Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Сердюк Тетяна Іванівна

Вступ

У школі все починається з учителя. І хоча результати навчання і виховання учнів залежать від трьох чинників - хто навчає, кого навчають, як навчають, - важко сказати, що важливіше. Безумовно, величезною у справі виховання є роль учителя, його особистості.Чого чекає суспільство від учителя? Воно може існувати, якщо його громадяни розподілять між собою сфери застосування своїх сил, кооперування яких дає змогу людству розвиватися. Головні сфери - виробництво, наука, мистецтво. Виробництво - основа життя суспільства, воно забезпечує людей необхідними засобами існування. Наука дає нові знання, технології, що допомагають розвивати виробництво, сприяють усвідомленню сутності буття. Та не лише інтелектуальною діяльністю і виробництвом живе людина. Велику роль відіграє духовна царина, яку живить мистецтво через відображення дійсності в художніх образах. Наука і мистецтво впливають на виробництво, удосконалюючи його. Проте для цього потрібні люди, які ввібрали б у себе досвід, набутий попередніми поколіннями, і були готові розвивати і виробництво, і науку, і мистецтво далі. Педагогічна діяльність як форма вияву активного ставлення людини до навколишньої дійсності сконцентрована у галузі залучення молодого покоління до накопичення суспільного досвіду.Педагог є тією особою, на професійну діяльність якої покладена відповідальність за інтелектуальну і морально-естетичну, тобто базисну, підготовку підростаючого покоління. Від педагога, таким чином, залежить прогрес сучасного і майбутнього суспільства, країни.

1. Концепція загальної середньої освіти (підготовка вчителя і його професійне вдосконалення)

Зміни в змісті й структурі загальної середньої освіти мають глибинний характер і потребують розв'язання проблеми підготовки вчителя, який усвідомлює свою соціальну відповідальність, постійно дбає про своє особистісне і професійне зростання, вміє досягти нових педагогічних цілей.Під цим кутом зору роль учителя полягає не лише в тому, щоб забезпечити трансляцію знань, а й бути людиною культури і вселюдських цінностей, провідником ідей державотворення і демократичних змін.Домінантною стає підготовка педагога, діяльність якого не обмежується викладанням власного предмета, фахівця, здатного до здійснення міждисциплінарних зв'язків, який усвідомлює значущість професійних знань в контексті соціокультурного простору. Важливим є його вміння організувати навчальний процес як педагогічну взаємодію, спрямовану на розвиток особистості, її підготовку до розв'язання завдань життєтворчості.Реалізуючи гуманітарну природу своєї професії, вчитель як вихователь і організатор навчального процесу не обмежується оцінкою навченості учнів, а стимулює їхні особисті досягнення.З огляду на нову ситуацію в освітньому просторі України педагог повинен уміти працювати в умовах вибору педагогічної позиції, технології, підручників, змісту, форм навчання тощо.Отже, напрямок професійної переорієнтації вчителя — від просвітництва до здійснення життєтворчої та культуротворчої місії, від маніпулятивної, авторитарної педагогіки до педагогіки особистісно зорієнтованої, педагогіки співробітництва.Оцінювання праці вчителя організовується так, щоб сприяти його розвитку і саморозвитку. Атестація педагога як форма виявлення рівня його кваліфікації має стати демократичнішою, спонукати до професійного вдосконалення.Все це вимагає кардинальних змін у первинній і післядипломній професійній освіті вчителя. Зокрема, реформа у вищій школі пов'язується з утвердженням фундаментальності педагогічної освіти, гармонізації в ній науково-предметних і світоглядно-методологічних, дидактичних, психологічних знань, що дозволить фахівцю повніше реалізувати гуманітарну, культуротворчу функції, виробити професійні цінності, оволодіти сучасним інструментарієм вивчення особистості.Акценти в підготовці вчителя мають бути також перенесені з вивчення стандартних, інваріантних станів на механізми оволодіння новим, прилучення до перспективних моделей педагогічного досвіду і набуття власного в широкій і різноманітній практиці.Підготовка спеціаліста має бути гнучкішою й адекватною запитам практики. Зокрема, у зв'язку із запровадженням закону України „Про загальну середню освіту" виникає необхідність оновлення навчальних планів вищих навчальних закладів шляхом введення додаткових дисциплін, спецкурсів, які мають забезпечити готовність педагога до роботи в різних типах загальноосвітніх навчальних закладів, профільних класах, з учнями шестирічного віку, з тими, хто має особливі здібності, до роботи класного керівника тощо.У класичних університетах має бути збільшено обсяг годин на вивчення психолого-педагогічних дисциплін та педагогічної практики.Доцільною є підготовка вчителів для сільської школи за кількома спеціальностями. Має бути передбачена підготовка вчителів спеціально для роботи в мало комплектній школі.Потребує відновлення й удосконалення практика працевлаштування випускників педагогічних навчальних закладів.Післядипломна педагогічна освіта має стати більш персоніфікованою, надаючи кожному вчителю ширші можливості для оновлення, удосконалення, поглиблення своєї професійної підготовки в прийнятний для нього спосіб, у тому числі на базі дистанційного навчання із застосуванням нових інформаційних технологій.Замовником підвищення своєї професійної кваліфікації стає сам учитель, якому держава надає необхідні для цього можливості і стимули. Має бути удосконалена система цілеспрямованої підготовки викладацьких кадрів для вузів через магістратуру та аспірантуру.Передбачається створення у регіонах системи стимулювання та підтримку новаторських пошуків учителів: педагогічні банки ідей, творчі спілки учителів-новаторів, благодійні фонди тощо.

