Леонтьєв Олексій Миколайович - Історія редагувань

Grineva olga в 21:35, 27 лютого 2013

2013-02-27T21:35:01Z

← Попередня версія		Версія за 21:35, 27 лютого 2013
Рядок 10:		Рядок 10:

	[[Категорія: Радянські психологи і педагоги]]		[[Категорія: Радянські психологи і педагоги]]
	~~[[Категорія: Матеріал з Вікіпедії]]~~
	[[Категорія:Приходько Ю.О., Юрченко В.І.Психологічний словник-довідник]]		[[Категорія:Приходько Ю.О., Юрченко В.І.Психологічний словник-довідник]]
			[[Категорія:Потребує доопрацювання]]

Grineva olga в 21:34, 27 лютого 2013

2013-02-27T21:34:28Z

← Попередня версія		Версія за 21:34, 27 лютого 2013
Рядок 1:		Рядок 1:
	'''Олексій Миколайович ~~Леонтьєв~~''' (*5 лютого 1903, Москва — †21 січня 1979, Москва) — російський ~~радянський~~ психолог, ~~академік~~ АПН СРСР, ~~один~~ з ~~учнів та найближчих послідовників Л~~. С. ~~Виготського~~, з ~~50-х~~ рр. ~~лідер наукової школи, яку називають школою Виготського-~~Леонтьєва~~. Син та онук~~ вченого ~~є наступниками в~~ його ~~справі~~.		'''Леонтьєв Олексій Миколайович''' (1903–1979) – російський [[Психолог\|психолог]], філософ і педагог. Фахівець у галузі загальної, вікової, експериментальної, інженерної, когнітивної [[Психологія\|психології]], проблем методології. Доктор психологічних наук, професор, дійсний член АПН СРСР, почесний доктор цілої низки зарубіжних університетів, у тому числі й Сорбонни (Франція).
	~~<center> '''Біографія''' </center>~~		О.М. Леонтьєв закінчив факультет суспільних наук Московського університету (1924). Професійну діяльність розпочав у Московському інституті психології. У 1930 р. переїхав до Харкова, де працює на посадах завідувача сектором Всеукраїнської психоневрологічної академії та завідувача кафедри психології Харківського педагогічного інституту. Після повернення до Москви (1936) працює в Інституті психології, де захищає докторську дисертацію «Генезис чутливості й основні етапи розвитку психіки» (1940). Під час війни (1942–1943) – науковий керівник військового шпиталю на Уралі. З 1943 р. – завідувач лабораторії, а згодом відділу дитячої психології Інституту психології, з 1949 р. – завідувач кафедри психології Московського державного університету імені М.В. Ломоносова, з 1966 по 1979 рр. – декан факультету психології цього ВНЗ.
	~~Народився в заможній родині москоського купця,~~ у ~~Москві провів більшу частину свого життя~~. ~~Навчався в Першому московському реальному училищі~~, ~~на історико-філологічному факультеті МДУ ім~~. ~~Ломоносова~~, ~~його вчителями були Г~~. І. ~~Челпанов~~, Г. ~~Г. Шпет~~, Д. М. ~~Петрушевський~~. ~~З середини 20~~-~~х працює в Психологічному інституті, який тоді входив~~ у ~~структуру МДУ~~, ~~в навчальних та медичних закладах Москви~~, ~~знайомиться~~ з О. ~~Лурією~~ та Л. ~~Виготським~~. ~~Одружився~~ в ~~1924 році~~, ~~прожив з дружиною все~~ життя.		Становлення О.М. Леонтьєва як вченого відбулося під впливом його вчителя – [[Виготський Лев Семенович\|Л.С. Виготського]]. Своїми працями 20-х років XX ст. він також зробив свій внесок у розробку культурно-історичного підходу до становлення психіки людини. Проте, якщо для Л.С. Виготського основним предметом вивчення була [[Свідомість\|свідомість]], то для О.М. Леонтьєва – людська практика ([[Діяльність\|діяльність]]), яка формує свідомість. Ідея щодо формування психічних процесів у діяльності і через діяльність стала основою багатьох експериментальних досліджень розвитку і формування психічних функцій в онтогенезі, виконаних під керівництвом О.М. Леонтьєва. Ці дослідження стали основою психолого-педагогічних концепцій розвиваючого навчання і виховання. Вчений довів єдність практичної і «внутрішньої» психічної діяльності та можливість їх переходу із зовнішньої розгорнутої у внутрішню згорнуту (інтеріоризація) і, навпаки, з внутрішньої у зовнішню (екстеріоризація). Результати теоретичних та експериментальних досліджень були викладені в праці вченого «Проблеми розвитку психіки» (1959), за яку він отримав найвищу на той час наукову премію держави – Ленінську.
