Криза ідентичності у студентському віці

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Поточна версія на 07:24, 30 квітня 2010

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Хоруженко Т.А.

1. Загальна характеристика вікових криз у розвитку людини.

При переході від однієї вікової стадії розвитку до іншої існують критичні періоди, або кризи, під час яких відбувається руйнування колишньої форми відносин з навколишнім світом і формування нової системи взаємин, що супроводжується значними психологічними труднощами для самої людини і її соціального оточення.Криза (грец. Krisis – рішення, перелом) – нормативний, нестабільний процес, який виникає під час переходу людини від одного вікового періоду до іншого, пов'язаний з якісними перетвореннями у соціальних відносинах, діяльності, свідомості і виявляється у цілісних психічних і особистісних змінах [6].Криза * це зіткнення двох реальностей: психічної реальності людини з її системою світогляду, патернами поведінки і т.п. і тієї частини об'єктивної дійсності, яка суперечить її попередньому досвіду [3].Під час кризових періодів людина здійснює важливу духовну роботу: виявляє суперечності між тим, хто вона є насправді і ким хотіла би бути, що має і що хотіла б мати. У ці періоди вона починає розуміти, що деякі моменти свого життя переоцінювала, а інші - недооцінювала. Людина може усвідомити, що не проявляє свої здібності, не реалізує ідеали. При цьому у неї може з'явитися смутне відчуття, що з нею щось не так. І лише коли людина починає розуміти, що їй необхідно змінити щось не в соціальному оточенні, а у собі самій, лише тоді вона починає будувати нове життя на реальній основі.На думку Л.С.Виготського кризи, або критичні періоди – це час якісних позитивних змін, результатом яких є перехід особистості на новий, вищий ступінь розвитку [3]. Зміст кризи - це розпад соціальної ситуації розвитку, що склалася, і виникнення нової. Основними характеристиками кризових періодів, за Виготським, можна назвати:

• наявність різких змін у короткі відрізки часу;

• невиразність меж кризи, тобто трудність визначення моментів її початку і закінчення;

• конфлікти з оточуючими людьми;

• наявність руйнування у розвитку: «на перший план висуваються процеси відмирання і згортання, розпаду і розкладання того, що утворювалося на попередній стадії».У вітчизняній психології існують дві принципові позиції у розумінні критичних періодів.

1. Визнання критичних періодів необхідними моментами розвитку, у яких відбувається особлива психологічна робота, що складається з двох протинаправлених, але єдиних у своїй основі перетворень: виникнення новоутворення (перетворення структури особистості) і виникнення нової ситуації розвитку (перетворення соціальної ситуації розвитку). Це позиція Л.С. Виготського і Д.Б. Ельконіна.
2. Визнання необхідності якісних перетворень, які полягають у зміні провідної діяльності і одночасному переході у нову систему відносин. При цьому акцент робиться на зовнішніх умовах, соціальних, а не на психологічних механізмах розвитку. У такому вигляді позиція представлена Д.Н. Леонтьєвим, Л.І. Божович та іншими.У зарубіжній, а останніми роками - і у вітчизняній психології багато авторів виходять з уявлення про нормативність, необхідність криз. У даний час такий підхід є загальновизнаним, хоч і йдуть дискусії з приводу механізмів криз, їх прив'язаності до конкретного віку і подій тощо.Вважається, що у нормі критичний період може стати актом розвитку, якщо в процесі його долається, вмирає, зникає те, що складало суть докритичного періоду, і виникне щось інше, зокрема, погляд, позиція.У протилежність простому переходу, кризу можна зрозуміти як необхідний етап розвитку тільки у тому випадку, якщо вважати її моментом розриву, зникнення, подолання старого і виникнення нового.