2. Вимоги до підготовки та модель майбутнього вчителя

Освіту, як невід'ємну ознаку людського буття та провідну форму культурного існування суспільства і людини, неодмінно пов'язують із визначенням якісної характеристики вчителя - носія культурних норм і еталонів освіті і в сфері суспільного життя.У широкому розумінні „вчитель" — це особа, яка навчає чому не будь. У педагогічній термінології поняття „вчитель" визначає людину, яка має спеціальну підготовку і професійно займається педагогічною діяльністю.В офіційному визначенні суті вчительської праці міститься та визначна роль в суспільстві, яка відводиться вчителеві. Адже на нього покладена відповідальність за долю кожного учня, підростаючого покоління, суспільства, держави. Звідси, яким буде вчитель — такими будуть результати його праці, отже — сучасне і майбутнє життя нашого суспільства.Питання, яким повинен бути сучасний педагог, визначає перш за все суспільство. У сучасній літературі зроблена спроба визначити ідеальну модель сучасного вчителя, який є зразок. Професіонал, носій громадських, виробничих і особистісних функцій, сформованих на найвищому рівні.Ідеальний педагог — зразок для наслідування, орієнтир для підготовки і еталон для порівняння.Існує декілька варіантів детальної розробки моделі зазначеного змісту, але в більшості своїй вони побудовані на переліку тієї чи іншої сукупності особистісних якостей, знань та вмінь, якою повинен володіти випускник педагогічного навчального закладу напередодні самостійної практичної діяльності, зрозуміло, що така модель фахівця лише частково відповідає тому призначенню, яке покладене суспільство на вчителя. Як наслідок, вона не може задовольнити ні систему освіти, ні навчальні заклади, які, орієнтуючись на неї, виконують державне замовлення по підготовці спеціалістів для сучасної загальноосвітньої школи.Професія вчителя, як офіційно визначена спеціальність, належить до складних видів діяльності в системі „людина -людина", тобто, де, крім суб'єктивно-об'єктивних, наявні суб'єктивно-суб'єктивні відносини.Кваліфікаційна характеристика, тобто еталон, модель, зразок фахівця складається на підставі пристосованості професії до людини (професіограма) і людини до професії (психограма).Професіограма (від лат. Profession - спеціальність, офіційно визначене заняття + gramma - написання) - це перелік і опис загально трудових і спеціальних умінь та навичок, необхідних для успішного виконання професійної діяльності, їх сукупність визначається на підставі функціональних обов'язків спеціаліста. На базі професіограми визначається професійна орієнтація, професійна придатність, професійний добір.ІІсихограма (від гр. psyche - душа + лат. - написання) — опис вимог до людини певної професії, виду діяльності, психограма містить насамперед перелік необхідних психічних процесів і утворень, які визначають готовність людини до виконання функціональних обов'язків певної професії.Опис специфічних якостей і властивостей, які висуває суспільство перед людиною зазначеної професії, має конкретно-історичну природу.

Так, в 20-30 роки державна освіта в ідеальну модель вчителя включала наступні якості:

1. Фізичне здоров'я.
2. Урівноваженість характеру.
3. Заповзятість, ініціатива.
4. Наявність розвиненої волі.
5. Організаторські здібності і навички.
6. Достатньо загальна освіта і добре знання свого предмету.
7. Прагнення поповнити розумовий багаж новими відомостями і бути в курсі справи.
8. Знайомство з основними течіями сучасної рефлексології, педагогіки і методики.
9. Знання свого учнівського колективу (групи, аудиторії).
10. Знайомство з методикою свого предмету.
11. Соціально-економічна та політична підготовка.
12. Інтерес до суспільного життя і активна участь у ньому.
13. Ясне і чітке усвідомлення цілей і завдань діяльності.
14. Знайомство з спорідненими формами політико-освітньої роботи.
15. Уважне і любовне ставлення до учнів.
16. Зразкова поведінка вчителя в розумінні дисциплінованості, охайності, колективізму, чуття обов'язку, любов до праці, сумлінності і т.ін.У 80-х роках визначилася тенденція до переважання якостей, пов'язаних із знаннями та вміннями навчання та виховання, загальною ерудицією і педагогічною майстерністю, знаннями психолого-педагогічних основ навчання і виховання і т.н.

