу з неповнолітніми, попереджувати формування дисгармонійних стосунків школярів з оточуючими.

За рівнем адаптаційних можливостей дитини завжди стоїть складна взаємодія біологічних і соціальних, внутрішніх і зовнішніх факторів, що впливають на її розвиток. Найбільш сильний деформуючий вплив на особистість учня середніх і старших класів загальноосвітньої школи, його адаптаційні можливості, здійснює комбінація біологічних і психосоціальних факторів ризику.

Допомогти дезадаптованій дитині нейтралізувати патогенний вплив соціуму, полегшити її адаптивне самосприйняття й самоствердження у ситуації шкільного життя покликаний соціальний педагог та психолог що є посередником між учнями та значущими для них дорослими. До здійснення цієї діяльності учителі, соціальні педагоги і психологи повинні бути спеціально підготовлені.

Предметом подальшого наукового пошуку повинен стати системний підхід до подолання шкільної та соціальної дезадаптації підлітків, теоретичне обґрунтування та експериментальна перевірка технологій соціально-педагогічної роботи з дезадаптованими школярами, особливості підготовки спеціалістів до надання соціально-педагогічної підтримки дезадаптованим підліткам.

Література

1. Арбузова В. Н. Клинико-психологические особенности школьной дезадаптации у старшеклассников / В. Н. Арбузова Т. Ю. Проскурина, А. В. Кукурудза // Охрана здоровья детей и подростков / МЗ УССР. – К. : Здоров'я, 1992. – С. 110–112.
2. Бережнова Л. Н. Диагностика психической напряженности детей, воспитывающихся в условиях учреждений интернатного типа : автореф. дис. на соискателя науч. степени канд. психол. наук : спец.03.00.13 / Л. Н. Бережнова. – М., 1995. – 15 с.
3. Варламова А. Я. Школьная адаптация / Варламова А. Я. – Волгоград : Издательство Волгоградского университета, 2005. – 204 с.
4. Вострокнутов Н. В. Школьная дезадаптация: ключевые проблемы диагностики и реабилитации / Н. В. Вострокнутов // Школьная дезадаптация. Эмоциональные и стрессовые расстройства у детей и подростков. – М. : [б. и.], 1995. – С. 8–11.
5. Дзюбко Л. В. Психологічні особливості ранньої шкільної дезадаптації і шляхи її подолання: дис. … канд. психол. наук : 19.00.07 / Дзюбко Л. В. – К., 2000. – 196 с.
6. Заваденко Н. Н. Школьная дезадаптация: психоневрологическое и нейропсихологическое исследование / Н. Н. Заваденко, Н. К. Петрухин, А. С. Мангелис и др. // Вопросы психологии. – 1999. – № 4. – С. 21–28.
7. Захаров А. И. Неврозы у детей и психотерапия / Захаров А. И. – СПб. : Союз, 1998. – 336 с.
8. Коррекционная педагогика в начальном образовании / под ред. Г. Ф. Кумариной. – М. : Академия, 2001. – 320 с.
9. Максимова Н. Ю. Воспитательная работа с социально-дезадаптированными школьниками : метод. рекомен. / Максимова Н. Ю. – К. : ІЗМН, 1997. – 136 с.
10. Максимова Н. Ю. Основы детской патопсихологии / Максимова Н. Ю., Милютина Е. Л., Пискун В.М. – К. : Перспектива, 1999. – 432 с.
11. Овчарова Р. В. Технологии практического психолога образования : учеб. пособ. для студ. вузов и практ. работников / Овчарова Р. В. – М. : Сфера. 2000. – 448 с.
12. Оржеховська В. М. Профілактика правопорушень неповнолітніх : навч.-метод. посіб. / Оржеховська В. М. – К. : ВІАП, 1996. – 352 с.

Анотація. У статті охарактеризовані порушення в процесі пристосування школяра до умов навчання, дано визначення явища шкільної дезадаптації, емпіричним шляхом виявлено її показники. Автором визначені фактори адаптивних порушень у підлітковому віці, а також окреслено основні завдання та функції соціального педагога з подолання соціальної та шкільної дезадаптації підлітків.

Аннотация. В статье дана характеристика нарушениям, возникающим в процессе приспособления школьника к условиям обучения, дано определение явлению школьной дезадаптации, эмпирическим путем выявлены ее показатели. Автором определены факторы адаптивных нарушений в подростковом возрасте, а также основные задания и функции социального педагога по преодолению социальной и школьной дезадаптации подростков.

---

---