Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Мелещенко Тетяна Володимирівна

Вступ

Ще в кінці минулого століття в світі прийшли до консенсусу відносно того, що будь-якому суспільству необхідний оновлений процес освіти для вирішення завдань ХХІ століття, пов'язаних з забезпеченням інтелектуальної незалежності, виробництвом і просуненням нових знань, підготовкою і формуванням відповідальних і освічених громадян і високо кваліфікованих спеціалістів, без яких не можливий ні економічний, ні соціальний, ні культурний, ні політичний прогрес. Оскільки суспільство все більше ів більше потребує знань, освіта , особливо вища виступає в якості основних компонентів культурного соціально-економічного і екологічного стійкого розвитку людства. Тому розвиток освіти у більшості країн світу віднесено до найважливіших національних пріоритетів. В Україні також відбувається становлення нової системи освіти , орієнтованої на входження у світовий освітній простір. Цей процес супроводжується істотними змінами в педагогічній теорії і практиці навчально-виховного процесу. Нова соціально-економічна ситуація в нашій країні призвела до того, що перед вищою школою було поставлено нові цілі і завдання, основним напрямом діяльності вищої школи на даний момент має стати задоволення потреб особистості в знаннях які б дозволяли адаптуватися в сучасному швидкоплинному світі. А це насамперед вимагає належного кадрового супроводу , впровадження науково-обгрунтованої підготовки викладацьких кадрів для вищої школи.    Пріоритетна увага при формуванні вищої освіти в Україні має надаватися підготовці нової генерації науково-педагогічних кадрів – національної еліти, здатної трансформувати в собі нову освітньо-світоглядну парадигму національно-державного творення , гуманістичного вознесіння самоцінності особистості вихованця [8;32].    Наука і освіта сьогодні відносяться до тих соціальних інститутів суспільства, яких вага високопрофесійної інтелектуальної праці надзвичайно велика і де професійна якість наукових і педагогічних кадрів має вирішальне значення.

Викладачі вузів виступають однією з основних професіональних груп, на яку суспільство покладає дві, надзвичайно важливі і взаємопов'язані задачі:

1. збереження, примноження і трансляція культурного і науково-технічного здобутку суспільства і цивілізації в цілому.;
2. соціалізація особистості на відповідальному етапі її формування, пов'язаної з отриманням професійної підготовки, яка вимагає вищого професійного рівня. 

Сучасні умови розвитку суспільства заклали нові вимоги до спеціалістів, яких почали більш спрямовано готувати за різними інтегрованими програмами. Це вимагало від викладацького корпусу серйозних трансформацій. Досить гостро постали питання якими знаннями і навичками повинні володіти вузівські викладачі, щоб навчитися на практиці використовувати отримані знання? Як організувати підготовку професіоналів в умовах , коли неможливо передбачити еволюцію професійної діяльності ? Отже, зараз в умовах глобалізації та трансформації суспільства актуальною постає проблема формування сучасного викладача вищого навчального закладу, який відповідав би запитам і вимогам цього суспільства .Питання якою має бути психолого–педагогічна модель викладача вищого навчального закладу залишається відкритим і потребує ґрунтовної відповіді.

І Розділ. Психолого-професійна характеристика сучасного викладача вищого учбового закладу.

Особа викладача його ідейно-науковий, психолого-педагогічний та методичний рівні є вирішальним чинником у підготовці висококваліфікованих спеціалістів.Відповідно до нової філософії освіти викладач вищої школи в сучасних соціокультурних умовах вбачається не просто транслятором науково-культурного й професійного досвіду, а носієм незаперечної істини, яка має бути засвоєна студентом. Центральний тягар в діалогічній культурі припадає на індивідуальність і індивідуальну свідомість, визнанні права на власну думку та позицію іншого, незалежно від соціально-рольової позиції, яку він обіймає. Ще Блонський писав:"при підготовці не збираємося навчати студента „всьому", але ми повинні навчити його самоосвіті, навчити його самостійно протягом усього життя, вивчити все ,що йому потрібно." [8;32].     Гуманістична парадигма освіти передбачає концентрування навчального процесу не на навчальній дисципліні, а на особистості студента. його професійному становленні та особистісному зростанні. Задля цього сам викладач має бути високого рівня самоактуалізованості. особистісної й громадянської зрілості.У педагогіці вищої школи вважається загальновизнаним. що професійні вимоги до педагога повинні складатися з трьох основних комплексів: загальногромадянські риси, властивості, що визначають специфіку педагогічної професії, спеціальні знання, уміння й навички зі спеціальності.Професійна діяльність викладача вищої школи вимагає наявності певних особистісних якостей. соціально-психологічних рис і педагогічних здібностей.