З'явилися, крім того, вимоги до якостей, спрямованих на організацію навчального процесу - вміння організувати, управляти, прогнозувати, планувати навчання і виховання, вести ці процеси на суто науковій основі у відповідності з досягненнями науки і передової практики.В останні роки найбільш узагальненою функцією вважається управління процесами навчання, виховання, розвитку, формування особистості учнів. Тобто, в словнику сучасних педагогічних термінів такий підхід визначається терміном „менеджмент" (від англ. manadsment: - керівництво, управління) - система планування, організації, мотивації й контролю, необхідна для визначення та досягнення цілей організації.Управління педагогічним процесом, незалежно від його форми і спрямування - урок, класна година, виховна засада тощо - складається із ряду послідовних, взаємопов'язаних конкретних функцій.Перша функція, яка обов'язково виникає на початковій стадії педагогічного процесу - це цілепокладання. Мета ідеально передбачає і спрямовує процес праці вчителя і його учнів на кінцевий результат. В ході керівництва координуються дії вчителя і учнів по лінії збігу мети з результатом.Діагностування - спрямоване на вивчення типологічних та індивідуальних особливостей розвитку психіки учнів, їх потенційних можливостей.Прогнозування - спрямоване на передбачення вчителем досягнення результатів своєї діяльності.На підставі отриманих результатів діагнозування і прогнозування вчитель складає проект навчально-виховної діяльності, тобто конструює її модель.У свою чергу, діагноз, прогноз і проект створюють можливість розробки плану навчально-виховного процесу.Зазначеними функціями завершується підготовчий етап кожного циклу навчально-виховного процесу.Наступний етап реалізації навчально-виховного процесу складається із організаційної, інформаційної, оцінювальної, контрольної і корегуючої функцій.Організаційна функція вчителя пов'язана із залученням учнів до відповідної діяльності, співробітництвом з ними в досягненні мети.Інформаційна функція - це повідомлення запланованої інформації з урахуванням психологічних, педагогічних та методичних вимог.Контрольна, оцінювальна та корегуючи функції необхідні для створення активних стимулів, завдяки яким передбачається розвиток і відповідні зміни у психіці учня. Завдяки контролю, оцінки якості здійснення навчально-виховного процесу виявляються не тільки досягнення учнів та їх розвиток, але стають більш зрозумілими і причини недоліків. Зібрана інформація дає можливість внести корективи в навчально-виховний процес, впровадити активні стимули, використати більш ефективні засоби.Кінцевий етап кожного педагогічного циклу завершується здійснення аналітичної функції, призначення якої полягає у вивчення та аналізі отриманих результатів з метод наступного вдосконалення навчально-виховного процесу.Крім своїх безпосередніх функцій, вчитель, як правило, виконує громадські та інші функції.У зв'язку із визначеними функціями сучасного навчально-виховного процесу в існуючих варіантах кваліфікаційних характеристик увага акцентується на обов'язковій наявності трьох складових компонентів - інтелекту, психіки та готовності до діяльності.При цьому автори існуючих варіантів кваліфікаційних характеристики по-різному підходять до їх структурної будови. Так, В.В.Крижко і Є.М.Павлютенков в сукупності порівняльних компонентів змісту діяльності вчителя та менеджера виділяють дев'ять професійних вмінь перцептивні - адекватно сприймати та розуміти психіку дітей; конструктивні - ставити ясні цілі, висувати завдання, проектувати навчально-виховний процесі експресивні - ефективно виражати свої емоції, володіти собою! академічні — займатися позитивною діяльністю! дидактичні — передавати свої знання та вміння! комунікативні — спілкуватися, здійснювати вплив на людей! організаторські – організовувати діяльність учнів та свою особисту»' дослідницькі - виявляти, вивчати та вирішувати проблемні спеціальні — за характером спеціальності.І.П.Підласий в характеристиці ідеального педагога виділяє три під структури „спеціаліст", „робітник", „людина". У відповідності до цього визначаються їх якісні характеристики. Наприклад, вчителеві, як спеціалісту, повинні бути притаманні-знання педагогічної теорії, володіння педагогічною майстерністю, знання психології, володіння технологією навчання і виховання, любов до справи, любов до учнів та інші. Вчитель, як робітник, характеризується - вмінням поставити мету і досягти її, умінням розподілити час, бажанням систематично і планомірно підвищувати кваліфікацію, здібністю до творчості, бажанням трудитися, відданістю справі тощо. Нарешті, вчителю, як людині, повинні бути притаманні високі моральні якості, активна життєва позиція, повага до законів держави, національна гордість, патріотизм, міцне здоров'я, гуманність, духовність, релігійність та інші.У наведених прикладах кваліфікаційних характеристик в першому випадку автори акцентують увагу не тільки на професійних вміннях, що, на наш погляд, обмежує можливості вирішення проблеми формування готовності вчителя до виконання функціональних обов'язків. В іншому прикладі запропоновані підструктури „спеціаліст" і „робітник" в значній мірі споріднені між собою і в наведеній моделі часто дублюють одна одну. Що стосується під структури „людина", то в її зміст включені особистісні і фізичні якості, які за своїм призначенням можуть бути віднесені до кожного виду діяльності, тобто вони не відтворюють специфіки педагогічного процесу.Нарешті, якщо вважати кваліфікаційну характеристику вчителя за зразок, необхідний для співставлення його з реальністю, на який власне орієнтується державне замовлення і відповідно до цього навчальні заклади, які готують майбутнього фахівця, вона, по-перше, повинна відтворювати ідеальну модель вчителя, відповідну вимогам педагогічної діяльності, по-друге, бути зручною для її практичного використання - в оцінці реальності, самооцінці. Адже в деяких із запропонованих варіантів кваліфікаційних характеристик кількість якостей вчителя коливається від 16 до 60, а то і більше, поодиноких компонентів, часто розміщених без певної послідовності, відповідних угрупувань. Зрозуміло, що їх громіздкий. Обтяжливий зміст створює відповідні труднощі при розв'язанні практичних завдань.У зв'язку із складністю педагогічної діяльності і наявністю відповідних вимог до функціональних обов'язків вчителя як суб'єкта діяльності не завжди створюється можливість передбачити всю сукупність структурних компонентів моделі фахівця. Разом із тим, це завдання в певній мірі може бути вирішеним, якщо готовність до виконання функціональних обов'язків вчителя буде розглядатися в контексті загальновизнаних психічних властивостей людини, притаманних їй як суб'єкту, особистості, індивідуальності. Розуміння і знання властивостей людини в зазначених характеристиках, на наш погляд, надасть можливості не тільки визначити і чітко побудувати структуру ідеальної моделі фахівця, але й практично застосувати її при необхідності як еталон для співставлення з реальністю.Суб'єкт у філософське-психологічній літературі визначається як носій предметно-практичної діяльності і пізнання, джерело активності, спрямованої на об'єкт. Стати суб'єктом певної діяльності означає засвоїти її, оволодіти нею, бути здатним до її здійснення.Отже, в зміст кваліфікаційної характеристики вчителя повинні увійти ті психічні утворення, які забезпечують його готовність до педагогічної діяльності, тобто дозволяють зорієнтуватися у тій чи іншій проблемній ситуації, визначити і при необхідності змінити умови діяльності, передбачити результати своїх і чужих дій, змінити свої дії таким чином, щоб пристосувати їх до обставини, запобігти при цьому невдач і забезпечити успіх у досягненні кінцевого результату тощо. До таких психічних утворень в першу чергу належать здібності, знання, віяння і навички, рівнем сформованості яких забезпечується і визначається готовність суб'єкта до діяльності.Суть людини як особистості виявляється при вивченні її позиції у взаємовідносинах з іншими людьми. Вона розкривається в життєвих цілях і мотивах, що стоять за ними, у способах поведінки і засобах дії відповідно загальним цілям і завданням. Поняття особистості тісно пов'язане з поняттями життєвої позиції і співвідносними з ними поняттями соціальної ролі і соціального статусу.Особистість виявляється через вчинки, тобто свідомі дії, акти морального самовизначення людини, в якому вона стверджує себе як особистість в своєму ставленні до іншої людини, до самої себе, до суспільства в цілому.Таким чином, особистість є особливе вимірювання, яке отримує людина як суб'єкт суспільних відносин і діяльності.Якщо мова йде про вчителя, то йому, як і кожній людині, необхідна наявність загальнолюдських моральних якостей. Провідними ж у здійсненні педагогічної діяльності є його ціннісні орієнтації, суть яких полягає в його світогляді, в політичних, філософських, моральних переконаннях, принципах поведінки, тобто таких, які забезпечують стійкість особистості, її визначеність і послідовність поведінки, постійність взаємовідносин із соціальним оточенням. У філософській і психологічній літературі із двох визначень людини - особистість і індивідуальність -„вершинним" вважають особистісне буття людини. Особистість розуміють як вишу, інтегральну форму організації людської реальності. За визначенням Б.Г. Ананьєва, якщо особистість -„вершина" всієї структури людських властивостей, то індивідуальність - це „глибина" особистості і суб'єкта діяльності. Індивідуальність визначається здебільшого як унікальна, самобутня особистість, яка реалізує себе в творчій діяльності, в педагогічній діяльності як „мистецтві виховання" (К.Д.Ушинський) зазначені якості індивідуальності і є найбільш необхідними.