	~~<center> '''Становлення науковця''' </center>~~		О.М. Леонтьєвим була зроблена спроба побудувати власну теорію [[Розвиток\|розвитку]] дитини в дошкільному віці, основану на діяльнісному підході. Він наголошував, що «розвиток психіки дитини визначає її життя, розвиток реальних процесів цього життя, інакше говорячи, розвиток діяльності дитини, як зовнішньої, так і внутрішньої». Особливої значущості вчений надавав аналізу провідної діяльності та її впливу на психічний розвиток дитини на різних вікових етапах. Він довів, що не всі види діяльності однаково значущі для психічного розвитку дитини, тим більше на різних етапах її онтогенезу. Одні види діяльності відіграють провідну роль, а інші – підпорядковану. А тому варто говорити про «залежність психіки не від діяльності взагалі, а від провідної діяльності, яка зумовлює найголовніші зміни в психічних процесах і психологічних особливостях особистості дитини на даній стадії її розвитку». Теоретичні і експериментальні дослідження О.М. Леонтьєва переконливо довели, що предметні дії дитини раннього віку, гра дошкільника, [[Навчальна діяльність\|навчальна діяльність]] школяра, які послідовно набувають значення провідної діяльності в ході розвитку дитини, мають соціально-історичне походження, вони культивуються суспільством у виховних цілях та набувають різного змісту і різної структури в різні історичні епохи. Дитина має оволодіти способами і формами діяльності, які історично склалися, перш, ніж почне здійснювати їх самостійно, за власною ініціативою і творчо їх видозмінювати відповідно своїх потреб і завдань, які стоять перед нею. Зміна одного виду діяльності іншим пов’язана з виникненням нових мотивів, а виникнення їх супідрядності на початку дошкільного віку знаменує собою фактичне складання особистості, тому цей віковий період є винятково важливим у житті людини.
	~~Тиск~~ на ~~школу Виготського відчувався з кінця 20-х років~~. ~~Вимушено з 1930-го по 1934-й~~ О. М., О. Р. ~~Лурія~~, О. В. ~~Запорожець працюють~~ у ~~столиці УРСР Харкові~~, ~~завдяки чому~~ з~~'являється харківська психологічна школа~~. О. М. ~~очолює відділ дитячої~~ та ~~генетичної Ψ~~, ~~а пізніше~~, ~~весь сектор Ψ Всеукраїнської психоневрологічної Академії~~, ~~кафедру Ψ~~ в ~~Педагогічному інституті~~ та ~~відділ Ψ НДІ педагогіки~~. ~~Є лідером "харківської групи" учнів Виготського~~.		Теоретичні положення, сформульовані О.М. Леонтьєвим, значно розширили існуючі до того часу в психології уявлення про особливості формування [[Особистість\|особистості]] дитини в дошкільному віці. Виділена ним центральна ланка цього процесу – супідрядність мотивів у діяльності дитини, як показали подальші експериментальні дослідження, дійсно тісно пов’язана з формуванням особистості на етапі дошкільного дитинства.
	~~Повернення до Москви відбулось вже після смерті Вчителя~~, але ~~з тим критика~~ та ~~переслідування не припинились~~. ~~Наприкінці 30-х~~ О. М. ~~тимчасово (на рік) втрачає роботу~~, ~~але наполегливість допомогла йому поновитись~~ та, ~~навіть~~, ~~захистити докторську дисертацію~~.		О.М. Леонтьєв у своїх працях особливу увагу приділив аналізу способів засвоєння знань дітьми дошкільного віку та ролі [[Спілкування\|спілкування]] в навчальному процесі. На його думку, спілкування дитини з дорослим є провідним чинником засвоєння нею знань. Навіть у тих випадках, коли дитина ніби і відокремлена у своїй діяльності від дорослого, вона все ж таки включена в спілкування з ним – мовне чи мислене. Для дитини, яка не володіє досвідом пізнавальних і практичних дій, спілкування з дорослим у процесі засвоєння умінь та знань відіграє винятково важливу роль. Адже вона ще не може самостійно організувати свою діяльність відповідно змісту, який потрібно засвоїти. Діяльність дитини в ході навчання не лише організовується дорослим, але і постійно спрямовується ним. Лише шляхом спеціальної організації діяльності дитини та втручання в сам процес вирішення пізнавальних задач відкривається можливість формування нових практичних і розумових дій, через які досягається правильна орієнтація в предметних умовах і оволодінні новими знаннями. Наявність цих умінь відкриває дитині шлях до засвоєння більш складного навчального матеріалу.
	~~40-50-ті роки~~		О.М. Леонтьєву вдалося поглибити ідею Л.С. Виготського про провідний тип діяльності та його значення в психічному розвитку дитини. Завдяки його працям провідна діяльність стала розглядатись як критерій періодизації психічного розвитку, як показник психологічного віку дитини. Він показав залежність розвитку психічних процесів дитини від характеру і будови її зовнішньої предметної діяльності та розкрив значення супідрядності її мотивів для становлення її особистості. Своїми теоретичними та експериментальними дослідженнями вчений зробив великий внесок у розвиток психологічної науки, його праці перекладені та опубліковані в багатьох країнах.
			Основні наукові праці О.М. Леонтьєва: «Проблеми розвитку психіки», «Діяльність. Свідомість. Особистість», «Філософія психології», «Розвиток пам’яті» та ін.