Серед них основні такі:

1. Загальногромадянські риси: широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань, громадянська активність і цілеспрямованість, національна самосвідомість, патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур, гуманізм і соціальний оптимізм, високий рівень відповідальності та працелюбність
2. Морально-психологічні якості: Чесність і ясність у взаєминах з людьми, високий рівень загальної психологічної культури, повага до професіоналізму інших і наукової спадщини, акуратність і охайність, дисциплінованість і вимогливість.
3. Науково-педагогічні якості: Науково-педагогічна творчість, професійна працездатність, активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук, педагогічне спрямування наукової ерудиції, педагогічна спостережливість, педагогічна уява та інтуїція, володіння педагогічною технікою, активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук, гнучкість і швидкість мислення у педагогічних ситуаціях, висока культура мови та мовлення, володіння мімікою, тоном голосу, поставою , рухами і жестами.
4. Індивідуально-психологічні особливості: високий рівень соціального сприйняття й самопізнання ,висока інтелектуально-пізнавальна зацікавленість і допитливість. інтерес до розвитку потенційних можливостей студентів і потреба в педагогічній діяльності з ними, позитивна Я-концепція. високий рівень домагань, емоційна стійкість, витримка й самовладання, саморегуляція, самостійність і діловитість у вирішенні життєво-важливих завдань, твердість характеру.
5. Професійно-педагогічні здібності: адекватне сприйняття студента, безумовне прийняття його як особистості, педагогічний оптимізм, проектування цілей навчання, прогнозування шляхів становлення майбутнього спеціаліста, конструювання методичних підходів і здатність передбачати можливі результати, організаторські та комунікативні здібності, духовний вплив на академічну групу і особистість студента, організація розвиваючої інтеракції.    

Особливість діяльності викладача вищої школи полягає в тому, що вона є складно організованою і складається з декількох взаємозв'язаних видів, які мають спільні компоненти. Викладач вузу здійснює такі види діяльності як : педагогічна, науково-дослідна, професійна, адміністративно-господарча, управлінська, комерційна і суспільна [7,26]. Однак провідну роль в діяльності викладача відіграє педагогічна діяльність.    

Російський психолог Кузьміна виділяє 5 рівнів продуктивності педагогічної діяльності:

1. репродуктивний, коли педагог вміє розповісти іншим те що знає сам ;
2. адаптивний , при якому в здатний адаптувати свою доповідь до вікових та психологічних особливостей аудиторії;
3. локально-моделюючий знання студентів, коли педагог володіє стратегією навчання, знаннями, уміннями і навиками по окремим розділам курсу, що дозволяють визначити педагогічну мету, поставити завдання , розробити алгоритм їх вирішення і використовувати педагогічні засоби включення студентів в навчально-пізнавальну діяльність.
4. системно-моделюючий знання студентів , коли педагог володіє стратегією формування системи знань, умінь і навичок з дисципліни вцілому.
5. системно моделюючий діяльність і поведінку студентів, при якому педагог може перетворити свою дисципліну у засіб формування особистості студента, його потреби до самовиховання, самонавчання і саморозвитку [7,27]... 

З огляду на вищезазначену класифікацію бажаним результатом є вдале поєднання педагогом цих рівнів викладання.    

Однією з важливих характеристик діяльності спеціаліста є його функції в процесі професійної діяльності. Такими функціональними компонентами є рефлексія, проектування, конструювання, організація і комунікація.    

