Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Автор: Цюман Т.П.

Досвід реалізації інноваційних моделей соціально-педагогічної роботи у загальноосвітніх навчальних закладах засвідчив, що виникла нагальна потреба у системному підході щодо їх впровадження, а також інформаційно-методичній підтримці та професійному супроводі фахівця, який її здійснює. До вирішення цього питання долучається дедалі більше теоретиків та практиків. Про це свідчать збільшення кількості публікацій, поява інноваційних за своїм змістом практично-орієнтованих доробок у науково-методичних виданнях.

Однак, як показує досвід спілкування із практичними психологами, соціальними педагогами та соціальними працівниками, поряд із збільшенням кількості інформації, її розповсюдженням, втрачається можливість безпосереднього спілкування фахівців соціальної сфери з пошуку спільних відповідей на складні питання.

Мета статті полягає у представлені сучасних напрямів підготовки соціальних педагогів до формування культури життєвого самовизначення старшокласників (на прикладі впровадження інтегративного курсу для учнів загальноосвітніх навчальних закладів «Культура життєвого самовизначення»).

В Україні проблеми соціально-педагогічної роботи, як соціального сегменту ринку, мало чим відрізняються від таких же і в інших країнах. Однак, варто пам'ятати, що досвід соціально-педагогічної та соціальної роботи нашої держави набагато менший. Відповідно, це вимагає від фахівців даної галузі, постійного вдосконалення, пошуку, засвоєння досвіду інших країн та отримання можливостей його адаптації до умов нашого суспільства й потреб тієї категорії населення, на яку спрямована соціально-педагогічна робота. Безперечно, якість цієї роботи залежить від рівня їх професіоналізму. Інформаційний простір соціально-педагогічної роботи щодня розширюється, з'являються нові соціальні запити, одночасно зростають вимоги зі сторони споживачів послуг, де поступово виноситься питання не просто отримати ту чи іншу послугу мірилом якої є якість, своєчасність та доступність.

Все вище сказане ставить вимогу перед працівниками, які здійснюють соціально-педагогічну роботу вчасно та адекватно реагувати на запити й намагатися якісно задовольнити потреби, вирішити або, принаймні, мінімізувати проблеми. У державі здійснюється широкомасштабна діяльність по подоланню прогалин як у процесі підготовки та перепідготовки фахівців, так і з питань формування суспільного ставлення до категорій «соціально-педагогічна робота», «якість», «компетентність», «потреба». Однак, нечіткість механізмів впровадження алгоритму подібної діяльності призводить до ускладнення взаємодії між суб'єктами соціально-педагогічної роботи.

Таким чином, реалізуючи програму підготовки фахівців до впровадження інтегративного курсу «Культура життєвого самовизначення» ми спирались на концепцію неперервної неформальної освіти, яка представлена у векторах освітнього поступу: «вертикальної інтеграції», «горизонтальної інтеграції» та інтеграції «углиб». Розглянемо їх детальніше. Рух по лінії «вертикальної інтеграції» у багатьох випадках супроводжується орієнтацією фахівця на службове просування, кар'єрне зростання. Важливою ознакою означеної освіти виступає «горизонтальна інтеграція» - співвіднесення освіти, отриманої поза формальною освітньою системою (у тому числі спонтанно отриманих знань та життєвого досвіду), із освітою у рамках учбових закладів та спеціально організованих освітніх програм. Третій вектор освітнього простору спрямований «углиб» тобто на усвідомлене самопізнання і духовний розвиток людини [1,2]. Реалізуючи програму підготовки фахівця до впровадження інтегративного курсу, ми розуміли, що інтеграція результатів усіх видів освітньої і просвітницької діяльності може відбутись тільки «у середині» людини, у її суб'єктивному світі. Така інтеграція здійснюється на основі синергетичних процесів, тобто за принципом самоорганізації інформації, яка поступає ззовні і яка має освітній смисл. Чим свідоміше людина вибудовує траєкторію своєї освіти, тим більш керованішою стає її інформаційна взаємодія зі світом. Тим самим, програма навчання спиралась на інноваційний імператив пріоритету самоорганізації навчання у сучасній освіті і передбачала необхідність врахування того, що якість підготовки фахівців визначається не об'ємом засвоєного матеріалу, а системою методів їх професійної підготовки та перепідготовки. Варто зазначити, що у даний час виділяють понад 200 різноманітних інноваційних педагогічних практик, які задіяні у тій чи іншій мірі до процесу професійної підготовки спеціалістів. Основними етапами даних інноваційних практик є: розуміння спеціалістами моделі своєї діяльності; розвиток досвіду професійної самореалізації; підготовка до виконання завдань повсякденної професійної діяльності. Приймаючи даний факт до уваги, у своїй діяльності ми намагались знайти оптимальний, особистісно-орієнтований, економічно виважений і максимально наближений до потреб цільових груп фахівців метод/форму подачі професійно значущої інформації. Окрім того, ми намагались узгодити цілі навчання із потребами цільових груп спеціалістів.