	Воєнне лихоліття змусило сім'ю Леонтьєвих виїхати в Ашгабад, куди був евакуйований МДУ. Пізніше в селищі Каурівка поблизу Свердловська в експериментальному госпіталі О.М. займається проблемою відновлення рухливості бійців після отриманих поранень. Ним успішно впроваджена методика заснована на теорії формування рухів М. О. Бернштейна, досягнуто помітних результатів (пришвидшене одужання). Ця робота допомогла подальшому розвитку психологічної теорії діяльности, яка стала одною з ключових у радянській Ψ. Після війни повертається до роботи в МДУ ім. Ломоносова, якому присвятив майже все своє життя.
	Леонтьєв багато зробив для захисту науки у 50-ті роки, коли чергова хвиля критики загрожувала поглинанням змісту Ψ науки з боку фізіології вищої нервової діяльности. Ідеологи науки вимагали застосування об'єктивного методу для вивчення психічних процесів (Б. М. Теплов) або відмови від їх вивчення на користь фізіологічних досліджень (О. Г. Іванов-Смоленський)[1]. Принцип діяльности, який сформулював та підкріпив своїм авторитетом О. М. став компромісним, адже визначав суб'єктивні явища вторинною ланкою відносно об'єктивно досліджуваної діяльности, яка ставала причинним та пояснюючим фактором психічного.
	Особиста підтримка О. М. була критично важливою для багатьох переслідуваних вчених (особливо для М. О. Бернштейна).
	~~<center> '''Визнання''' </center>~~
	Видатний організатор психологічої освіти, О. М. — декан новоствореного факультету психології МДУ ім. Ломоносова, першого в СРСР; віце-президент Академії Педагогічних Наук СРСР. Праця «Проблемы развития психики» (1963) нагороджена Ленінською премією. Ломоносівською премією відзначена книга «Деятельность. Сознание. Личность» (1975).
	~~<center> '''Наукова діяльність''' </center>~~
	Розробляв психологічну теорію діяльности, теорію розвитку психіки тварин та людини. Наголошував на важливості зовнішніх об'єктивних факторів формування психіки. Послідовно провадив у своїх роботах офіційну марксистько-ленінську концепцію. Вважався провідною фігурою радянської Ψ науки, але поза межами СРСР не був так визнаним як, наприклад, Лурія.
	Серед учнів О. М. називають Д. Б. Ельконіна, К. Е. Фабрі, такими можна вважати сотні випсускників Ψ факультету МДУ.
	~~Відомою сторінкою біографії вченого є його конфлікти з С. Л. Рубінштейном та Г. П. Щедровицьким.~~