Єсарєва виділила такі спеціальні функції діяльності викладача як інформаційна, розвивальна і орієнтаційна. Вершиловський виділяє також адаптивну функцію[7,27]. Цей перелік можна доповнити ще компенсаторною функцією , компенсує недоотриману базову освіту;, корегуючи функцію, виправляє недоліки базової освіти; самоосвітнюАналіз літератури дозволяє виділити загальні вимоги до викладача вищої школи.

Це перш за все наявність:

1. професійної компетентності, яка базується на спеціальній науковій, практичній і психолого-педагогічній підготовці;
2. загальнокультурної і гуманітарної компетентності, що включає в себе знання основ світової культури, гуманістичні особистісні якості, відповідальність за результати власної діяльності, мотивації до самовдосконалення;
3. креативності, що передбачає сформованість нестандартного мислення, володіння інноваційною стратегією і тактикою, пластичною адаптацією до змін змісту і умов професійної діяльності.
4. комунікативної компетентності, що включає в себе розвинуту мову, володіння іноземними мовами, сучасними засобами зв'язку і основами комп'ютерної грамотності.
5. соціально-економічної компетентності, що передбачає володіння основами сучасної ринкової економіки, знання законів бізнесу, азів екології і права.

Що стосується вимог до особистісних якостей викладача, то для налагодження оптимальних стосунків зі студентами він має володіти такими рисами: об'єктивність в оцінці знань, поважне ставлення до студентів і терпіння, доброзичливість, вимогливість, фактичність, зацікавленість в успіхах студентів. Викладач має володіти також професійними вміннями, дотримуватись логічної послідовності у висвітлені матеріалу, викладати матеріал ясно, доступно, роз'яснювати складні положення, виокремлювати головні моменти, вміти викликати та підтримати інтерес аудиторії до предмету.    Студент має сприйматись викладачем як суб'єкт навчання, їх взаємодія має будуватись на основі діалогічного підходу, що забезпечує суб'єкт-суб'єктні стосунки, які ґрунтуються на рівності позицій, повазі та довірі до студента як свого партнера [8,12]. Саме це дає змогу зрозуміти один-одного і є найкращим способом взаємодії, а також допомагає задовольнити особисті потреби і інтереси всіх учасників навчального процесу. Сучасний викладач не має бути маніпулятором, тобто не намагатися підкоряти і контролювати волю слухачів для досягнення власної мети; він має володіти протилежним до маніпуляції потенціалом – само актуалізацією. Цей термін ввів в науку американський психолог Маслоу самоактуалізуючими людьми він назвав тих, які відрізнялись від інших сильною потребою в діяльності, творчості, а також відповідальністю, справедливістю, тощо. За його вченням само - актуалізація це бажання людини стати тим, ким вона може стати, досягти вершини свого потенціалу [6,7]. Маслоу розробив характеристику самоактуалізуючих людей, з якої виходить, що вони становлять „цвіт" людської раси і є кращими її представниками яким притаманні такі якості: ефективне сприйняття реальності, прийняття себе , інших , безпосередність, простота, центрованість на проблемі, незалежність, свіжість сприйняття, вершинні переживання, суспільний інтерес, глибокі міжособистісні взаємостосунки, демократичний характер, креативність і опір окультурюванню. Завдяки цим якостям та стремлінню викладач прагне бути високим професіоналом, реалізувати свій багатогранний науковий і творчий потенціал.    