Нами були окреслені інтегровані напрями професійної підготовки соціальних педагогів: теоретичний, методичний, особистісний.

Змістом теоретичного напряму виступало усвідомлення фахівцями того, що для ефективного та якісного впровадження курсу, необхідно володіти концептуальним мисленням, яке ґрунтується на глибокому розумінні цілей, місії соціальної, соціально-педагогічної, психолого-педагогічної роботи, смислоутворюючій суті технологій, які вони реалізують.

Методичний напрям охоплював оволодіння методикою соціальної, соціально-педагогічної та психолого-педагогічної роботи, як практичної діяльності.

Напрям особистісного змісту передбачав формування власних переконань фахівців, які базуються на моральних принципах та нормах поведінки спеціаліста.

У підготовчій діяльності обрано синтез класичної моделі передачі знань, інформації та інтерактивної, яку ми визначили як семінари-тренінги. Програма підготовки фахівців до впровадження інтегративного курсу для старшокласників була розрахована на п'ять днів інтенсивної роботи, нараховуючи 28 годин. Вибудовуючи алгоритм як програми, так і заняття, ми спирались на модель експірієнтального навчання (від англ. еxperience - досвід) американського дослідника Д. Колба. З нашої точки зору, основні постулати даного теоретичного підходу найбільш повно відображають систему, яка закладена у пропонованій нами програмі підготовки фахівців до реалізації інтегративного курсу «Культура життєвого самовизначення». Зокрема, стадіальність циклу, його поетапність, допомагали учасникам не тільки актуалізувати наявні знання, а й рефлексивно усвідомлювати можливі прогалини у професійній діяльності і, на основі отриманого зворотнього зв'язку, окреслити шляхи виходу із проблемних ситуацій. За такого підходу учасники мали можливість протягом тривалого часу працювати у межах трьох площин: інформації; різноманітних завдань практичного характеру та осмисленні змісту нового теоретичного матеріалу.

У більш загальному вигляді цикл підготовки соціальних педагогів представляє собою чотири послідовних і взаємопов'язаних етапи.

На першому етапі (етап конкретного досвіду) учасники мали змогу актуалізувати досвід, який у них є із заявленої теми. Відбувався аналіз власної практики, пошук і означення того, з чим потрібно попрацювати в рамках заявленої теми чи проблеми. У результаті, як первинний продукт спільної діяльності, створювалося певне спільне змістове поле, у якому згодом проводилася активна робота.

На другому етапі – рефлексивного спостереження – створювалися умови для критичного осмислення наявного досвіду. Ключовим процесом даного етапу можна назвати проб лематизацію інформаційного поля.

Третій етап – абстрактна концептуалізація. На цьому етапі учасники мали можливість конструювати та засвоювати нові знання. У ході роботи забезпечувалися умови для переходу від реальних ситуацій із власної практики учасників до узагальнених умовиводів та закономірностей.

На заключному етапі (активне експериментування) особливе значення приділялося можливості перевірити сформульовані висновки на практиці: повернутись збудованим раніше „містком" зі сфери абстрактного знову у сферу реального. Здійснювалося це шляхом виконання учасникам проблемних завдань, моделюванням ситуацій тощо. Однак, даний етап не обмежувався рамками семінару-тренінгу і виходив за межі навчальної програми.

Розглянемо детальніше п'ятиденну програму підготовки соціальних педагогів та практичних психологів до впровадження інтегративного курсу «Культура життєвого самовизначення». Основна мета програми стосувалась знайомства учасників з інтегративним курсом „Культура життєвого самовизначення" із практичними навичками проведення занять курсу. У програмі ставилися наступні завдання: ознайомити учасників із програмою та методичними посібниками курсу "Культура життєвого самовизначення"; надати учасникам знання з технології проведення занять курсу "Культура життєвого самовизначення"; продемонструвати учасникам окремі вправи курсу та проаналізувати методику їх проведення; відпрацювати навички проведення занять курсу "Культура життєвого самовизначення»; сприяти формуванню позитивного ставлення до курсу з боку його ведучих – педагогів-тренерів.

