Підготовка майбутнього викладача вищої школи: психологопедагогічний ракурс

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

(відмінності між версіями)
Перейти до: навігація, пошук
 
м (Захист на Підготовка майбутнього викладача вищої школи: психологопедагогічний ракурс встановлено ([edit=sysop] (безстроково) [move=sysop] (безстро)
 
(5 проміжних версій 2 користувачів не показані)
Рядок 1: Рядок 1:
[[Категорія:НЕРОЗІБРАНЕ]]
+
'''Автори: [[Мороз О.Г.]], [[Юрченко В.І.]]     '''
  
[[Мороз О.Г.]], [[Юрченко В.І.]]     
+
__NOTOC__
  
 
Пріоритетна увага в реформуванні вищої освіти в Україні має надаватися підготовці нової генерації науково-педагогічних кадрів національної еліти, здатної трансформувати в собі нову освітньо-світоглядну парадигму національно-державного творення, гуманістичного вознесіння самоцінності особистості вихованця.       
 
Пріоритетна увага в реформуванні вищої освіти в Україні має надаватися підготовці нової генерації науково-педагогічних кадрів національної еліти, здатної трансформувати в собі нову освітньо-світоглядну парадигму національно-державного творення, гуманістичного вознесіння самоцінності особистості вихованця.       
  
Підготовка та атестація науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації здійснюється в Україні насамперед через аспірантуру і докторантуру, система якої запозичена з радянської пори і є досить розгалуженою. За умови ефективного функціонування, вона є безсумнівно значущою щодо піднесення науково творчого потенціалу країни. Водночас, повністю забезпечити систему |вищої освіти (особливо для вищих навчальних закладів І-П рівня акредитації) висококваліфікованими фахівцями, які б відповідали сучасній професіограмі викладача вищої школи, вона не може. Думка про те, що вчорашній випускник педагогічного навчального закладу за умови отримання ґрунтовної науково-теоретичної і методично-практичної підготовки може успішно справитися і з новими функціями викладача вищої школи видається непереконливою. Причина цього не лише у дії відомого принципу Л.Дж. Пітера: "В ієрархії кожен індивідуум має тенденцію підніматися до свого рівня некомпетентності" [2, 49]. Маючи і навіть вищу педагогічну освіту (яка зорієнтована переважно на підготовку шкільного педагога), ефективний (чи потенційно такий) вчитель, закінчивши аспірантуру і захистивши дисертацію зустрічається з принципово іншою педагогічною системою. Сам по собі і попередній його педагогічний досвід у школі не сприяє успішній його адаптації до умов вузівського викладання, а в силу консерватизму і недостатньої лабільності педагогічного мислення нерідко може бути і гальмом цього. Це зумовлено, на наш погляд, тим, що будь-який вид діяльності, як відомо, ставить перед суб'єктом певні вимоги. Педагогічна діяльність має також свої структурні, змістовні і функціональні особливості, які повинні враховуватися як при розробці кваліфікаційних характеристик фахівця, так і організації педагогічної освіти. Однак педагогічна освіта переважно орієнтована на підготовку шкільних учителів, діяльність яких має суттєві відмінності від діяльності викладача вузу. Ситуація ускладнюється ще й тим, що частина викладачів вузу (особливо І-ІІ рівня акредитації) не має навіть базової педагогічної освіти, що суттєво позначається на результатах педагогічної діяльності попри на їх значний практичний виробничий чи науково-дослідницький досвід.       
+
Підготовка та атестація науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації здійснюється в Україні насамперед через аспірантуру і докторантуру, система якої запозичена з радянської пори і є досить розгалуженою. За умови ефективного функціонування, вона є безсумнівно значущою щодо піднесення науково творчого потенціалу країни. Водночас, повністю забезпечити систему вищої освіти (особливо для вищих навчальних закладів І-II рівня акредитації) висококваліфікованими фахівцями, які б відповідали сучасній професіограмі викладача вищої школи, вона не може. Думка про те, що вчорашній випускник педагогічного навчального закладу за умови отримання ґрунтовної науково-теоретичної і методично-практичної підготовки може успішно справитися і з новими функціями викладача вищої школи видається непереконливою. Причина цього не лише у дії відомого принципу Л.Дж. Пітера: "В ієрархії кожен індивідуум має тенденцію підніматися до свого рівня некомпетентності" [2, 49]. Маючи і навіть вищу педагогічну освіту (яка зорієнтована переважно на підготовку шкільного педагога), ефективний (чи потенційно такий) вчитель, закінчивши аспірантуру і захистивши дисертацію зустрічається з принципово іншою педагогічною системою. Сам по собі і попередній його педагогічний досвід у школі не сприяє успішній його адаптації до умов вузівського викладання, а в силу консерватизму і недостатньої лабільності педагогічного мислення нерідко може бути і гальмом цього. Це зумовлено, на наш погляд, тим, що будь-який вид діяльності, як відомо, ставить перед суб'єктом певні вимоги. Педагогічна діяльність має також свої структурні, змістовні і функціональні особливості, які повинні враховуватися як при розробці кваліфікаційних характеристик фахівця, так і організації педагогічної освіти. Однак педагогічна освіта переважно орієнтована на підготовку шкільних учителів, діяльність яких має суттєві відмінності від діяльності викладача вузу. Ситуація ускладнюється ще й тим, що частина викладачів вузу (особливо І-ІІ рівня акредитації) не має навіть базової педагогічної освіти, що суттєво позначається на результатах педагогічної діяльності попри на їх значний практичний виробничий чи науково-дослідницький досвід.       
  