3. Психологія педагога

3.1. Місце педагога в сучасному суспільстві

Успіхи в навчанні й вихованні дітей визначаються безліччю факторів, кожний з яких є досить вагомим, і зневага цими факторами неминуче веде до невдачі.Важливим фактором дитячого розвитку є сам педагог, що бере на себе роль учителя й вихователя.У сучасному цивілізованому суспільстві педагог є фігурою, що вимагає особливої уваги, і там, де його місце займають недостатньо професійно підготовлені люди, у першу чергу страждають діти, причому втрати, які тут виникають, звичайно непоправні. Це жадає від суспільства створення таких умов, щоб серед учителів і вихователів виявлялися люди, які найбільш підготовлені інтелектуально й морально до роботи з дітьми.

3.2. Психологічні вимоги до особистості педагога

До особистості майбутнього педагога пред'являється ряд самих серйозних вимог. Серед них можна виділити головні, без урахування яких неможливо стати висококваліфікованим учителем або вихователем, і другорядні, відповідність яким не обов'язково для педагога, але робить його особистістю, здатної щонайкраще навчити й виховати іншу особистість. Як головні, так і другорядні вимоги ставляться до психології діяльності й спілкування педагога, до його здібностей, знанням, умінням і навичкам, корисним для навчання й виховання дітей.; І серед головних, і серед додаткових психологічних властивостей, необхідних для кваліфікованого педагога, е стійкі, постійно властиві вчителеві й вихователеві всіх епох, часів і народів, і змінні, обумовлені особливостями даного етапу соціально-економічного розвитку, на якому перебуває суспільство, де живе й працює педагог.Головною й постійною вимогою до педагога, є любов до дітей, до педагогічної діяльності, наявність спеціальних знань у тій області, якій він навчає дітей, широка ерудиція, педагогічна інтуїція, високорозвинений інтелект, високий рівень загальної культури й моральності, професійне володіння різноманітними методами навчання й виховання дітей. Без кожного з перерахованих факторів успішна педагогічна робота неможлива.Всі ці властивості не є вродженими. Вони здобуваються систематичною й завзятою працею, величезною роботою педагога над собою.Додатковими, але відносно стабільними вимогами, які пред'являються до педагога, є комунікативність, артистичність, весела вдача, гарний смак і т.ін. Ці якості важливі, але менше, ніж головні.Без кожної з таких якостей окремо вчитель або вихователь цілком можуть обійтися. Можна представити, наприклад, не дуже товариського математика, знання й викладацькі здібності якого настільки добре розвинені, що при відсутності цього загально корисної для людей якості він проте цілком може залишатися гарним учителем.Головні й другорядні педагогічні якості в сукупності становлять індивідуальність педагога, який являє собою унікальну й своєрідну особистість.