	Більше дізнатися про О.М.Леонтьєва можна тут: [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%8C%D1%94%D0%B2_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії]

	[[Категорія: Радянські психологи і педагоги]]		[[Категорія: Радянські психологи і педагоги]]
	[[Категорія: Матеріал з Вікіпедії]]		[[Категорія: Матеріал з Вікіпедії]]
	[[Категорія:~~Потребує доопрацювання~~]]		[[Категорія:Приходько Ю.О., Юрченко В.І.Психологічний словник-довідник]]

Grineva olga в 15:56, 6 січня 2013

2013-01-06T15:56:42Z

Grineva olga в 15:55, 6 січня 2013

2013-01-06T15:55:30Z

← Попередня версія		Версія за 15:55, 6 січня 2013
Рядок 1:		Рядок 1:
	'''Олексій Миколайович Леонтьєв''' (*5 лютого 1903, Москва — †21 січня 1979, Москва) — російський радянський психолог, академік АПН СРСР, один з учнів та найближчих послідовників Л. С. Виготського, з 50-х рр. лідер наукової школи, яку називають школою Виготського-Леонтьєва. Син та онук вченого є наступниками в його справі.		'''Олексій Миколайович Леонтьєв''' (*5 лютого 1903, Москва — †21 січня 1979, Москва) — російський радянський психолог, академік АПН СРСР, один з учнів та найближчих послідовників Л. С. Виготського, з 50-х рр. лідер наукової школи, яку називають школою Виготського-Леонтьєва. Син та онук вченого є наступниками в його справі.
	'''Біографія'''		<center> '''Біографія''' </center>
	Народився в заможній родині москоського купця, у Москві провів більшу частину свого життя. Навчався в Першому московському реальному училищі, на історико-філологічному факультеті МДУ ім. Ломоносова, його вчителями були Г. І. Челпанов, Г. Г. Шпет, Д. М. Петрушевський. З середини 20-х працює в Психологічному інституті, який тоді входив у структуру МДУ, в навчальних та медичних закладах Москви, знайомиться з О. Лурією та Л. Виготським. Одружився в 1924 році, прожив з дружиною все життя.		Народився в заможній родині москоського купця, у Москві провів більшу частину свого життя. Навчався в Першому московському реальному училищі, на історико-філологічному факультеті МДУ ім. Ломоносова, його вчителями були Г. І. Челпанов, Г. Г. Шпет, Д. М. Петрушевський. З середини 20-х працює в Психологічному інституті, який тоді входив у структуру МДУ, в навчальних та медичних закладах Москви, знайомиться з О. Лурією та Л. Виготським. Одружився в 1924 році, прожив з дружиною все життя.
	'''Становлення науковця'''		'''Становлення науковця'''

Grineva olga: Створена сторінка: '''Олексій Миколайович Леонтьєв''' (*5 лютого 1903, Москва — †21 січня 1979, Москва) — російський ...

