Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Автор: Сергєєнкова О.П.

Минулі століття дали нам усвідомлення того, що стабільний розвиток суспільства залежить від стану освіти і рівня освіти самим громадян. Певний статус нашої держави в світовому соціально-економічному просторі забезпечить така освіта, яка здатна зберегти і відтворити гуманістичні цінності вітчизняної і світової культури, що відповідає потребам сучасності.

Тому сьогодні надзвичайно важливою стає розробка оновлених освітньо-професійних програм підготовки соціальних педагогів, що засновані на теоріях їх особистісно-професійного становлення. На шляху до створення таких теорій належить вирішити цілу низку складних завдань і проблем. Звідси, метою статті є аналіз гуманістичних напрямів психолого-педагогічної науки у підготовці соціальних педагогів високого рівня професійної компетентності.

До недавнього часу опис професійної діяльності фахівця ґрунтувався на функціональному підході, який дає лише загальне уявлення про технологічну структуру професійної діяльності в її інваріантних характеристиках. Проте, таку діяльність повноцінно можна описати на основі системного підходу. Методологія системного підходу пропонує виділяти в об'єкті, що вивчається, не окремі елементи, а системоутворюючі характеристики, що визначають його внутрішню природу і якісну своєрідність.

Діяльність соціального педагога-професіонала можна розглядати як певну систему, що володіє особливою якістю, яка задана об'єктом цієї діяльності. Об'єкт професійно-психологічної діяльності має подвійну природу: з одного боку, це – елементи соціальної культури, які використовує соціальний педагог для вирішення завдань соціально-психологічної допомоги людині, а з іншого боку – це сама людина у всьому різноманітті її внутрішнього світу. Важливою особливістю професійної діяльності соціального педагога є те, що вона спрямована на організацію різноманітних видів діяльності людей, що звертаються за допомогою та потребують такої.

Професійно освоїти таку діяльність можна лише на індивідуально-особистісному рівні, отже підготовка фахівця-соціального педагога повинна базуватися на освітніх технологіях, що забезпечують його професійно-особистісний розвиток і саморозвиток.

У основу змісту професійної освіти соціально педагога мають бути покладені наступні принципи:

• фундаментальність – теоретико-методологічна ґрунтовність і якість загально професійної і спеціалізованої підготовки;
• універсальність – повнота набору учбових дисциплін, що забезпечують базову підготовку в єдності з дисциплінами спеціалізації;
• інтегративність – міждисциплінарне об'єднання наукових досліджень і учбових предметів, учбового процесу в цілому;
• варіативність – гнучке поєднання базових учбових курсів і дисциплін спеціалізації, різноманітність освітніх технологій, адекватних індивідуальним можливостям і особливостям особистості студента, вибір об'єму і темпів у засвоєнні навчальної інформації;
• професійність – опанування різних соціально-педагогічних технологій та психотехнік;
• багаторівневість – довузівська і вузівська підготовка, аспірантура і докторантура, різноманітні форми післявузівскої і додаткової освіти.

Спираючись на перераховані принципи, можна виділити основні завдання професійної освіти соціальних педагогів на вузівському етапі навчання:

1. Запропонувати студентові освоїти системні знання про людину у взаємозв'язках з природою, культурою, суспільством; у єдності сучасних гуманітарних і природно-наукових уявлень.
2. Забезпечити проблемно-змістовний взаємозв'язок соціогуманітарних, культурологічних, психолого-педагогічних учбових дисциплін, що вивчаються студентом, майбутнім соціальним педагогом.
3. Створити умови для становлення особистісної і професійної культури соціального педагога як способу його життєдіяльності.

Основу особистості соціального педагога, поза сумнівом, складають її гуманістичні цінності, які передбачають усвідомлення ним значущості людини у всій широті її душевних проявів; свідоме і емоційне прийняття вибраної професії; розуміння творчої природи професійної діяльності, що вимагає серйозних нервово-психічних затрат, постійної роботи над собою; оволодіння професійно-етичною культурою, що включає єдність моральної суті і поведінкових проявів.

Соціально-педагогічний професіоналізм (у тому числі і соціального педагога) базується на компетенціях, що засновується на знаннях, уміннях і навиках в гуманістично-змістовновному освітньому процесі. Саме такий процес засновується на закономірностях формування людського в людині, олюдненому процесі, що і означає гуманістичному. Але це ще і здібності самого фахівця погодити свої професійні дії з особливостями розвитку людини як цілісної психологічної системи, що прагне до суверенізації, тобто до здатності жити без посередників, без цих безперестанних повчальних, дій на неї.

Особливе місце в системі професійної підготовки соціального педагога викладача педагогічній практиці. Вона є органічною часткою навчально-виховного процесу, забезпечує при цьому поєднання теоретичної підготовки студентів з їх майбутньою практичною діяльністю. Педагогічна практика виконує ведучу, системоутворюючу роль в підготовці фахівця соціальної сфери.

Специфікою такої практичної діяльності є те, що в ній великою мірою здійснюється ідентифікація із професійною діяльністю соціального працівника, соціального педагога, зокрема. Практика проводиться в умовах, адекватних умовам самостійної соціально-педагогічної діяльності. Робота студентів в період практики характеризується тим же різноманіттям функцій, що і робота соціального педагога в майбутньому.

Педагогічна практика наділена великими можливостями для формування внутрішньої установки на соціально-педагогічну професію. Під час її здійснення інтенсифікується процес професійного становлення соціального педагога, його самоосвіти і самовиховання, відбувається перевірка ступеня професійної готовності й придатності до фахової діяльності, рівня соціальної спрямованості.