 
        
 
        
  
Таблиця    
+
'''Таблиця     '''
  
Професійно-рольові особливості діяльності викладача вищого навчального закладу                          
+
'''Професійно-рольові особливості діяльності викладача вищого навчального закладу                           '''
  
Характеристики діяльності         
+
{| border="1" cellspacing="0"
 
+
|-
Викладач вищої школи        
+
|  Характеристики діяльності|| Викладач вищої школи|| Учитель загальноосвітньої школи
 
+
|-
Учитель загальноосвітньої школи              
+
Мета діяльності|| Забезпечення становлення особистості студента як майбутнього спеціаліста, передача йому науково-професійного досвіду.|| Передача знань, умінь і навичок, розвиток і виховання особистості, підготовка школярів до свідомого вибору професії.
 
+
|-
Мета діяльності        
+
Об'єкт діяльності|| Студент - людина пізньої юності або ранньої дорослості - достатньо зріла особистість, професійно спрямована.|| Дитина і підліток, юнак чи дівчина – особистість, яка формується і чутлива до педагогічного впливу.
 
+
|-
Забезпечення становлення особистості студента як майбутнього спеціаліста, передача йому науково-професійного досвіду.        
+
Характер діяльності|| Органічно вміщує в собі наукову і педагогічну роботу.|| Переважно педагогічно зорієнтовано.
 
+
|-
Передача знань, умінь і навичок, розвиток і виховання особистості, підготовка школярів до свідомого вибору професії.              
+
Форми діяльності|| Переважно лекційна у поєднанні з семінарсько-практичними заняттями.|| Переважно класно-урочна в поєднанні з позакласною навчально-виховною роботою.
 
+
|-
Об'єкт діяльності        
+
Засоби діяльності|| "Висловлює публічно свої наукові погляди" (С.І.Гессен) відповідно до логіки науки.|| Викладає свій предмет відповідно до логіки шкільної дидактичної системи.
 
+
|-
Студент - людина пізньої юності або ранньої дорослості - достатньо зріла особистість, професійно спрямована.        
+
Зміст діяльності|| Розвиток науки і передача результатів наукового відкриття іншим, залучення студентів до самостійної навчальної і науково-пошукової роботи.|| Вдосконалення дидактико-методичної системи, яка сприяє навчальної дисципліни учнями; професійна самоосвіта.
 