Нове (відношення, діяльність, спільність, спільність) у процесі кризи виникає «революційним», а не еволюційним шляхом.Серед відомих теорій криз вікового розвитку найбільш поширеною є епігенетична концепція Е. Еріксона. За Еріксоном, суттю кожної кризи є вибір, який людина повинна зробити. Вибір здійснюється між двома альтернативними варіантами вирішення вікових задач. Характер вибору позначається на подальшому житті людини: його успішності або неуспішності. Через кризи і супутні їм вибори відбувається розвиток ідентичності людини. Таким чином, криза позначає конфлікт протилежних тенденцій, що виникає як наслідок досягнення певного рівня психологічної зрілості і соціальних вимог, що висуваються до індивіда. Криза не є чимось деструктивним. Навпаки, Еріксон вживає поняття «криза» у контексті уявлень про розвиток, щоб виділити «не загрозу катастрофи, а момент зміни, критичний період підвищеної уразливості і збільшених потенцій, і внаслідок цього онтогенетичне джерело гарної або поганої пристосовності» [3].На думку Еріксона, людина впродовж життя переживає вісім психосоціальних криз, специфічних для кожного віку, сприятливий або несприятливий вихід із яких визначає спрямованість подальшого розвитку особистості.Першу кризу людина переживає на першому році життя. Вона пов'язана з тим, чи задовольняються основні фізіологічні потреби дитини людиною, що доглядає її, чи ні. У першому випадку у дитини розвивається відчуття глибокої довіри до навколишнього світу, а у другому, навпаки, недовіра до нього.Друга криза пов'язана з першим досвідом навчання, особливо з привчанням дитини до охайності. Якщо батьки розуміють дитину і допомагають їй контролювати природні відправлення, дитина одержує досвід автономії. Навпроти дуже суворий або непослідовний зовнішній контроль призводить до розвитку у дитини сорому або сумнівів, пов'язаних головним чином із страхом втратити контроль над власним організмом.Третя криза відповідає «другому дитинству». У цьому віці відбувається самоствердження дитини. Плани, які вона постійно будує і які їй дозволяють здійснити, сприяють розвитку у неї відчуття ініціативи. Навпаки, переживання повторних невдач і безвідповідальності можуть привести до покірності і відчуття провини.Четверта криза відбувається у шкільному віці. У школі дитина вчиться працювати, готуючись до виконання майбутніх завдань. Залежно від пануючої у школі атмосфери і прийнятих методів виховання у дитини розвивається смак до роботи або ж, навпаки, відчуття неповноцінності як в плані використання засобів і можливостей, так і в плані власного статусу серед товаришів.П'яту кризу переживають підлітки обох статей у пошуках ідентифікації (засвоєння зразків поведінки значущих для підлітка інших людей). Цей процес передбачає об'єднання минулого досвіду підлітка, його потенційних можливостей і вибору, який він повинен зробити. Нездатність підлітка до ідентифікації або пов'язані з нею труднощі можуть привести до її «розпилювання» або ж до плутанини ролей, які підліток грає або гратиме в емоційній, соціальній і професійній сферах.Шоста криза властива молодим дорослим людям. Вона пов'язана з пошуком близькості з коханою людиною, разом з якою їй належить здійснювати цикл «робота - народження дітей - відпочинок», щоб забезпечити своїм дітям належний розвиток. Відсутність подібного досвіду приводить до ізоляції людини і замиканню на самому собі.Сьома криза наступає приблизно у 40 років. Вона характеризується розвитком відчуття збереження роду (генеративності), що виражається головним чином в «інтересі до наступного покоління і його виховання» [3]. Цей період життя відрізняється високою продуктивністю і творчістю у самих різних областях. Якщо, навпаки, еволюція подружнього життя йде іншим шляхом, вона може зупинитися у стані псевдоблизькості (стагнація), що прирікає подружжя на існування лише для самих себе з ризиком зубожіння міжособистісних відносин.