3.3. Загальні й спеціальні здібності педагога

Для того щоб успішно справлятися зі своєю роботою, педагог повинен мати неабиякі загальні й спеціальні здібності. У число загальних здібностей входять ті, які визначають високі результати в будь-якій людській діяльності, а до спеціальних відносяться ті, від яких залежить успіх саме педагогічної діяльності, навчання й виховання дітей.До спеціальних здібностей належать - здатність бачити й почувати, чи розуміє учень вивчаючий матеріал, встановлювати ступінь і характер такого розуміння!- здатність самостійно підбирати навчальний матеріал, визначати оптимальні засоби й ефективні методи навчання!- здатність по-різному викладати, доступним образом пояснювати той самий навчальний матеріал для того, щоб забезпечити його розуміння й засвоєння всіма учнями!- здатність будувати навчання з урахуванням індивідуальності учнів, забезпечуючи швидке й глибоке засвоєння ними знань, умінь і навичок!- здатність за порівняно короткий строк домагатися засвоєння значного обсягу інформації, прискореного інтелектуального й морального розвитку всіх учнів!- здатність правильно будувати урок, удосконалюючи свою викладацьку майстерність від заняття до заняття!- здатність передавати свій досвід іншим учителям й у свою чергу вчитися на їхніх прикладах!- здатність до самонавчання, включаючи пошук і творчу переробку корисної для навчання інформації, а також її безпосереднє використання в педагогічній діяльності!- здатність формувати в учнів потрібну мотивацію й структуру навчальної діяльності (навчання).Всі ці спеціальні здатності стосуються трьох взаємозалежних сторін діяльності по придбанню знань, умінь і навичок.Особливий клас спеціальних педагогічних здібностей становлять здібності до виховання дітей.

Серед них у якості головних можна виділити наступні -

1. Здатність правильно оцінювати внутрішній стан іншої людини, співчувати, співпереживати йому (здібність до емпатії).
2. Здатність бути прикладом і зразком для наслідування з боку дітей у думках, почуттях і вчинках.
3. Здатність викликати в дитини шляхетні почуття, бажання й прагнення бути кращим, робити людям добро, домагатися високих моральних цілей.
4. Здатність пристосовувати виховні впливи до індивідуальних особливостей дитини, що виховує.
5. Здатність вселяти в людину впевненість, заспокоювати його, стимулювати до самовдосконалення.
6. Здатність знаходити потрібний стиль спілкування з кожною дитиною, домагатися взаєморозуміння.
7. Здатність викликати до себе повагу з боку вихованця, користуватися неформальним визнанням з його боку, мати авторитет серед дітей.

Про процес формування й розвитку здібностей педагога як вихователя можна сказати те ж саме, що затверджувалося вище про здібності вчителя, за винятком, мабуть, одного - бути гарним вихователем складніше, ніж бути гарним учителем. Це пов'язане з тим, що серед характерних для вихователя здібностей більше таких, які дані людині від природи, чим серед здібностей, властивих учителеві.У середовищі педагогів чимало таких, хто є гарним учителем, але порівняно слабким вихователем. Зустрічаються й ті, хто здатний непогано виховувати дітей, але набагато гірше справляється з роллю вчителя. Це обставина не є підставою для висновку про те, що відповідні люди не можуть стати гарними педагогами, просто сфера діяльності їхньої педагогічної майстерності може бути різної - або переважно вчительською, або головним чином виховательською.Серед спеціальних педагогічних здібностей є й здібність особливого роду, яку не можна однозначно віднести ні до діяльності вчителя, ні до роботи вихователя, тому що вона однаково необхідна їм обом. Це здібність до педагогічного спілкування.Спілкування є однієї із самих складних сторін педагогічної праці, тому що через нього здійснюється головне в педагогічній роботі: вплив особистості вчителя на особистість учня. Одним з важливих якість педагога є вміння організувати тривалу й ефективну взаємодію з учнями. Дане вміння звичайно зв'язують із комунікативними здібностями педагога. Володіння професійно-педагогічним спілкуванням — найважливіша вимога до особистості педагога в тім її аспекті, що стосується міжособистісних взаємин.Розглянемо кожну з виділених груп комунікативних здібностей більш детальноПізнання людини людиною включає загальну оцінку людини як особистості, що звичайно складається на основі першого враження про нього! оцінку окремих рис його особистості, мотивів і намірів»' оцінку зв'язку зовні спостережу вальної поведінки із внутрішнім світом людини! уміння «читати» пози, жести, міміку, пантоміміку.Пізнання людиною самого себе припускає оцінку своїх знань! оцінку своїх здібностей! оцінку свого характеру й інших рис особистості! оцінку того, як людини сприймається з боку й виглядає в очах навколишніх його людей.Уміння правильно оцінити ситуацію спілкування - це здатність спостерігати за обстановкою, вибирати найбільш інформативні її ознаки й звертати на них увага! правильно сприймати й оцінити соціальний і психологічний зміст ситуації.Цікаві в педагогічному плані, але менш вивчені й породжують більше різноманітних проблем на практиці так названі невербальні форми педагогічного спілкування. Пов'язані із цим комунікативні здібності включають уміння вступати в контакт із незнайомими людьми! уміння попереджати виникнення й вчасно вирішувати вже виниклі конфлікти й непорозуміння! уміння вести себе так, щоб бути правильно зрозумілою й сприйнятою іншою людиною: уміння поводитися так, щоб дати можливість іншій людині виявити свої інтереси й почуття! уміння брати зі спілкування максимум користі для себе.