+
|-
Дитина і підліток, юнак чи дівчина – особистість, яка формується і чутлива до педагогічного впливу.              
+
| Характеристики діяльності|| Викладач вищої школи||  Учитель загальноосвітньої школи
 
+
|-
Характер діяльності        
+
| Особливості взаємин з тими, хто навчається|| Опосередковані спільними професійними інтересами, навчально-професійною і науковою діяльністю.||  Опосередковані процесом і результатами навчальної діяльності.
 
+
|-
Органічно вміщує в собі наукову і педагогічну роботу.        
+
| Роль педагога|| Джерело професійної ідентифікації майбутнього спеціаліста, організатор науково-дослідницької школи.||  Організатор діяльності дитини, приклад для наслідування, джерело соціалізації особистості.
 
+
|}
Переважно педагогічно зорієнтовано.              
+
 
+
Форми діяльності        
+
 
+
Переважно лекційна у поєднанні з семінарсько-практичними заняттями.        
+
 
+
Переважно класно-урочна в поєднанні з позакласною навчально-виховною роботою.              
+
 
+
Засоби діяльності        
+
 
+
"Висловлює публічно свої наукові погляди" (С.І.Гессен) відповідно до логіки науки.        
+
 
+
Викладає свій предмет відповідно до логіки шкільної дидактичної системи.              
+
 
+
Зміст діяльності        
+
 
+
Розвиток науки і передача результатів наукового відкриття іншим, залучення студентів до самостійної навчальної і науково-пошукової роботи.        
+
 
+
Вдосконалення дидактико-методичної системи, яка сприяє навчальної дисципліни учнями; професійна самоосвіта.              
+
 
+
Характеристики діяльності        
+
 
+
Викладач вищої школи        
+
 
+
Учитель загальноосвітньої школи              
+
 
+
Особливості взаємин з тими, хто навчається        
+
 
+
Опосередковані спільними професійними інтересами, навчально-професійною і науковою діяльністю.        
+
 
+
Опосередковані процесом і результатами навчальної діяльності.              
+
 
+
Роль педагога        
+
 
+
Джерело професійної ідентифікації майбутнього спеціаліста, організатор науково-дослідницької школи.        
+
 
+
Організатор діяльності дитини, приклад для наслідування, джерело соціалізації особистості.  
+
  
 
      
 
      
Рядок 79: Рядок 42:
 
Постає нагальна потреба розробки і реалізації моделі викладача вищої школи, яка має враховувати як національно-культурні традиції функціонування освітньо-виховного простору, так і сучасні прогресивні світові тенденції педагогічного поступу.     
 
Постає нагальна потреба розробки і реалізації моделі викладача вищої школи, яка має враховувати як національно-культурні традиції функціонування освітньо-виховного простору, так і сучасні прогресивні світові тенденції педагогічного поступу.     
  
Розквіт університетської освіти в ХУШ-ХІХ століттях (Харківський, Київський університети, Києво-Могилянська академія та ін.) сформував образ професора університету: численність наукових знань; наявність власної школи викладання; педагогічна майстерність; вільнодумство;  
+
Розквіт університетської освіти в ХУШ-ХІХ століттях (Харківський, Київський університети, Києво-Могилянська академія та ін.) сформував образ професора університету: численність наукових знань; наявність власної школи викладання; педагогічна майстерність; вільнодумство; честолюбство вченого; толерантність. Г.С. Сковорода свого часу боровся проти схоластики та обмеженості мислення частини викладачів. Т.Г.Шевченко з любов'ю писав про високе покликання педагогів, що метою свого життя вважали самовіддане служіння народу.     
 