Заняття проводились із використанням сучасних інтерактивних технологій. Для створення відповідної атмосфери та з урахуванням групової динаміки на початку були запропоновані базові елементи, які характерні для будь-якого інтерактивного заняття, а саме: знайомство, прийняття правил, визначення очікувань. Слід зазначити, що такий підхід дозволяв проаналізувати існуючий досвід учасників та визначити кінцевий результат підготовки фахівців. Провідним завданням стала робота з інформаційним полем учасників програми. Цьому були присвячені вправи по визначенню понять «культура», «життя», «самовизначення», «шкільне середовище», «особистість старшокласника». У контексті знайомства із програмою курсу та розробленими методичними посібниками, робота із поняттями давала учасникам можливість опанувати логіку, структуру, мету, завдання як курсу в цілому так і окремих його блоків. Окрема увага у програмі була приділена презентації блоків курсу у вигляді вправ, які розкривали логіку формування культури життєвого самовизначення старшокласників. У контексті нашого дослідження важливим моментом стало відпрацювання учасниками навичок самостійного проведення вправ, оскільки, на нашу думку, важливо опанувати не тільки алгоритм інтерактивного заняття, а й засвоїти методику зворотного зв'язку.

Разом із тим, варто звернути увагу на ще одну особливість досвіду навчання фахівців. Не таємниця, що на сьогодні в Україні накопичено, доволі, високий потенціал методів, форм, інструментарію як в педагогічній так і соціальній практиці. З однієї сторони, це відкритість фахівців до інновацій, з іншої – діяльність на території країни різноманітних фондів, програм, освітніх місій, які охоче пропонують уже існуючі напрацювання для впровадження. Однак, разом із позитивним моментом, тут криються і певні труднощі. Перш за все, варто відмітити, що запропонований той чи інший інструментарій для роботи в соціально-педагогічному просторі не завжди відповідає соціально-культурним, радше ментальним особливостям як його одержувачів так і трансляторів. Часто мова йде про «сліпе» перенесення «працюючої» моделі в практику, без урахування її життєспроможності, ризиків впровадження. По-друге, і це найважливіше, перенесення закордонного досвіду не супроводжується зміною, підготовкою системи до її впровадження. Іншими словами, мова йде не стільки про саму інновацію, технологію чи модель роботи, скільки про створення умов та відпрацювання системи її функціонування, що у свою чергу гарантує її якісний характер як для фахівця, так і для користувача послуги. Тому, із метою посилення процесу, коли інновація, у даному випадку курс «Культура життєвого самовизначення», не просто реалізується у тому чи іншому закладі, а стає своєрідною професійно-значущою філософією, освітньо-культурним простором, в якому створюються суб'єкт-суб'єктні відносини, ми приділили значну увагу залученню адміністрації навчальних закладів до впровадження курсу. Адміністрація шкіл, методисти, педагоги-організатори, представники управлінь освіти мали можливість стати учасниками програми з розробки механізмів впровадження інтегративного курсу «Культура життєвого самовизначення» для старшокласників. Включення у програму навчання компоненту розробки механізму впровадження курсу, на нашу думку, дозволяв проаналізувати його можливості, перспективність з точки зору навчально-виховного процесу, окреслити можливі труднощі та проблеми, і разом із тим, уникнути формального підходу. Здійсненний аналіз підсумкових анкет свідчить про правильність обраного підходу, зміст якого в тому, що курс «Культура життєвого самовизначення» - сучасна інноваційна програма, яка допомагає дієво враховувати психологічні особливості підростаючої особистості в процесі виховних впливів, збагатити її загальнолюдськими цінностями. Запропонована форма педагогічної взаємодії між дітьми, батьками та педагогами є досить ефективною у питаннях залучення батьків до проблем та інтересів дітей. Окрім того, вона виводить стосунки педагога та батьків на зовсім інший рівень: із рівня «вчительських настанов, нотацій» вони стають партнерськими (з підсумкової анкети директора Почаївської загальноосвітньої школи Тернопільської області О. Стецюка)