3.4. Індивідуальний стиль діяльності педагога

Обдарована, творча людина - це завжди індивідуальність. Формування індивідуальності в педагога сприяє вихованню творчої особистості дитини. Кожна доросла людина, що свідомо вибирає педагогічну професію, до моменту здійснення такого вибору вже сформувалася як особистість і безсумнівно є індивідуальністю. Чим більше серед учителів і вихователів виявиться різноманітних особистостей, тим імовірніше, що вони навчать і виховають дітей, що володіють безліччю різних й одночасно корисних індивідуальних якостей.Як об'єднати розглянуті загальні вимоги до педагогічної діяльності, представлений набір педагогічних здібностей, якими повинен володіти кожен учитель і вихователь, з їхнім прагненням до індивідуальності? Розглянемо основні ознаки індивідуального стилю педагогічної діяльності.

Він проявляється:

• у темпераменті (час і швидкість реакції, індивідуальний темп роботи, емоційна чутливість);
• у характері реакцій на ті або інші педагогічні ситуації;
• у виборі методів навчання;
• у підборі засобів виховання;
• у стилі педагогічного спілкування;
• у реагуванні на дії й учинки дітей;
• у манері поводження;
• у перевазі тих або інших видів заохочень і покарань;
• у застосуванні засобів психолого-педагогічного впливу на дітей.

Говорячи про індивідуальний стиль педагогічної діяльності, звичайно мають на увазі, що, вибираючи ті або інші засоби педагогічного впливу й форми поведінки, педагог ураховує свої індивідуальні схильності. Педагоги, що володіють різною індивідуальністю, з безліч навчальних і виховних завдань можуть вибрати ті самі, але реалізують їх по-різному.У цьому зв'язку варто зробити одне зауваження, що стосується сприйняття й поширення передового педагогічного досвіду. Аналізуючи його, педагог повинен пам'ятати про те, що такий досвід практично завжди невіддільний від особистості його автора і являє собою своєрідне сполучення загальнозначущих педагогічних знахідок й індивідуальності вчителя. Тому спроби прямого копіювання педагогічного досвіду одних учителів або вихователів іншими, як правило, безперспективні, а найчастіше дають гірші результати. Любий педагогічний досвід буквально копіювати не варто! сприймаючи головне в ньому, учитель повинен прагнути до того, щоб завжди залишатися самим собою, тобто яскравою педагогічною індивідуальністю.

4. Самовдосконалення педагогічної діяльності

4.1. Організація психологічної самоосвіти педагога

Ті знання по психології, які в педагогічному навчальному закладі одержує вчитель або вихователь, мають дві не дуже приємні властивості. Вони, по-перше, не включають усього того, що може знадобитися педагогові на практиці, тому що обсяг годин, які приділяються на вивчення психологічних дисциплін у педагогічному вузі, обмежений. По-друге, ці знання досить швидко застарівають і вимагають відновлення принаймні один раз у п'ять років за рахунок самоосвіти й підвищення кваліфікації.Психологічна самоосвіта педагога включає його систематичне ознайомлення з новітніми досягненнями різних галузей психологічної науки, прямо або побічно пов'язаних з навчанням і вихованням. Це психологія научіння, психологія виховання психологія вікового розвитку, диференціальна психологія, соціальна психологія, психологія пізнавальних процесів й особистості,/, а також ряд дисциплін, що перебувають на стику психології й інших наук, у тому числі медицина, патопсихологія, психофізіологія й психотерапія.Перелік дисциплін, з яких можна почерпнути психологічні відомості, необхідні педагогові в його практичній діяльності, виглядає досить значним. Однак педагогові не обов'язково систематично читати наукові книги й журнали, досить звернутися до рубрик, у яких в узагальненому виді представлені основні психологічні знання, корисні для педагогічної діяльності.

4.2. Психологія педагогічної саморегуляції

Дуже важливим аспектом професійної діяльності педагога є саморегуляція, тобто здатність управляти власними психічними станами й поведінкою, для того щоб оптимально діяти в складних педагогічних ситуаціях. З'ясуємо специфіку таких ситуацій, а потім звернемося до психологічних основ саморегуляції.Необхідність саморегуляції виникає в наступних випадках

1. Педагог зіштовхується зі складною, новою й незвичайною для нього проблемою.
2. Проблема не має однозначного вирішення. Його чи не має на даний момент часу, або є кілька альтернативних його варіантів, з яких важко вибрати оптимальний.
3. Педагог перебуває в стані підвищеної емоційної й фізичної напруги, що спонукує його до імпульсивних дій.
4. Рішєння про те, як діяти, педагогові доводиться приймати, не роздумуючи, в умовах дефіциту часу.
5. Дії педагога оцінюються з боку, він постійно перебуває під пильною увагою колег, дітей, інших людей. На карту поставлені його авторитет і престиж.