+
честолюбство вченого; толерантність. Г.С. Сковорода свого часу боровся проти схоластики та обмеженості мислення частини викладачів. Т.Г.Шевченко з любов'ю писав про високе покликання педагогів, що метою свого життя вважали самовіддане служіння народу.     
+
  
 
Відповідно до нової філософії освіти викладач вищої школи в сучасних соціокультурних умовах вбачається не просто транслятором науково-культурного і професійного досвіду (з цим успішніше можуть справлятися новітні інформаційні технології), тим більше носієм незаперечної істини, яка має бути засвоєна студентом. Центральний тягар в синкретичній (діалогічній) культурі припадає на індивідуальність та індивідуальну свідомість, визнання права на власну думку і позицію іншого, незалежно від соціально-рольової позиції, яку він обіймає. Ще П.П. Блонський писав: "Ми не збираємося навчити студента "всьому", але ми повинні навчити його самостійно, протягом усього майбутнього життя, коли поряд не буде ні лекторів, ні викладачів, вивчити все, що йому потрібно".     
 
Відповідно до нової філософії освіти викладач вищої школи в сучасних соціокультурних умовах вбачається не просто транслятором науково-культурного і професійного досвіду (з цим успішніше можуть справлятися новітні інформаційні технології), тим більше носієм незаперечної істини, яка має бути засвоєна студентом. Центральний тягар в синкретичній (діалогічній) культурі припадає на індивідуальність та індивідуальну свідомість, визнання права на власну думку і позицію іншого, незалежно від соціально-рольової позиції, яку він обіймає. Ще П.П. Блонський писав: "Ми не збираємося навчити студента "всьому", але ми повинні навчити його самостійно, протягом усього майбутнього життя, коли поряд не буде ні лекторів, ні викладачів, вивчити все, що йому потрібно".     
Рядок 91: Рядок 52:
 
Професійна діяльність викладача вищої школи вимагає наявності певних особистісних якостей, соціально-психологічних рис і педагогічних здібностей. Серед них основні такі:     
 
Професійна діяльність викладача вищої школи вимагає наявності певних особистісних якостей, соціально-психологічних рис і педагогічних здібностей. Серед них основні такі:     
  
1. Загальногромадянські риси: широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань; громадянська активність і цілеспрямованість; національна самосвідомість, патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур; гуманізм і соціальний оптимізм; високий рівень відповідальності і працелюбність.     
+
# Загальногромадянські риси: широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань; громадянська активність і цілеспрямованість; національна самосвідомість, патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур; гуманізм і соціальний оптимізм; високий рівень відповідальності і працелюбність.   
 +
# Морально-психологічні якості: чесність і ясність у взаєминах з людьми; високий рівень загальної і психологічної культури; повага до професіоналізму інших і наукової спадщини; акуратність і охайність; дисциплінованість і вимогливість.   
 +
# Науково-педагогічні якості: науково-педагогічна творчість; професійна працездатність; активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук; педагогічне спрямування наукової ерудиції; педагогічна спостережливість; педагогічна уява і інтуїція; володіння педагогічною технікою; активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук; гнучкість і швидкість мислення у педагогічних ситуаціях; висока культура мови і мовлення (фонетична чіткість, лексична науковість і точність, експресивність, емоційність і виразність); володіння мімікою, тоном голосу, поставою, рухами і жестами.   
 +
# Індивідуально-психологічні особливості: високий рівень соціального сприйняття і самопізнання; висока інтелектуально-пізнавальна зацікавленість і допитливість; інтерес до розвитку потенційних можливостей студентів і потреба в педагогічній діяльності з ними; позитивна "Я- концепція", високий рівень домагань; емоційна стійкість, витримка й самовладання; саморегуляція, самостійність і діловитість у вирішенні життєво важливих завдань; твердість характеру.   
 +
# Професійно-педагогічні здібності: адекватне сприйняття студента і безумовне прийняття його як особистості; педагогічний оптимізм; проектування цілей навчання і прогнозування шляхів професійного становлення майбутнього спеціаліста; конструювання методичних підходів і здатність передбачати можливі результати; організаторські і комунікативні здібності; духовно-виховний вплив на академічну групу і особистість студента, організація розвиваючої інтеракції.     
  