Важливе значення у професійній підготовці мав ще один компонент – оцінювання. Саме у цьому питанні полягає і складність, оскільки одночасно необхідно знайти відповіді на три запитання: що оцінювати, як оцінювати і коли оцінювати. У рамках програми ми намагались не просто осмислити його сутність, але й виробити систему відслідковування ефектів після проведеного навчання. Процес оцінювання підготовки фахівців до викладання курсу «Культура життєвого самовизначення» здійснювався на трьох рівнях: когнітивному, емоційному, поведінковому. На когнітивному рівні учасники мали змогу зрозуміти та використати на практиці отриманні знання та матеріали. «Зрозуміти» - означає що учасники сприймають як окремі елементи у системі взаємопов'язаного змісту, зв'язки між ними, можуть в кінцевому рахунку пояснити їх. «Гідно оцінити» - означає, що учасники оцінюють зміст, оскільки визнають, що існує багато причин для його вивчення та засвоєння. «Використати на практиці» - означає, що учасники мають можливість використати свої знання і в інших контекстах [2]. З точки зору емоційного та поведінкового компонентів оцінювання, ми опирались на модель Д. Кирпатрика, яка містить чотири рівні оцінювання результатів семінару-тренінгу:

• реакція: наскільки учасникам сподобалося навчання;
• засвоєння: які зміни відбулися з учасниками за час навчання (які факти, знання, навички, принципи і установки були отримані і напрацьовані учасниками);
• поведінка: яким чином у результаті навчання змінилась поведінка учасників на робочому місці, у практичній діяльності;
• ефект (результат): який вплив навчання на зміну роботи організації (підвищення ефективності) в цілому.

Для об'єктивності оцінювання та відслідковування результативності навчання використовується ще один важливий елемент – звіти тренерів по завершенню семінару-тренінгу. Алгоритм даного звіту базувався на аналізі отриманих підсумкових анкет учасників та аналізі тренерської діяльності упродовж семінару-тренінгу. Це своєрідна аналітична записка із заздалегідь заданими параметрами, де йде спроба за допомогою кількісних та якісних показників визначити результативність проведеної роботи (Додаток Д). Безумовно, представлений матеріал системи оцінювання є лише спробою узагальнення, він потребує доопрацювання та вдосконалення, однак, у рамках програми це був найбільш оптимальний спосіб не тільки оцінювання своєї діяльності, а й спроба отримання зворотного зв'язку у освітній діяльності загалом.

Таким чином, здійснюючи професійну підготовку соціальних педагогів до впровадження інтегративного курсу «Культура життєвого самовизначення», для старшокласників загальноосвітніх навчальних закладів нам вдалося ще раз пересвідчитися у наступному:

• запропонований підхід до впровадження курсу варто розглядати в двох площинах: як процес підвищення своєї професійної компетентності фахівця; як модель роботи, яка є орієнтиром у процесі планування та виконання мети та завдань професійної діяльності;
• програма підготовки є необхідною умовою впровадження курсу та відповідає міжнародним вимогам та стандартам соціально-педагогічної діяльності з формування життєвого самовизначення у загальноосвітніх закладах;
• подібне навчання, як і процес життєвого самовизначення, повинен бути систематичним, опиратися на потреби цільової аудиторії, включати аналіз напрацьованого протягом років діяльності досвіду та приклади його позитивного застосування;
• будь-яка освітня дія передбачає відстрочений результат, тому не потрібно чекати кардинальних змін «тут і зараз». Адже цей процес потребує глибокого осмислення, розуміння його необхідності і, звичайно, наполегливості у досягненні поставленої мети;
• навчання – рух особистості вперед, це можливість вдосконалити себе та світ, в якому людина живе, що складає філософію самого процесу життєвого самовизначення особистості.

Література

1. Основы андрагогики / под ред. И. А. Колесниковой. – М. : Академия, 2003. – 240 с.
2. Профессиональная кухня тренера : опыт неформального образования в третьем секторе / [отв. ред. Е. Карпиевич, В. Величко]. – СПб. : Невський простор, 2003. – 256 с.
3. Селевко Г. К. Педагогические технологии авторских школ / Селевко Г. К. – М. : НИИ школьных технологий, 2005. – 192 с.
4. Сериков В. В. Образование и личность. Теория и практика проектирования педагогических систем / Сериков В. В. – М. : Логос, 1999. – 272 с.
5. Сидоров В. Н. Профессиональная деятельность социального работника: ролевой подход / Сидоров В. Н. – Винница : Глобус-пресс, 2006. – 408 с.

Анотація. У статті представлено напрями підготовки соціальних педагогів до формування культури життєвого самовизначення старшокласників (на прикладі впровадження інтегративного курсу для учнів загальноосвітніх навчальних закладів «Культура життєвого самовизначення»).

Аннотация. В статье представлены направления подготовки социальных педагогов по формированию культуры жизненного самоопределения старшеклассников (на примере внедрения интегративного курса для учащихся общеобразовательных учебных заведений «Культура жизненного самоопределения».)

---

---