Восьма криза переживається під час старіння і знаменує собою завершення життєвого шляху, а результат виходу із неї залежить від того, як цей шлях був пройдений. Досягнення людиною цілісності ґрунтується на підведенні нею підсумків свого минулого життя і усвідомленні його як єдиного цілого, у якому вже нічого не можна змінити. Якщо людина не може звести свої минулі вчинки у єдине ціле, вона завершує своє життя у страху перед смертю і у відчаї від неможливості почати життя заново.Схожі класифікації вікового розвитку використовують і інші автори.Крім того, Л.С. Виготський ввів ділення кризового віку на передкритичну, власне критичну і післякритичну фази.У передкритичній фазі виникає суперечність між об'єктивною і суб'єктивною складовими соціальної ситуації розвитку (середовищем і відношенням людини до середовища). У людини відкривається неповнота тієї реальної форми, в якій вона живе. Таке відкриття можливо лише на основі виникнення уявлення про іншу, нову, ідеальну форму. Людині відкрилося щось інше, що чекає її у майбутньому, образ нової поведінки. До подібного відкриття людина задовольнялася сьогоднішніми проблемами і їх вирішенням. У переломні моменти життя цього виявляється недостатньо. Інше майбутнє виглядає привабливим, притягаючим. Виявити це відкриття майбутнього можна лише побічно, оскільки воно нерефлексивно. Цей етап можна назвати етапом емансипації: у попередній стабільний період людина була повністю занурена у поточну ситуацію, а зараз ця ситуація представляється їй поки що як приваблива, але вже лише як одна з багатьох.Далі наступає власне критична фаза, під час якої суперечність загострюється і досягає свого апогею. Вона складається з трьох етапів.На першому етапі відбувається спроба безпосередньо реалізувати найбільш загальні уявлення про ідеальну форму у реальних життєвих ситуаціях. Відкривши нове, інше, відсутнє у неї, людина відразу ж намагається «потрапити» у це інше вимірювання. Специфіка цього етапу пов'язана з особливостями найідеальнішої форми, з тим, що ідеальна форма існує у культурі не відособлено, не сама по собі, а у різноманітних втіленнях.Далі наступає етап конфлікту - необхідна умова нормального розвитку у кризі, що дозволяє людині і її оточуючим гранично оголити власні позиції. Позитивний сенс цього етапу полягає у тому, що для людини розкривається неможливість прямого втілення ідеальної форми у реальне життя. До конфлікту єдиною перешкодою для матеріалізації ідеальної форми залишаються зовнішні обмежувачі - старі форми життя і взаємин. Конфлікт створює умови для диференціації цих обмежувачів. За допомогою конфлікту виявляється, що частина з них дійсно була пов'язана з табу (і вони потім забираються), яке втрачає свою актуальність, але якась частина пов'язана і з власною недостатністю (невмінням, відсутністю здібностей). У конфлікті з граничною ясністю оголюються і емоційно переживаються перешкоди до реалізації ідеальної форми. Зовнішні перешкоди потім забираються, але залишаються внутрішні, пов'язані із недостатністю власних здібностей. Саме у цей момент і виникає мотивація нової діяльності, створюються умови для подолання кризи.Перш ніж критична фаза завершиться, повинен відбутися третій етап - рефлексія власних здібностей, повинно виникнути новоутворення кризи. Причому рефлексія тут розглядається як етап кризи, що є інтеріоризацією конфлікту між бажаним і реальним. Інтелектуальна рефлексія може бути лише однією з форм рефлексивного відношення до власних можливостей.Криза завершується післякритичною фазою, під час якої протиріччя вирішується через утворення нової соціальної ситуації розвитку, через встановлення нової гармонії між її складовими. У цій фазі завершується перехід «реальне-ідеальне» і «своє-чуже» [3], приймаються нові форми культурної трансляції ідеальної форми ( нова ведуча діяльність), відбувається пошук нового «значущого іншого». Реалізується нова форма - ідеальна, а не ідеалізована, повноцінна, а не формальна.