Не менш важливим компонентом у діяльності викладача є його інформаційна культура. В умовах переходу нашого суспільства у постіндустріальне та інформаційне суспільство висуваються нові вимоги і створюються нові можливості у застосуванні інформаційних технологій та комп'ютерної техніки практично у всіх галузях виробництва, науки, освіти, культури і навіть побуту. Тому, вже сьогодні викладач мусить ефективно використовувати нові технології та джерела інформації, що сприятиме більш продуктивному засвоєнню нових знань та умінь у системі подальшого розвитку інформатизації суспільства. значну увагу слід приділяти прищепленню інформаційної культури студентам різних спеціальностей та розробці методології її формування; широкому впровадженню інформатизації в навчальний процес і наукові дослідження.Кожен викладач повинен оволодіти хоча б найменшим рівнем комп'ютерної грамотності та сучасної інформаційної культури. Це тим більше стає актуальним, тому що безпосереднє використання комп'ютерної технології спрощує викладання цілого ряду дисциплін та контроль знань. За допомогою комп'ютера також легше проводити індивідуальне навчання.На сьогодні мінімальний рівень інформаційної культури викладачів повинен складатися насамперед із знання та володіння наступними засобами.Операційної системи:Windows ,MS-DOS, UNIX які необхідні для роботи з різними файлами.Текстовими процесорами та редакторами типу:MS Word, Word perfekt, та інші. їх використання дозволяє видавати індивідуальні завдання, спрощує роботу з документами.Системами навігації в мережі Internet, які спрощують пошук потрібного матеріалу.При подальшій інформатизації суспільства необхідно звертати постійну увагу викладачів на нові технології роботи з інформацією та невпинний розвиток комп'ютерної техніки. Вони мають самостійно відслідковувати та вивчати інновації у цій сфері.Ще однією невід'ємною складовою характеристики викладача є рівень його педагогічної культури. Педагогічна культура є частиною загальнолюдської культури, в якій з найбільшою повнотою відображені духовні і матеріальні цінності освіти і виховання, а також способи творчої педагогічної діяльності, необхідні для обслуговування історичного процесу зміни поколінь, соціалізації особистості і здійснення освітньо-виховного процесу. Педагогічна культура інтегрує історико-культурний педагогічний досвід і регулює сферу педагогічної взаємодії.В культурно-історичному аспекті вона містить світовий педагогічний досвід як зміну світових культурних епох і відповідних їм педагогічних цивілізацій як історію педагогічної думки науки і освіти.В соціально-педагогічному аспекті педагогічна культура постає як вище соціальне, як характеристика особливостей педагогічної взаємодії поколінь, як засіб педагогізації навколишнього середовища.В аспекті діяльності педагогічних закладів педагогічна культура досліджується як сутнісна характеристика середовища, способу життя, особливостей педагогічної системи, як процес її руху до нового якісного стану.В індивідуально-особистісному аспекті вона розглядається як вияв сутнісних властивостей особистості, професійної діяльності і спілкування педагога.

Педагогічна культура розуміється як:

• система цінностей – регуляторів педагогічної діяльності;
• передумова, мета, засіб, інструмент педагогічної діяльності, рівень самореалізації в ній;
• концентроване вираження особистості педагога [14,68].

Педагогічна культура викладача має досягти найвищого рівня, показниками якого слід вважати:

1. гуманістично-педагогічну позицію у ставленні до студентів, здібність бути вихователем,
2.  психолого-педагогічну компетентність і розвинене педагогічне мислення;
3. освіченість у сфері предмета викладання та оволодіння педагогічними технологіями;
4. досвід творчої педагогічної діяльності уміння обґрунтовувати власну педагогічну діяльність як систему, здібність розробити авторський освітній проект;
5. культуру професійної поведінки, способу саморозвитку, уміння саморегуляції власної діяльності, культуру спілкування.

Культура професійно-педагогічної поведінки передбачає, що за всіх обставин педагогічної взаємодії педагог дотримується норм моралі та педагогічної етики, виявляє гідність, доброзичливість, витримку, культуру спілкування, такт.Гуманна педагогічна позиція, психолого-педагогічна компетентність, авторизація педагогічного досвіду концептуалізує професійну поведінку педагога, надає йому власного педагогічного стилю.Окрім того, що викладач володіє високої якості особистісними рисами, інформаційною та педагогічною культурою, у його діяльності важливе значення мають знання та вміння. Ці структури у науково - психологічному аспекті передбачають дві ланки. До першої відноситься така система взаємозв'язаних знань та вмінь:а)спеціальних – знання історії своєї науки та практичне вміння застосовувати їх;б)педагогічних – знання дидактики, теорії виховання, усвідомлення основних аспектів навчання й виховання у вузі, діагностика професійних даних майбутнього фахівця, прогнозування його фахового зростання;в)психологічних – знання психологічних основ викладання обраного предмета, психологічного стану студентів і свого власного, закономірності вікових та індивідуальних особливостей сприймання студентами змісту навчання;г)методичних – знання шляхів, методів, прийомів і засобів донесення наукової інформації до студентів. Друга ланка структури педагогічної праці викладача вузу передбачає: конструктивну, організаційно-мобілізуючу, комунікативно-розвиваючу, інформаційно-орієнтувальну, дослідницьку та гностичну діяльність, кожна з яких передбачає цілий ряд професійних умінь.Запитом вищої школи в сучасному соціально-економічному розвитку суспільства є модель висококваліфікованого, добре підготовленого викладача, який би поєднував у собі глибоку наукову ерудицію з ґрунтовним знанням основ психолого-педагогічної науки та високим рівнем методичних умінь.