2. Морально-психологічні якості: чесність і ясність у взаєминах з людьми; високий рівень загальної і психологічної культури; повага до професіоналізму інших і наукової спадщини; акуратність і охайність; дисциплінованість і вимогливість.     
+
Окреслена модель викладача вищої школи реалізується в [[НПУ імені М.П. Драгоманова]] при організації навчання майбутніх викладачів у магістратурі і аспірантурі. Це передбачає окрім підвищення науково-теоретичного і. фахового рівня спеціалістів також і поліпшення їх психолого-педагогічної підготовки. Результати ж обстеження засвідчують наявність суттєвих прогалин у психолого-педагогічних знаннях як складової гностичного компоненту педагогічної діяльності викладача ВНЗ.     
  
3. Науково-педагогічні якості: науково-педагогічна творчість; професійна працездатність; активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук; педагогічне спрямування наукової ерудиції; педагогічна спостережливість; педагогічна уява і інтуїція; володіння педагогічною технікою; активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук; гнучкість і швидкість мислення у педагогічних ситуаціях; висока культура мови і мовлення (фонетична чіткість, лексична науковість і точність, експресивність, емоційність і виразність); володіння мімікою, тоном голосу, поставою, рухами і жестами.   
+
З огляду на це кафедрою педагогіки та психології вищої школи розроблені програми теоретико-практичних курсів "[[Психологія вищої школи (курс)|Психологія вищої школи]]", "[[Педагогіка вищої школи (курс)|Педагогіка вищої школи]]", "[[Основи педагогічної майстерності викладача (курс)|Основи педагогічної майстерності викладача]]", "[[Методологія і методи науково-педагогічних досліджень (курс)|Методологія і методи науково-педагогічних досліджень]]" загальним обсягом більше 400 аудиторних годин, які читаються аспірантам і магістрантам всіх спеціальностей. Планується організація перепідготовки викладачів-науковців, які не мають педагогічної освіти. Це, на наш погляд, має призвести до підвищення ефективності вищої освіти, покращання якості підготовки спеціалістів вищої кваліфікації.     
 
+
4. Індивідуально-психологічні особливості: високий рівень соціального сприйняття і самопізнання; висока інтелектуально-пізнавальна зацікавленість і допитливість; інтерес до розвитку потенційних можливостей студентів і потреба в педагогічній діяльності з ними; позитивна "Я- концепція", високий рівень домагань; емоційна стійкість, витримка й самовладання; саморегуляція, самостійність і діловитість у вирішенні життєво важливих завдань; твердість характеру.   
+
 
+
5. Професійно-педагогічні здібності: адекватне сприйняття студента і безумовне прийняття його як особистості; педагогічний оптимізм; проектування цілей навчання і прогнозування шляхів професійного становлення майбутнього спеціаліста; конструювання методичних підходів і здатність передбачати можливі результати; організаторські і комунікативні здібності; духовно-виховний вплив на академічну групу і особистість студента, організація розвиваючої інтеракції.   
+
 
+
Окреслена модель викладача вищої школи реалізується в НПУ імені М.П. Драгоманова при організації навчання майбутніх викладачів у магістратурі і аспірантурі. Це передбачає окрім підвищення науково-теоретичного і. фахового рівня спеціалістів також і поліпшення їх психолого-педагогічної підготовки. Результати ж обстеження засвідчують наявність суттєвих прогалин у психолого-педагогічних знаннях як складової гностичного компоненту педагогічної діяльності викладача ВНЗ.   
+
 
+
З огляду на це кафедрою педагогіки та психології вищої школи розроблені програми теоретико-практичних курсів "Психологія вищої школи", "Педагогіка вищої школи", "Основи педагогічної майстерності викладача", "Методологія і методи науково-педагогічних досліджень" загальним обсягом більше 400 аудиторних годин, які читаються аспірантам і магістрантам всіх спеціальностей. Планується організація перепідготовки викладачів-науковців, які не мають педагогічної освіти Це, на наш погляд, має призвести до підвищення ефективності вищої освіти, покращання якості підготовки спеціалістів вищої кваліфікації.     
+
 
+
     
+
  
Література  
+
== Література ==
  
1. Гессен С.И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию. – М.: Школа - Пресс, 1995. – 448с.     
+
# Гессен С.И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию. – М.: Школа - Пресс, 1995. – 448с.     
 +
# Питер Л. Дж. Принцип Питера, или Почему дела идут вкривь и вкось: Пер. с англ. -М.: Прогресс, 1990. – 320 с.
  