Ефективність процесу формування системи загальнопедагогічних умінь і навиків значною мірою визначається цілісним характером керівництва педагогічною практикою. Система керівництва педагогічною практикою включає декілька ланок: вузівський рівень керівництва, керівництво базових освітніх установ, безпосереднє методичне керівництво студентами. Від ступеня узгодженості цих ланок залежить ефективність соціально-педагогічної практики, і, значить, формування професійних умінь у майбутніх соціальних педагогів.

Навчання у вузі передбачає не лише опанування способів перетворення своєї поведінки, образу світу і способу життя, формування відповідальності за себе і за інших, формування толерантності по відношенню до себе і інших людям, але й опанування особливого погляду на людину як на системне явище в єдності із його власною суб'єктивною реальністю.

Практичний досвід проведення педагогічної практики студентів дозволив виділити цілу низку психологічних, дидактичних і організаційних проблем, що вимагають свого першочергового вирішення в цілях ефективної підготовки фахівців до професійної соціально-педагогічної діяльності. Їх зміст у наступному:

1. Психологічні:

а) проблема формування мотиваційної готовності до педагогічної практиці у студентів;

б) проблема формування мотиваційної готовності до керівництва педагогічною практикою у професорсько-викладацького складу кафедр;

в) проблема управління процесом засвоєння знань, умінь і навичок, їх практичного використання в ході практики;

г) проблема формування соціально-педагогічних здібностей студентів;

д) проблема формування умінь і навиків професійного соціально-педагогічного спілкування у майбутніх соціальних педагогів.

2. Дидактичні:

а) проблема відбору змісту, форм, методів теоретичної і практичної підготовки студентів до виконання завдань практики;

б) проблема співвідношення цілі і завдань практики, її зміст із специфікою професійної діяльності соціального педагога;

в) проблема методичного забезпечення змістовних компонентів педагогічної практики;

г) проблема урахування дидактичних відмінностей в побудові освітнього процесу в умовах школи, коледжу, вузу;

д) проблема використання комп'ютерних технологій в моделюванні квазіпрофесійної діяльності соціального педагога.

3. Організаційні:

а) проблема інтеграції інтелектуальних ресурсів психолого-педагогічних кафедр для повноцінного забезпечення етапів підготовки і проходження практики студентами;

б) проблема створення постійного освітнього комплексу (бази) для проходження практики;

в) проблема розподілу повноважень і функціональних обов'язків між керівниками і організаторами практики;

г) проблема урахування витрат робочого часу викладачів-методистів і розробка нормативів оплати їх праці.

У свою чергу, у серед перерахованих проблем особливого значення набувають проблеми психологічного характеру, пов'язані з розвитком професійної свідомості студента як виконавця ролі соціального педагога. У структурі професійної свідомості майбутнього соціального педагога можна виділити наступні важливі складові:

а) розуміння головної цілі соціально-педагогічної діяльності і психологічної структури цієї діяльності;

б) «модель» що вчиться, як суб'єкта учбової діяльності;

в) професійна Я-концепція, тобто «модель» самого себе як суб'єкта професійної соціально-педагогічної діяльності.

У складі цих складових, а також в їх взаємодії відбувається засвоєння майбутнім соціальним педагогом психологічних і педагогічних понять, дослідницької культури, психологічних основ соціально-педагогічного конструювання і спілкування, формування мотивів засвоєння професійної діяльності, отримання професійно важливих якостей особистості фахівця, розвиток професійної рефлексії.

Приведений вище фрагмент досвіду з проведення практики студентів і аналіз проблем такої форми практичного професійного навчання доводить, що необхідно створити сьогодні особливу дидактичну індустрію, до складу якої входять розробка науково-методичного забезпечення соціально-педагогічної освіти, професійно-кваліфікованих характеристик, учбових планів і програм, підручників і навчальних посібників, навчальних моделей, що актуалізують розвиток інтелектуального і етичного потенціалу особистості соціального педагога, його здібностей до творчості в найширшому змісті.

Література

1. Буякас Т. М. Ценностно-смысловая сфера профессионала / Т. М. Буякас // Мир психологии. – 1997. – № 3(12). – С. 13–15.
2. Вачков И. В. Введение в профессию "психолог" / Вачков И. В., Гриншпун И. Б., Пряжников Н. С. – М. : Воронеж, 2002. – 342 с.
3. Граф В. И. Основы самоорганизации учебной деятельности и самостоятельной работы студентов / Граф В. И., Ильясов И. И., Ляудис В. Я. – М. : [б. и.], 1981. – 278 с.
4. Зеер Э. Ф. Психология профессий / Зеер Э.Ф. – Екатеринбург : [б. и.], 2001. – 187 с.
5. Климов Е. А. Пути в профессионализм / Климов Е.А. –М. : [б. и.], 2003. – 328 с.
6. Кнебель М. А. Поэзия педагогики / Кнебель М. А. – М. : Наука, 1976. – 213 с.
7. Кудрявцев Т. В. Психолого-педагогические проблемы высшей школы / Т. В. Кудрявцев // Вопросы психологии. – 1981. – № 2. – С. 22–25.
8. Любимова Г. Ю. От первокурсника до выпускника: проблемы профессионального и личностного самоопределения студентов-психологов / Г. Ю. Любимова // Вестник Московского университета. – М. : [б. и.], 2000. – № 1. Сер. 14. Психология. – С. 34–37.
9. Маркова А. К. Психология профессионализма / Маркова А. К. – М. : [б. и.], 1996. – 238 с.
10. Поваренков Ю. П. Психологическое содержание профессионального становления человека / Поваренков Ю. П. – М. : [б. и.], 2002. – 267 с.

Анотація. В статті розглядаються гуманістичні напрями професійної підготовки соціальних педагогів в умовах навчання їх в університеті.

Аннотация. В статье рассматриваются гуманистические направления профессиональной подготовки социальных педагогов в условиях обучения в университете.

---

---