ІІ Розділ.  Шляхи формування педагогічної майстерності та підвищення рівня професіоналізму викладача вищої школи.

Сучасна парадигма вищої освіти висуває об'єктивну необхідність спеціальної підготовки викладацьких кадрів. Розвиток педагогіки і психології, інтерес до особистості та її потенційних можливостей саморозвитку, розуміння освіти як неперервного процесу, який характеризує життєдіяльність сучасної людини, спричинили підвищений інтерес до питань підготовки і перепідготовки викладачів вищої школи. Для здійснення спеціальної підготовки викладацьких кадрів для вищої школи необхідно розробити її методологію, теорію і практику з обов'язковим включенням технічних, технологічних і людинознавчих знань в області педагогіки, психології і біології, які є адекватними викладацькій діяльності.Говорячи про підготовку і перепідготовку викладачів слід відзначити такі їх основні функції:а)амортизаційна, яка пом'якшує розрив поколінь по освітньому рівню, інформованості, знаннях і ціннісних орієнтаціях;б)компенсаторна, здійснює виправлення недоліків функціонування попередньої освіти ;в)розвивальна, яка організовує професійний і загальнокультурний розвиток особистості;г)адаптивна, сприяє пристосуванню слухачів до змінюючихся вимог соціального середовища;д)організаційна, полягає в раціональній організації вільного часу викладача для його самоосвіти;Корекційна, здійснює цілеспрямовану зміну якостей особистості спеціаліста з урахуванням його професійно-педагогічної діяльності у вузі.[7;28]Специфіка системи підготовки і перепідготовки викладачів вузу полягає перш за все в тому, що слухач вже є спеціалістом у одній з областей знань .До того ж він доросла людина зі своїми поглядами, установками, індивідуальними особливостями, які не потрібно перероблювати, а лиши скорегувати.З попереднього матеріалу випливають такі методологічні проблеми підготовки і перепідготовки викладача:а)з проектуванням структури і змісту підготовки і перепідготовки викладача у відповідності з його професійно - педагогічною діяльністю;б)з відсутністю чіткого розуміння цілей, структури, змісту і концепції педагогічного проектування;в)з використанням, згідно з новою концепцією освіти, принципу гуманізації;г)з різноманітністю і пластичністю форм і методів при організації системи професійно-педагогічної підготовки і перепідготовки викладачів вузу.Основні психолого-педагогічні проблеми професійно-педагогічної підготовки викладачів пов'язані з :а)з виробленням нового стилю керівництва, новою особистісною позицією і нових методів організації навчально-виховного процесу у вузі;б)з формуванням нового типу аналітичного та проектно-конструктивного мислення, що допомагає вибудовувати цілісну картину навчально-виховної ситуації в динаміці;в)з набуттям нового стилю комунікаційної та інтелектуальної діяльності, нових способів соціальних і міжособистісних взаємодій, спрямованих на спільну розробку проектів і програм; та багато інших.Сучасна парадигма вищої освіти, орієнтована перш за все на особистість, дає нам право припустити, що підготовка і перепідготовка викладачів має включати в себе також психологічно орієнтований професійний підбір. Основні принципи підготовки і перепідготовки викладачів на основі професійного підбору можна сформулювати таким чином:

1. аналіз діяльності майбутнього викладача повинен бути сфокусований на моментах роботи, які викликають проблеми, труднощі і невдачі, а не охоплювати всю сукупність його професійно-педагогічних функцій;
2. серед професійно важливих характеристик майбутнього викладача вузу необхідно виділити ті якості, які важко розвиваються у дорослих і погано компенсуються у професійно-педагогічній діяльності і які є необхідними для вирішення професійно-педагогічних задач;
3. професійно важливі характеристики, які можна розвивати і формувати шляхом навчання і тренінгів, необхідно враховувати при розробці спеціальних навчальних курсів і практикумів і обов'язково включати їх в навчальний процес підготовки і перепідготовки викладачів;
4. компенсовані за рахунок індивідуального стилю діяльності професійно важливі якості особистості викладача можуть виступати підґрунтям для вибору конкретної предметної спеціалізації в підготовці і подальшій професійній діяльності викладача [7;30]

Слід зазначити, що система підготовки і перепідготовки викладачів вищої школи вимагає введення „діагностичної служби", посилення ролі педагогічної практики, введення курсів і тренінгів з розвитку і формування організаційних, комунікативних та інших професійно важливих психологічних якостей особистості, здійснення діагностичною службою психологічного моніторингу навчаючих ся. Звісно, це міроприємство вимагає вкладення чималих коштів, зусиль і часу, однак їх практичне здійснення може проходити поступово, з включенням готових для практики психолого-педагогічних розробок. Систематизація характеристик діяльності і підготовки викладачів дозволяє глибше аналізувати їх роботу і обґрунтовано здійснювати підготовку і перепідготовку з застосуванням сучасних інформаційно-педагогічних засобів навчання і контролю.[7;31]На формування педагогічної майстерності та високого рівня професіоналізму викладача вищого навчального закладу впливають різні чинники. В першу чергу це державна кадрова політика, яка в цій сфері повинна нести довготривалий і послідовний характер, приймати радикальні міри, направлені на збереження існуючого кадрового потенціалу і створення умов для формування і зміцнення нового. Завдання кадрової політики мають включати наступне :а)максимальне врахування і сприяння розвитку інтеграційних тенденцій в сфері науки і освіти. Створення єдиного освітнього простору і максимально сприятливих умов для реального входження в європейський освітній простір;б)сприяння передачі культурних традицій, науково-методичного досвіду і професійної компетентності від одного викладацького покоління до іншого;в)бережливе ставлення до старого покоління професорсько-викладацького складу, максимальну підтримку його професійної активності;г)активізацію і якісне перетворення інноваційних здібностей і можливостей вузівського викладацького корпусу;д)створення соціально-економічних і організаційно-психологічних передумов для укріплення зв'язків системи вищої освіти зі своїми випускниками;е)створення сприятливих умов для залучення на роботу у вузи здібної, талановитої, обдарованої молоді, яка має нахил до педагогічної діяльності;є)дотримання відповідних пропорцій між дослідницькою і викладацькою діяльністю;ж)дотримання прав автономії освітніх закладів у вирішенні своїх кадрових питань. При цьому забезпечуючи рівні правові умови для викладачів навчальних закладів усіх форм власності.Наступний впливовий чинник, який є особливо важливим у формуванні фахівця – це навчально-виховний процес, який зі студентської лави формує спеціалістів. На успішне втілення принципів гуманізації навчально-виховного процесу у вищій школі має бути спрямовано психологічну підготовку студентів. Для цього, в процес навчання окрім обов'язкових курсів психології, слід включити для різних спеціальностей різні спецкурси: "Психологія ділових взаємовідносин", „Інженерна психологія", „Психологія творчої діяльності" та інші [13;83]. При організації навчання майбутніх викладачів у магістратурі та аспірантурі, для підвищення їх психолого-педагогічних знань можна запропонувати такі спецкурси: „Педагогіка вищої школи", „Психологія вищої школи", "Основи професіоналізму й педагогічної майстерності викладача вищої школи", „Методологія і методи педагогічних досліджень", Організація управління навчальним процесом у ВНЗ" та інші.