2. Психологія студентського віку.

У психологічній літературі з проблем періодизації вікового розвитку (праці Е. Еріксона, Е. Шпрангера, І. Кона, В. Слободчикова) простежуються різні підходи до з'ясування меж, основних суперечностей і новоутворень студентського віку. Більшість дослідників обмежують студентський вік періодом від 18 до 23 років, який відповідає зрілій юності і початку ранньої дорослості.Протягом студентського віку особистість досягає високого рівня інтелектуального розвитку, збагачує ментальний досвід, уперше масштабно роздивляється свій внутрішній світ, свою індивідуальність, формує цілісний Я-образ, самовизначається у життєвих і професійних планах, осмислено спрямовує свій погляд у майбутнє, що свідчить про перехід її до етапу дорослості.Різноманітні ознаки студентства як особливої соціально-психологічної, демографічної групи, якій властиві специфічні цінності, мова і норми поведінки, стиль, дозвілля, рішучість у реалізації задумів, є свідченням властивої тільки їй соціальної, психологічної ситуації розвитку.У зрілій юності завершуються процеси біологічного дозрівання, однією з найважливіших потреб особистості стає інтелектуальний розвиток, посилюється емоційна стабільність, у міжособистісних стосунках важливого значення набуває спілкування з ровесниками, особливо з представниками протилежної статі, тривають саморозвиток і самовдосконалення. Крім того, продовжується інтенсивний розвиток самосвідомості, молоді люди самовизначаються у системі моральних цінностей, принципів, норм і правил поведінки, усвідомлюють особисту соціальну відповідальність. Нових якостей набуває юнацька дружба, а дружба з особою протилежної статі переростає у закоханість. Це період, коли закінчується перехід від дитинства до дорослості.У період студентства відбувається суттєва перебудова особистості, зумовлена змінами соціальної ситуації розпитку, а саме вступом до вищого навчального закладу. У цьому віці молода людина мусить самостійно приймати та реалізовувати рішення, розробляти життєві плани, будувати власне життя. Вона переходить від пізнання світу до його перетворення, починає активно самоутверджуватись у професійній діяльності, про що свідчать вибір професії та навчання у вищій школі.Вищий навчальний заклад є найважливішим етапом освоєння професії, початком професійного становлення. Воно полягає в активному, свідомому утвердженні людини у професійній позиції на основі засвоєння певної системи знань, норм, цінностей, оволодіння професійними уміннями. У зрілому юнацькому віці відбувається адаптація студента-новачка до навчального закладу, діяльності в умовах вищої школи. Колишній школяр мусить суттєво перебудувати свої уявлення про навчання, звички, поведінку, на нових засадах забезпечити власну самоорганізацію. Це дуже непростий і важливий етап, оскільки від правильного вибору професії залежить майбутнє людини, її самореалізація, задоволеність життям.Студентський вік пов'язаний також з обов'язковою участю у суспільному житті, усвідомленням особистої громадянської відповідальності за те, якою є і має бути держава. Цю можливість і водночас громадянську відповідальність юнаки реалізовують своєю участю у виборах. У цей період студент вперше стає об'єктом психологічного тиску різноманітних політичних технологій, що нерідко сковує і паралізує його раціональний особистісний вибір. Вистояти проти цих тисків допоможуть об'єктивний, безпристрасний аналіз різноманітної, у тому числі протилежної за змістом, інформації, намагання розпізнати справжніх і оманливих друзів, осмислена світоглядна і громадянська позиція.Отже, становлення самосвідомості студентів зумовлюється внутрішніми суперечностями особистості, найвідчутнішими серед яких є:— потреба у соціальному визнанні та обмежені можливості її реалізації;— потреба у самостійності і протекційне ставлення дорослих, зокрема батьків;— потреба у самоосмисленні, самоідентифікації та недостатня або суперечлива інформація про себе, а також несформоване вміння інтегрувати, переосмислювати цю інформацію;— потреба у розумінні і відчуття самотності, відчуженості;   

• потреба у професійному самовизначенні та недостатні можливості, мотивація у реалізації вибору.Розвиток самосвідомості у період студентства активізують наступні фактори:— новий соціальний статус особистості (відносна самостійність, суспільні престиж і значущість майбутньої професійної діяльності);— зміна виду діяльності (нею стає спеціальна навчальна і практично-професійна діяльність);— нові форми діяльності, що передбачають більшу самостійність, свободу вибору;— розширення соціального оточення, сфери контактів, а відповідно, і кола значущих інших;   

•  досягнення віку юридичної та громадянської зрілості, що передбачає відповідальність за свої вчинки перед суспільством.Актуальною проблемою студентського віку є незалежне життя. Для розв'язання цієї проблеми необхідні вміння організовувати свою діяльність, приймати відповідальні рішення і втілювати їх у життя. Вони передбачають наявність певних психологічних передумов, передусім цілісності Я, яке володіє необхідним досвідом екзистенційних переживань вибору між власним буттям і небуттям, між добром і злом.