Психологічні основи саморегуляції містять у собі керування пізнавальними процесами - сприйманням, увагою, уява, мисленням, пам'яттю, мовою, а також особистістю1 поведінкою, емоціями й діями - реакціями на виниклу ситуацію. Саморегуляція кожного з перерахованих психічних процесів, властивостей і станів людини пов'язана з волею й внутрішньою мовою. Внутрішня мова, як відомо, є основою для довільності в керуванні всіма психічними явищами, а воля забезпечує збереження спрямованості й енергійності дій.Саморегуляція сприймання припускає чітку постановку завдання сприймання - побудова образу, одержання однозначних відповідей на питання типу: «Що спостерігати?», «Навіщо спостерігати?», «Як спостерігати?». В умовах складної педагогічної ситуації такі відповіді не завжди є очевидними, і доводиться додавати значні розумові й фізичні зусилля для того, щоб їх знайти. Свідома постановка подібних питань і знаходження відповідей на них психологічно вимагають вибору й відповідності йому, що, у свою чергу, припускає саморегуляцію.Керування увагою. Довільна й мимовільна увага в різному ступені піддаються саморегуляції. При стомленні мимовільна увага стає погано керованою. Такою вона буває під час хвороби, у стані надмірного емоційного порушення, афекту або стресу. Найбільш діючими засобами керування даним видом уваги є відпочинок, лікування, психофізичний аутотренінг.Довільною увагою можна управляти за допомогою слів або стимулів, що викликають інтерес. Щоб привернути увагу людини до чого-небудь, досить якось стимулювати його інтерес.Більш складна й необхідна для педагога саморегуляція нам'яті. Два із трьох відомих нам процесів пам'яті запам'ятовування й відтворення інформації - піддаються саморегуляції. Третім процесом пам'яті - збереженням інформації — управляти складніше, тому що він працює на підсвідомому рівні. Однак через певну організацію запам'ятовування побічно можна управляти і їм. Пам'ять поліпшується, якщо запам'ятовує матеріал, що, вдається представити наочно, зв'язати з якими-небудь образами. Запам'ятовування можна прискорити, штучно викликаючи з пам'яті інші перцептивні образи й уявлення, подумки зв'язуючи їх з матеріалом, що запам'ятовує.

Можна свідомо управляти й мисленням, роблячи його більше продуктивним. Основні прийоми саморегуляції мислення зводяться до наступного:

• уважний аналіз умов розв'язуваного завдання»;
• співвіднесення необхідного результату із заданими умовами з метою встановлення того, чого в них не вистачає для одержання потрібного результату;
• постійне тренування мислення, що виражається в його систематичній вправі;
• вироблення певної дисципліни мислення, що припускає послідовний пошук і достатнє чергування різних альтернативних варіантів рішення (це - засоби від так названого «зациклення» у розумових процесах);
• промовляння вголос або про себе певних ідей, пов'язаних з пошуком рішення завдання;
• систематичний запис ідей і вже початих дій.

Емоційна саморегуляція базується на вмінні управляти станами м'язової системи організму, на активному вольовому включенні розумових процесів в аналіз емоціогенних ситуацій.

4.3. Елементи психокорекції в діяльності педагога

Широке поширення в усім світі протягом декількох останніх десятиліть одержали різні системи, прийоми й засоби психокорекційного впливу на людей, фізично здорових, але які потребують психологічної допомоги.Педагогічна практика виявилася однієї з останніх областей, на яку були поширені психокорекційні методи.

Тут вони стали застосовуватися з декількома цілями:

1. Підготовка педагогів до професійного педагогічного спілкування.
2. Підготовка батьків до навчання й виховання дітей.
3. Підготовка дітей до умов життя, з якими вони повинні будуть стикатися за межами школи й сім'ї.

Психокорекція в педагогічній практиці переслідує наступні цілі:

1. Емоційне розкріпачення людини.
2. Формування в неї потреби в спілкуванні з людьми й почуття спільності з ними.
3. Саморозкриття людини, її самоактуалізація як особистості.
4. Вироблення й закріплення в людини ефективних форм адаптивного міжособистісної поведінки.
5. Більш активне включення людини в громадське життя й спонукання її до прийняття на себе відповідальності.

Психокорекція стосовно до діяльності педагога означає розкриття його індивідуальності, формування нового стилю спілкування з дітьми, вироблення й закріплення більш досконалих педагогічних умінь і навичок, прийняття на себе більшої відповідальності за долю дітей, за результати їхнього навчання й виховання.Психокорекція може мати індивідуальні й групові форми, Індивідуальні припускають роботу психотерапевта й клієнта один на один, а групові — одночасну роботу психотерапевта відразу із групою клієнтів. Групи людей, як створюються із психокорекційними цілями, можуть бути наступні: Т - групи (групи соціальне-психологічного тренінгу), групи зустрічей, гештальтгрупи, групи психодрами, групи тілесної терапії, групи тренінгу вмінь. Між учасниками всіх типів психкорекційних груп відповідно до їх мети установлюються певні відносини й розподіляються ролі, а взаємодія будується за певними правилами. (Роберт Семенович Немов. Психология. Учеб. для студентов высш. пед. учеб. заведений. В 3 кн. Кн.2. Психология образования - 2-е изд. —М. - Просвещение-ВЛАДОС, 1995. - 448-453 с.)