[8;36].Ґрунтовні знання з педагогіки та психології є запорукою ефективної організації викладачем особистісно-орієнтованого навчального процесу. Ці знання сприятимуть виробленню у викладача таких необхідно важливих рис як доброзичливість, повага до молодих людей, до їхнього прагнення навчатися, уважне ставлення до їхньої ініціативи, тактовність у спілкуванні, послідовна і постійна вимогливість, терплячість до помилок, готовність допомогти та інші. Психологічні знання допомагають викладачеві виробити позитивну „Я-концепцію", створити комфортні умови саморозвитку та розвитку особистості кожного окремого студента. Педагогічні знання сприяють оптимізації навчально-виховного процесу, допомагають фахівцю знайти і підібрати прогресивну педагогічну технологію, надати освіті випереджального характеру, тобто націлити її на майбутнє, на розв'язання проблем нового століття, розвиток творчих здібностей учнів. формування у них нового способу мислення та дій [10;5].Психолого-педагогічні знання допомагають спеціалісту подолати психологічний бар'єр до нового, інноваційного; розвивають вміння проектувати свою діяльність; структурувати соціально-культурний досвід на рівні знань, норм, цінностей; навчають педагогічному спілкуванню. Основою педагогічного спілкування є педагогічний діалог. Щоб зробити діалог ефективним викладачу необхідно оволодіти такими вміннями:а)ставити мету спілкування і добиватися її досягнення шляхом аргументації на основі конкретних фактів, різних видів наочності;б)формулювати систему питань до співбесідника;в)аналізувати відповіді співбесідника і будувати подальший діалог з ним, враховуючи його знання, настрій та практичний досвід у використанні варіативності ситуацій;г)добиватися взаєморозуміння у спілкуванні, реагувати на правомірність аргументів та форму висловлення співбесідника;д)підтримувати невербальний контакт із співбесідником, відчувати його психологічний стан, орієнтуючись на зовнішні ознаки.Впровадження в практику професійно-педагогічної освіти нових технологій неможливе без ретельної підготовки генерації викладачів з новою педагогічною свідомістю. Опанування новітніх педагогічних технологій, побудованих на діалогічному підході передбачає суттєві зміни в організації навчально-виховного процесу. Слід поширити арсенал організаційних форм проведення занять, у першу чергу неформальних, в яких діалогічний метод стає домінуючим. В першу чергу, повної сили слід надати диспутам, співбесідам, самоаналізу, „мозковим атакам", моделюванню, конструюванню, захисту творчих проектів, проблемним та ситуаційним завданням, дидактичному театру, навчанню пошуку альтернативних рішень. Організація роботи передбачає варіативність змісту навчання, певний ступінь його вибору студентом. Тому діалогічний підхід у широкому розумінні дає плідні результати у системі професійної підготовки викладачів.Не можна не врахувати ще один важливий чинник, який є особливо актуальним у формуванні сучасного викладача вузу – це фахові знання. Кожен педагог має володіти системою знань зі спеціальності. Важливим є те, що він має постійно оновлювати свої знання, займатися самоосвітою. Самоосвіта має включати такі аспекти як: читання літератури з фаху; слідкування за теле і радіо передачами та новинами; робота з електронними джерелами інформації, зокрема робота в Інтернеті. В іншому випадку, в час коли студенти також мають доступ до всіх цих інформаційних джерел, викладач втратить свій авторитет в очах студентів в разі своєї необізнаності. А також викладач має бути всесторонньо розвиненою особистістю і окрім фахової інформації йому необхідно цікавитися процесами, які відбуваються в сучасному суспільстві та світі, розвивати творчі, етичні та естетичні смаки...

Отже, основними компонентами формування педагогічної майстерності та професіоналізму є:

1. державна кадрова політика;
2. навчально-виховний процес;
3. педагогічні знання;
4. психологічні знання;
5. фахові знання;
6. всебічний розвиток.