3. Криза ідентичності та особливості її прояву у студентському віці.

Кризовим моментом студентського віку, на думку К. Юнга, є зіткнення юнака з вимогами реального життя, які не завжди відповідають його власним уявленням. Якщо у нього є ілюзії, що контрастують з дійсністю, то відразу наступають і проблеми. Часто це пов'язано з дуже великими очікуваннями, з недооцінкою зовнішніх труднощів, з необґрунтованим оптимізмом або, навпаки, негативізмом. Молода людина починає поступово усвідомлювати, що світ * це не тільки щастя і задоволення, починається розпад її дитячої віри і оптимізму. Але нерідко юнаки досить довго продовжують чіплятися за дитячу позицію, чекаючи, що все прийде саме собою і відповідно до бажань.Дещо інші акценти у розгляді кризових точок розвитку молодої людини робить Б. Лівехуд. Оскільки студент вже не тільки включає у свою свідомість доросле життя, але реально у ньому бере участь, для нього особливо гостро постають питання вибору свого унікального шляху. «Хто я? Чого я хочу? Що я можу?» - ось найважливіші питання, які розв'язуються у цьому віці. У період студентства потрібно навчитися приймати себе, нести відповідальність за свій вибір і рішення. Але на шляху до цього потрібно набути досвіду, і кожен сам повинен робити свої помилки, якщо тільки готовий вчитися на них. Якщо ж людина не ставила перед собою головних питань у студентські роки і не знайшла на них відповідей, то вона наражається на небезпеку навіки залишитися у підлітковому віці, і її самооцінка ґрунтуватиметься на думці суспільства або на протистоянні усьому світу.Іноді у молодих людей з'являються сильний страх дорослішання, бажання знову стати маленькими, піти від проблем, звалити їх на плечі іншої людини. Страх дорослішання може спричинити психосоматичні прояви, коли молоді люди просто «надягають» поведінкові маски дорослості. Нерідко страхи і хвилювання також концентруються навколо роздумів про сенс власного життя.Отже, центральним новоутворенням студентського віку є особистісне самовизначення, що постає як потреба юнаків і дівчат зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити своє місце у суспільстві, зрозуміти себе і свої можливості. Причому самовизначення юнаків і дівчат означає не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію на визначення свого місця у дорослому світі. Поняття «самовизначення», яке використовується у вітчизняній психології, подібне до поняття «ідентичність», розробленого американським вченим Е. Еріксоном.

Ідентичність — психосоціальна тотожність — дозволяє особистості усвідомлювати себе в усьому багатстві своїх ставлень до навколишнього світу та визначає її систему цінностей, ідеалів, життєвих планів, соціальних ролей з відповідними формами поведінки [6].Ідентичність - умова психічного здоров'я, і якщо вона не сформується, то людина не знайде себе, свого місця у суспільстві, буде почуватися «втраченою».Ідентичність забезпечує неперервність минулого, теперішнього і майбутнього індивіда. Вона утворює єдину систему координат для організованих та інтегрованих форм поведінки у різних сферах життя людини, узгоджує особисті схильності і таланти із раніше пропонованими батьками, однолітками і суспільством ідентифікаціями. Допомагаючи людині визначити своє місце у суспільстві, особистісна ідентичність забезпечує основу для соціальних порівнянь — порівнянь себе з ровесниками, дорослими, своїм ідеалом, а також із собою у минулому, актуальному теперішньому, потенційному близькому і віддаленому майбутньому.Внутрішнє чуття ідентичності (Его-ідентичності) допомагає визначити напрям, цілі і зміст майбутнього життя молодої людини. Формування його є, за твердженням Е. Еріксона, головним завданням та найважливішою проблемою юності. З цим і пов'язана властива студентському віку криза ідентичності — особливий момент розвитку, коли однаково динамічно наростає вразливість і розвивається потенціал особистості.Ідентичність (тотожність) може бути зрозуміла у двох вимірюваннях - тимчасовому і ситуативно-рольовому. У тимчасовому вимірюванні ідентичність забезпечує спадкоємність, зв'язок минулого, сьогодення і майбутнього. У ситуативно-рольовому вимірюванні ідентичність складає центральне утворення, що утримує у єдності багато ситуацій і, відповідно, ролей, у які вступає людина. Результатом кризи ідентичності у юності є придбання дорослої ідентичності. Така людина виявляється самототожною, вона залишається самою собою незалежно від ситуації, вона адекватна ситуації, не втрачаючи при цьому своєї особистості.Згідно Е. Еріксона, для кризи ідентичності нормальним і, більш того, необхідним є період так званої сплутаної ідентичності, тобто втрати орієнтирів у самому собі. Тим більше що молоді люди часто перебувають у стані нестійкої ідентичності, яка знаходиться у процесі формування. Тому вони так часто відчувають сумніви у своїй тотожності самому собі.Отже, формування ідентичності є тривалим і складним процесом. Воно залежить від прийняття індивідом власних рішень, а також від взяття на себе зобов'язань щодо здійсненого вибору, системи цінностей чи майбутньої професійної діяльності. Криза ідентичності іноді вимагає від людини переосмислення своїх зв'язків з оточуючими, свого місця серед інших людей. Особливо важлива реструктуризація відносин з батьками, оскільки людина, що дорослішає, не може далі задовольнятися роллю опікуваного і керованого.Проблема ідентичності досліджувалася багатьма авторами. Найбільш відомі роботи канадського психолога Ж. Марша, який встановив чотири типових варіантів формування ідентичності [1]:

1. Невизначену, ще не сформовану, «дифузну» ідентичність.
2. Наперед зумовлений, «приречений варіант розвитку».
3. Проба ролей або «мораторій» у спробі виробити ідентичність.
4. Реалізована або «зріла ідентичність».Дифузія. Молоді люди, які не визначили напрям свого життя, не мають змоги відповідно рухатися, перебувають у стані дифузії — невизначеності, яка їх особливо не хвилює. Вони не пройшли через випробування, пов'язані з самовизначенням, не пережили кризи, не обрали для себе професійної ролі чи морального кодексу і навіть уникають думок про це. Дифузна ідентичність пов'язана з інфантильним бажанням якомога довше не вступати у доросле життя, із стійким станом тривоги, почуттям ізоляції та спустошення. Дифузна ідентичність може виявлятися у відкритому неприйнятті соціальних ролей, бажаних для сім'ї та найближчого оточення, у неповазі до всього вітчизняного та переоцінці закордонного, у прагненні стати «нічим» (якщо це єдиний спосіб самоствердження, що залишився).

Зумовленість. За такого варіанта формування ідентичності юнаки беруть на себе певні зобов'язання, не долаючи етапу прийняття самостійних рішень. Їхній вибір професії, релігії чи ідеології заздалегідь визначений їхніми батьками чи вчителями, а не є результатом самостійних пошуків. Таким чином можно охарактеризувати статус ідентичності тих людей, яким довелося дуже рано взяти на себе передчасну дорослість, зробивши це під чужим впливом. Це розцінюється як несприятливий фактор для формування особистісної зрілості.Мораторій — безпосередньо період побудови своєї ідентичності і прийняття рішень, стан пошуку відповідей на питання «Хто я? Який я?». Рішення юнаків і дівчат стосуються вибору професії, релігійних чи етичних цінностей.Зріла ідентичність свідчить про те, що криза пройшла, відчуття самоідентичності, тобто власної визначеності, сформовано, і молода людина перейшла до самореалізації, взяла на себе відповідальність за своє життя як наслідок самостій­ного вибору. Передусім цей вибір стосується життєвого шляху, майбутньої професії і реалізується у намаганні жити, дотримуючись значущих для себе моральних цінностей, норм і правил. Тільки реалізована, сформована ідентичність особистості (довіра до світу, самостійність, ініціативність, компетентність) дозволяє студенту вирішити головне завдання, яке ставить перед ним суспільство, — завдання самовизначення, вміння розробити свій життєвий план.Вказані варіанти формування ідентичності виступають у двох своїх значеннях: це етапи розвитку особистості і одночасно її типи. Пройшовши стадію невизначеної ідентичності, юнак може підійти до інтенсивного випробування різноманітних ролей, але може залишитися і на початковому рівні, так і не переживши усіх труднощів та радощів процесу самовизначення.Криза ідентичності може мати різні прояви, оскільки проблема нашого часу - практично невичерпний набір можливих ідентифікацій. Тому нерідко трапляється, що молода людина, що досягла віку, у якому вибір ідентичності стає необхідним, реально виявляється до цього неготовою. У таких ситуаціях студенти часто вдаються до «психосоціального мораторію» - продовженню перехідного періоду від юності до дорослості: вони пасивно чекають моменту, коли трапиться нагода знайти себе, або «беруть соціальний тайм-аут» (йдуть у комуни, релігійні групи і т.