2. Питер Л. Дж. Принцип Питера, или Почему дела идут вкривь и вкось: Пер. с англ. -М.: Прогресс, 1990. – 320 с.
+
[[Категорія:Наукові праці]]
 +
[[Категорія:Статті з педагогіки]]
 +
[[Категорія:Статті з психології]]
 +
[[Категорія:Наукові праці Мороза О.Г.]]
 +
[[Категорія:Наукові праці Юрченка В.І.]]
 +
[[Категорія:Наукові праці фахівців кафедри педагогіки та психології вищої школи НПУ ім. М.П. Драгоманова]]

Поточна версія на 19:17, 11 січня 2010

Автори: Мороз О.Г., Юрченко В.І.


Пріоритетна увага в реформуванні вищої освіти в Україні має надаватися підготовці нової генерації науково-педагогічних кадрів національної еліти, здатної трансформувати в собі нову освітньо-світоглядну парадигму національно-державного творення, гуманістичного вознесіння самоцінності особистості вихованця.

Підготовка та атестація науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації здійснюється в Україні насамперед через аспірантуру і докторантуру, система якої запозичена з радянської пори і є досить розгалуженою. За умови ефективного функціонування, вона є безсумнівно значущою щодо піднесення науково творчого потенціалу країни. Водночас, повністю забезпечити систему вищої освіти (особливо для вищих навчальних закладів І-II рівня акредитації) висококваліфікованими фахівцями, які б відповідали сучасній професіограмі викладача вищої школи, вона не може. Думка про те, що вчорашній випускник педагогічного навчального закладу за умови отримання ґрунтовної науково-теоретичної і методично-практичної підготовки може успішно справитися і з новими функціями викладача вищої школи видається непереконливою. Причина цього не лише у дії відомого принципу Л.Дж. Пітера: "В ієрархії кожен індивідуум має тенденцію підніматися до свого рівня некомпетентності" [2, 49]. Маючи і навіть вищу педагогічну освіту (яка зорієнтована переважно на підготовку шкільного педагога), ефективний (чи потенційно такий) вчитель, закінчивши аспірантуру і захистивши дисертацію зустрічається з принципово іншою педагогічною системою. Сам по собі і попередній його педагогічний досвід у школі не сприяє успішній його адаптації до умов вузівського викладання, а в силу консерватизму і недостатньої лабільності педагогічного мислення нерідко може бути і гальмом цього. Це зумовлено, на наш погляд, тим, що будь-який вид діяльності, як відомо, ставить перед суб'єктом певні вимоги. Педагогічна діяльність має також свої структурні, змістовні і функціональні особливості, які повинні враховуватися як при розробці кваліфікаційних характеристик фахівця, так і організації педагогічної освіти. Однак педагогічна освіта переважно орієнтована на підготовку шкільних учителів, діяльність яких має суттєві відмінності від діяльності викладача вузу. Ситуація ускладнюється ще й тим, що частина викладачів вузу (особливо І-ІІ рівня акредитації) не має навіть базової педагогічної освіти, що суттєво позначається на результатах педагогічної діяльності попри на їх значний практичний виробничий чи науково-дослідницький досвід.