4.4. Аутотренінг у роботі педагога

Аутогенне тренування, або — коротко — аутотренінг, являє собою систему вправ, спрямованих людиною на себе й призначених для саморегуляції психічних і фізичних станів. Аутотренінг корисний у тих видах діяльності, які викликають у людини підвищену емоційну напруженість, у тому числі в педагогічній роботі, тому що в спілкуванні педагога з дітьми й з їхніми батьками нерідко виникають ситуації, які називають важкими і які вимагають емоційно-вольової саморегуляції. Використання прийомів аутотренінгу дозволяє людині цілеспрямовано змінювати настрій і самопочуття, позитивно позначається на його працездатності й стані здоров'я.Аутотренінг заснований на свідомому застосуванні людиною різноманітних засобів психологічного впливу на власний організм і нервову систему з метою їхньої релаксації або, навпроти, бадьорості. Відповідні засоби впливу включають спеціальні вправи, призначені для зміни тонусу кістякових м'язів і м'язів внутрішніх органів. Активну роль при цьому виконують словесне самонавіяння, уявлення й чуттєві образи, викликані вольовим шляхом. Всі ці засоби психологічного впливу людини на власний організм в аутотренінгу використаються комплексно, у певній послідовності - релаксація, уява, самонавіяння. Практичне відпрацьовування техніки аутотренінгу проводиться в тій же послідовності.Аутотренінг включає вправи, спрямовані на керування увагою, довільне володіння чуттєвими образами, словесні самоінструкції, вольове регулювання тонусу м'язів і керування ритмікою подиху.Система аутогенного тренування корисна педагогам, що мають велике навантаження й зіштовхуються в житті з індивідуальними проблемами, що стосуються їхнього психофізіологічного стану, працездатності й здоров'я. Учитель або вихователь, що займається аутогенним тренуванням, може більше дати своїм учням і вихованцям, чим той, хто ним не займається. Аутогенне тренування, поліпшуючи стан здоров'я педагога, підвищуючи його працездатність, тим самим збільшує і його педагогічну віддачу. При бажанні кожен учитель і вихователь можуть опанувати методами аутогенного тренування й навчитися користуватися ними самостійно, на відміну від психокорекційної практики, що вимагає спільної групової роботи й участі в ній професійно підготовлених психологів.

Висновок

Тисячі професій народжуються і вмирають. Але живуть і до цього часу найдавніші з них - хлібороба, будівельника, лікаря, вчителя. Та й серед цих вічних професій учительська посідає особливе місце - вона — початок усіх професій. Змінюються умови й засоби виховання, та незмінним залишається головне призначення вчителя - навчити людину бути Людиною.

Література

1. Активные методы обучения педагогическому общению и его оптимизация. Психология педагогической деятельности. — М., 1983.-6-30, 64-73.
2. Бернс Р.В. Развитие Я - концепции и воспитание. Я - концепция учителя - М., 1986. - С. 302-332.
3. Бех І. Д. Виховання підростаючої особистості на засадах нової методології //Педагогіка і психологія. - 3/24/99. - К.' Педагогічна думка, 1999. — С. 5-14.
4. Возрастная и педагогическая психология. Психология учителя /Под ред. М.В. Гамезо и др. - М., 1984. - С.245-254.
5. Возрастная и педагогическая психология. Психология учителя /Под ред. А.В. Петровского. - М., 1979. - С.258-280.
6. Выготский Л.С. Педагогическая психология. Психология и учитель. - М., 1991. - С. 358-372.
7. Гаврилова Т.П. О воспитании нравственных чувств. - М., 1984. - С. 64-76.
8. Гоноболин Ф.Н. Внимание и его воспитание. Внимание учителя. - М., 1972. - С. 127-147.
9. Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения: Книга для учителей и родителей. - М., 1987.
10. Канн-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. — М., 1987.-С. 155-176.
11. Котляр В.П. До питання про кваліфікаційну характеристику сучасного вчителя //Сучасні технології підготовки майбутнього педагога до професійної діяльності в системі освіти. — Запоріжжя Канон, 2000. - С.48-49.
12. Крижко В.В., Павлютенко Є.М. Менеджмент в освіті. Навчально-методичний посібник. - К., 1998. - 192 с.
13. Крылова Н.Б. Культурология образования. - М.: Народное образование, 2000. - 270 с.
14. Кузьмина Н.В. Одаренные дети. Психология учителя. - М., 1991. - 236-254.
15. Кузьмина Н.В. Способности, одаренность, талант учителя. — Л., 1985.-С. 14-17.
16. Леонтьев А.А. Педагогическое общение. Умение учителя влиять на детей. - М., 1979. - С. 6-10.
17. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. /Избр. психол. произв. - В 2-х т. - Т.2. - М.- Педагогіка, 1983. - 320с.
18. Моляко В.О. Психологічна готовність до творчої праці. — К. - Знання, 1989. - С. 8.
19. Мороз О.Г., Сластьонін В.О., Філіпченко. Підготовка майбутнього вчителя зміст та організація. - К., 1997. - 167 с.
20. Пидласый И.П. Педагогика. Общие основы. Процессе обучения. - В 2-х кн. - Кн. 1. - М.: Владос, 1999. - 576 с.
21. Психологічний словник /Під ред. В.І.Войтко. - К.- Вища школа, 1982. - 216 с.
22. Стоунс Э. Психопедагогика. Психологическая теория и практика обучения. Речевое общение учителя. - М., 1984. - С. 129-144.
23. Яценко Т.С. Социально-психологическое обучение в подготовке будущих учителей. Психокоррекционная работа в группе активного социально-психологического обучения. — Киев, 1987. - С. 48-59.

---

---