д. як тимчасовий притулок для молодих людей, що шукають свій спосіб життя). Можливий також варіант, коли молода людина зовсім мине кризу ідентичності, беззастережно приймаючи цінності своєї сім'ї і їх соціально-рольові очікування. У ряді випадків міцне відчуття самоідентичності так і не досягається. Тоді розвивається тенденція відходу від близьких взаємин, їх формалізація і стереотипізація. Розмиваються здібності до продуктивної роботи: або людина ні на чому не може зосередитися, або з головою йде в одну діяльність, нехтуючи усіма іншими. Може також виникнути негативна ідентичність (презирливе і вороже відношення до тієї ролі, яка вважається нормальною в сім'ї і найближчому оточенні), що приводить до різних соціальних протестів. Ці явища можуть бути подолані відносно легко, а можуть стати причиною правопорушень, неврозів і психозів - залежно від попереднього досвіду студента. Потрібно, щоб у молодої людини у дитинстві було достатньо доказів власної успішності, позитивних реакцій на неї; також повинно бути у дитинстві сформоване переконання про цілком доступне позитивне майбутнє. Тоді у студентському віці ці переконання не зникнуть назавжди.Криза ідентичності у студентському віці доповнюється або ж послідовно зміняється кризою інтимності. Ранні досягнення особистісної ідентичності та початок продуктивної діяльності дають поштовх до побудови системи нових міжособистісних стосунків. Міжособистісні стосунки можуть при цьому стати стереотипними, а сама людина опинитися у стані психологічної ізоляції.

Інтимність є потаємним почуттям, яке виражається у здатності до близьких стосунків, а також у здатності, як стверджує Е. Еріксон, злити воєдино особистісну ідентичність з ідентичністю іншої людини без побоювання втратити щось у собі. Почуття інтимності неможливо випробувати, допоки не досягнута стабільна ідентичність. Для того щоб мати інтимні стосунки з іншою людиною, індивід повинен усвідомити себе (хто він). На цій стадії можливе зайве захоплення собою чи уникання міжособистісних стосунків, що породжує почуття самотності, соціальної ізоляції. Нормальним виходом із кризи «інтимність — ізоляція» є культивування любові у взаємодії з оточуючими людьми.Крім того, звичайно, на протікання кризи у студентському віці впливають підсумки розвитку у підлітковому віці: Схема Ж. Марша, наведена вище, дозволяє зрозуміти, що кризу зустрічі із дорослістю переживатимуть лише ті молоді люди, які не досягли у підлітковому віці ідентичності або знаходилися у статусі мораторію, тобто такі, що продовжують його знаходити, ще зайняті пошуком себе. Причому останні переживатимуть цю кризу найгостріше.

Список використаних джерел

1. Вікова та педагогічна психологія: Навчальний посібник / О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В.Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта, 2001. - 416с., с. 233-259.
2. Дарвиш О.Б. Возрастная психология: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. / Под ред. В.Е.Клочко. - М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. - 264 с., с.163-169.
3. Малкина-Пых И.Г. Кризисы подросткового возраста. - М.: Эксмо, 2004. - 384 с., с.58-114.
4. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество. - М.: Академия, 2000. - 454 с., с. 420-423.
5. Поліщук В.М. Вікова та педагогічна психологія: навчально-методичний посібник. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2005. - 220с., с.114-118.
6. Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навчальний посібник. - К.: Академвидав, 2005. - 360с., с.257-263, 238-239.