Таблиця

Професійно-рольові особливості діяльності викладача вищого навчального закладу

Характеристики діяльності Викладач вищої школи Учитель загальноосвітньої школи
Мета діяльності Забезпечення становлення особистості студента як майбутнього спеціаліста, передача йому науково-професійного досвіду. Передача знань, умінь і навичок, розвиток і виховання особистості, підготовка школярів до свідомого вибору професії.
Об'єкт діяльності Студент - людина пізньої юності або ранньої дорослості - достатньо зріла особистість, професійно спрямована. Дитина і підліток, юнак чи дівчина – особистість, яка формується і чутлива до педагогічного впливу.
Характер діяльності Органічно вміщує в собі наукову і педагогічну роботу. Переважно педагогічно зорієнтовано.
Форми діяльності Переважно лекційна у поєднанні з семінарсько-практичними заняттями. Переважно класно-урочна в поєднанні з позакласною навчально-виховною роботою.
Засоби діяльності "Висловлює публічно свої наукові погляди" (С.І.Гессен) відповідно до логіки науки. Викладає свій предмет відповідно до логіки шкільної дидактичної системи.
Зміст діяльності Розвиток науки і передача результатів наукового відкриття іншим, залучення студентів до самостійної навчальної і науково-пошукової роботи. Вдосконалення дидактико-методичної системи, яка сприяє навчальної дисципліни учнями; професійна самоосвіта.
Характеристики діяльності Викладач вищої школи Учитель загальноосвітньої школи
Особливості взаємин з тими, хто навчається Опосередковані спільними професійними інтересами, навчально-професійною і науковою діяльністю. Опосередковані процесом і результатами навчальної діяльності.
Роль педагога Джерело професійної ідентифікації майбутнього спеціаліста, організатор науково-дослідницької школи. Організатор діяльності дитини, приклад для наслідування, джерело соціалізації особистості.


Науково-педагогічна діяльність викладача вищої школи - це не просто поєднання педагогічної діяльності, до якої його готували у вузі і яку він реалізовував у школі, і наукової діяльності, досвід якої здобутий в процесі роботи на дисертаційним дослідженням. Науково-педагогічна діяльність викладача - це принципово відмінна філософія професійної життєдіяльності. "Вища наукова школа, чи університет, є ... неподільна єдність викладання і дослідження. Це є викладання через дослідження, яке здійснюється на очах тих, хто навчається" [1,310].

Постає нагальна потреба розробки і реалізації моделі викладача вищої школи, яка має враховувати як національно-культурні традиції функціонування освітньо-виховного простору, так і сучасні прогресивні світові тенденції педагогічного поступу.

Розквіт університетської освіти в ХУШ-ХІХ століттях (Харківський, Київський університети, Києво-Могилянська академія та ін.) сформував образ професора університету: численність наукових знань; наявність власної школи викладання; педагогічна майстерність; вільнодумство; честолюбство вченого; толерантність. Г.С. Сковорода свого часу боровся проти схоластики та обмеженості мислення частини викладачів. Т.Г.Шевченко з любов'ю писав про високе покликання педагогів, що метою свого життя вважали самовіддане служіння народу.

Відповідно до нової філософії освіти викладач вищої школи в сучасних соціокультурних умовах вбачається не просто транслятором науково-культурного і професійного досвіду (з цим успішніше можуть справлятися новітні інформаційні технології), тим більше носієм незаперечної істини, яка має бути засвоєна студентом. Центральний тягар в синкретичній (діалогічній) культурі припадає на індивідуальність та індивідуальну свідомість, визнання права на власну думку і позицію іншого, незалежно від соціально-рольової позиції, яку він обіймає. Ще П.П. Блонський писав: "Ми не збираємося навчити студента "всьому", але ми повинні навчити його самостійно, протягом усього майбутнього життя, коли поряд не буде ні лекторів, ні викладачів, вивчити все, що йому потрібно".

Гуманістично-орієнтована суб'єкт-суб'єктна модель навчального процесу у ВНЗ вимагає як відмінної соціально-психологічної системи взаємодії між студентом і викладачем, так і зміщення аспектів у побудові професіограми особистості викладача та розробці критеріїв його педагогічної майстерності. Вже недостатньо лише поєднувати педагогічну спрямованість своєї діяльності з науково-пошуковою активністю, важливо і те, на якому ментально-духовному тлі це відбувається, наскільки викладач здатний проявляти моральний професіоналізм. Гуманістична парадигма передбачає концентрування учбового процесу не на навчальній дисципліні, а на особистості студента, його професійному становленні і особистісному зростанні. Задля цього сам викладач має бути високого рівня самоактуалізованості, особистісної і громадянської зрілості.