І лише при наявності всіх цих компонентів можна говорити про викладача – професіонала, майстра своєї справи.ВисновкиЗараз, в період світової глобалізації та трансформації суспільства відбувається переоцінка всіх сфер діяльності взагалі і системи освіти зокрема. В умовах блискавичних змін, інформатизації та комп'ютеризації суспільно-життєвого процесу перед вищою освітою постає ряд нових завдань, переглядається освітня парадигма. Від вищої школи вимагається задоволення потреб особистості в таких знаннях і такій інформації, які б дозволяли швидко адаптуватися в сучасній ситуації, яка змінюється з кожним днем.Ознайомившись із багатьма джерелами та проаналізувавши їх можна змалювати психолого-педагогічну модель сучасного викладача вузу. Згідно з цією моделлю сучасний викладач має володіти певними особистісними якостями, соціально-психологічними рисами, педагогічними рисами і педагогічними здібностями, серед них такі:а)загально - громадянські риси;б)морально – психологічні якості;в)науково-педагогічні та індивідуально-психологічні особливості;г)професійно-педагогічні здібності.Виділено такі види діяльності викладача: педагогічна, науково-дослідна, професіональна, управлінська та інші та визначено, що провідною є педагогічна діяльність. Також визначено функції викладача та вимоги до його особистісних якостей та професійних вмінь.В ході дослідження висунуто і обґрунтовано думку, що фахівець має володіти таким важливим потенціалом як само актуалізація, що допомагає стати добрим і першокласним викладачем. А також обґрунтовано думку про необхідність інформаційної та педагогічної культури та наявність у викладача відповідних знань, умінь і навичок.Далі було розглянуто і запропоновано шляхи формування педагогічної майстерності та професіоналізму викладача.Згідно з сучасною парадигмою вищої освіти існує об'єктивна потреба в спеціальній підготовці викладацьких кадрів. Великої уваги слід приділяти підготовці та перепідготовці викладачів, для цього розробляти методологію, теорію та здійснювати практику з обов'язковим включенням технічних, технологічних і людських знань в області педагогіки, психології та в інших сферах. Квінтесенцією дослідження є досягнення висновку про те, що лише сукупність таких компонентів як педагогічні, психологічні, фахові, різносторонні знання, вміння та навички, а також підтримка з боку керівництва та держави є запорукою професійного росту та формування педагогічної майстерності викладача.

Список використаної літератури

1. Астахова Є. В.Социальная характеристика кадрового потенциала высшей школы: украинский вариант// Инновации в образовании.-2003.-№1.-С.27-51.
2. Бондар В.І.Дидактика.-К., Либідь, 2005.-264 с.
3. Головінський І. Педагогічна психологія.-К., Аконіт, 2003.-287 с.
4. Закон України „Про вищу освіту"// Освіта.-2002.-20-27 лютого.
5. Зиновкина М. Вузовский педагог ХХ! века// Высшее образование в России.-1998.-№3. - С.14-16.
6. Калошин В. Ф. Самоактуалізація викладача // Практична психологія та соціальна робота.-2000.-№1. С.7-9.
7. Матушанский Г. У., Цвенгер Ю. В. Основные характеристики психолого-педагогической подготовки и переподготовки преподавателя высшей школы на современном этапе // Психологическая наука и образование.-2001.-№2. - С. 26-31.
8. Мороз О. Г., Падалка О. С., Юрченко В. І. Педагогіка і психологія вищої школи: Навчальний посібник/ за ред. О. Г. Мороза . - К.:НПУ, 2003.-267 с.
9. Нісімчук А.С., Падалка О. С., Шпак О. Т. Сучасні педагогічні технології: Навчальний посібник . - К.: „Просвіта", 2000.-368 с.
10. Перспективні педагогічні технології в шкільній освіті.: Навчальний посібник/ за ред. С. П. Бондар . - Рівне .2003.-200 с.
11. Психологія особистості : Словник-довідник/ за ред. П. П. Горностая, Т. М. Титаренко . - К.: Рута, 2001.- 320 с.
12. Психолого-педагогічні проблеми підготовки вчительських кадрів в умовах трансформації суспільства/ Матеріали конференції . - К. 2003,Т 3.
13. Слєпкань З. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі. - К.: НПУ, 2005.-210 с.
14. Щербань П. Сутність педагогічної культури// Вища освіта України.-2004.-№ 3. - С. 67-71.
15. Якунин В. А. педагогическая психология : Учеб. пособ. - 2 – е изд.- СПБ.: Изд-во Михайлова В. А., 2000.-348 с.

---

---