У педагогіці вищої школи вважається загальновизнаним, що професійні вимоги до педагога повинні складатися з трьох основних комплексів: загальногромадянські риси; властивості, що визначають специфіку педагогічної професії; спеціальні знання, уміння і навички з предмету (спеціальності).

Професійна діяльність викладача вищої школи вимагає наявності певних особистісних якостей, соціально-психологічних рис і педагогічних здібностей. Серед них основні такі:

  1. Загальногромадянські риси: широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань; громадянська активність і цілеспрямованість; національна самосвідомість, патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур; гуманізм і соціальний оптимізм; високий рівень відповідальності і працелюбність.
  2. Морально-психологічні якості: чесність і ясність у взаєминах з людьми; високий рівень загальної і психологічної культури; повага до професіоналізму інших і наукової спадщини; акуратність і охайність; дисциплінованість і вимогливість.
  3. Науково-педагогічні якості: науково-педагогічна творчість; професійна працездатність; активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук; педагогічне спрямування наукової ерудиції; педагогічна спостережливість; педагогічна уява і інтуїція; володіння педагогічною технікою; активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук; гнучкість і швидкість мислення у педагогічних ситуаціях; висока культура мови і мовлення (фонетична чіткість, лексична науковість і точність, експресивність, емоційність і виразність); володіння мімікою, тоном голосу, поставою, рухами і жестами.
  4. Індивідуально-психологічні особливості: високий рівень соціального сприйняття і самопізнання; висока інтелектуально-пізнавальна зацікавленість і допитливість; інтерес до розвитку потенційних можливостей студентів і потреба в педагогічній діяльності з ними; позитивна "Я- концепція", високий рівень домагань; емоційна стійкість, витримка й самовладання; саморегуляція, самостійність і діловитість у вирішенні життєво важливих завдань; твердість характеру.
  5. Професійно-педагогічні здібності: адекватне сприйняття студента і безумовне прийняття його як особистості; педагогічний оптимізм; проектування цілей навчання і прогнозування шляхів професійного становлення майбутнього спеціаліста; конструювання методичних підходів і здатність передбачати можливі результати; організаторські і комунікативні здібності; духовно-виховний вплив на академічну групу і особистість студента, організація розвиваючої інтеракції.

Окреслена модель викладача вищої школи реалізується в НПУ імені М.П. Драгоманова при організації навчання майбутніх викладачів у магістратурі і аспірантурі. Це передбачає окрім підвищення науково-теоретичного і. фахового рівня спеціалістів також і поліпшення їх психолого-педагогічної підготовки. Результати ж обстеження засвідчують наявність суттєвих прогалин у психолого-педагогічних знаннях як складової гностичного компоненту педагогічної діяльності викладача ВНЗ.

З огляду на це кафедрою педагогіки та психології вищої школи розроблені програми теоретико-практичних курсів "Психологія вищої школи", "Педагогіка вищої школи", "Основи педагогічної майстерності викладача", "Методологія і методи науково-педагогічних досліджень" загальним обсягом більше 400 аудиторних годин, які читаються аспірантам і магістрантам всіх спеціальностей. Планується організація перепідготовки викладачів-науковців, які не мають педагогічної освіти. Це, на наш погляд, має призвести до підвищення ефективності вищої освіти, покращання якості підготовки спеціалістів вищої кваліфікації.

Література

  1. Гессен С.И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию. – М.: Школа - Пресс, 1995. – 448с.
  2. Питер Л. Дж. Принцип Питера, или Почему дела идут вкривь и вкось: Пер. с англ. -М.: Прогресс, 1990. – 320 с.


Особисті інструменти
Ми в мережі
Реклама