2013-01-06T15:54:24Z

Створена сторінка: '''Олексій Миколайович Леонтьєв''' (*5 лютого 1903, Москва — †21 січня 1979, Москва) — російський ...

Нова сторінка

'''Олексій Миколайович Леонтьєв''' (*5 лютого 1903, Москва — †21 січня 1979, Москва) — російський радянський психолог, академік АПН СРСР, один з учнів та найближчих послідовників Л. С. Виготського, з 50-х рр. лідер наукової школи, яку називають школою Виготського-Леонтьєва. Син та онук вченого є наступниками в його справі.
'''Біографія'''
Народився в заможній родині москоського купця, у Москві провів більшу частину свого життя. Навчався в Першому московському реальному училищі, на історико-філологічному факультеті МДУ ім. Ломоносова, його вчителями були Г. І. Челпанов, Г. Г. Шпет, Д. М. Петрушевський. З середини 20-х працює в Психологічному інституті, який тоді входив у структуру МДУ, в навчальних та медичних закладах Москви, знайомиться з О. Лурією та Л. Виготським. Одружився в 1924 році, прожив з дружиною все життя.
'''Становлення науковця'''
Тиск на школу Виготського відчувався з кінця 20-х років. Вимушено з 1930-го по 1934-й О. М., О. Р. Лурія, О. В. Запорожець працюють у столиці УРСР Харкові, завдяки чому з'являється харківська психологічна школа. О. М. очолює відділ дитячої та генетичної Ψ, а пізніше, весь сектор Ψ Всеукраїнської психоневрологічної Академії, кафедру Ψ в Педагогічному інституті та відділ Ψ НДІ педагогіки. Є лідером "харківської групи" учнів Виготського.
Повернення до Москви відбулось вже після смерті Вчителя, але з тим критика та переслідування не припинились. Наприкінці 30-х О. М. тимчасово (на рік) втрачає роботу, але наполегливість допомогла йому поновитись та, навіть, захистити докторську дисертацію.
40-50-ті роки

Воєнне лихоліття змусило сім'ю Леонтьєвих виїхати в Ашгабад, куди був евакуйований МДУ. Пізніше в селищі Каурівка поблизу Свердловська в експериментальному госпіталі О.М. займається проблемою відновлення рухливості бійців після отриманих поранень. Ним успішно впроваджена методика заснована на теорії формування рухів М. О. Бернштейна, досягнуто помітних результатів (пришвидшене одужання). Ця робота допомогла подальшому розвитку психологічної теорії діяльности, яка стала одною з ключових у радянській Ψ. Після війни повертається до роботи в МДУ ім. Ломоносова, якому присвятив майже все своє життя.
Леонтьєв багато зробив для захисту науки у 50-ті роки, коли чергова хвиля критики загрожувала поглинанням змісту Ψ науки з боку фізіології вищої нервової діяльности. Ідеологи науки вимагали застосування об'єктивного методу для вивчення психічних процесів (Б. М. Теплов) або відмови від їх вивчення на користь фізіологічних досліджень (О. Г. Іванов-Смоленський)[1]. Принцип діяльности, який сформулював та підкріпив своїм авторитетом О. М. став компромісним, адже визначав суб'єктивні явища вторинною ланкою відносно об'єктивно досліджуваної діяльности, яка ставала причинним та пояснюючим фактором психічного.
Особиста підтримка О. М. була критично важливою для багатьох переслідуваних вчених (особливо для М. О. Бернштейна).
'''Визнання'''
Видатний організатор психологічої освіти, О. М. — декан новоствореного факультету психології МДУ ім. Ломоносова, першого в СРСР; віце-президент Академії Педагогічних Наук СРСР. Праця «Проблемы развития психики» (1963) нагороджена Ленінською премією. Ломоносівською премією відзначена книга «Деятельность. Сознание. Личность» (1975).
'''Наукова діяльність'''
Розробляв психологічну теорію діяльности, теорію розвитку психіки тварин та людини. Наголошував на важливості зовнішніх об'єктивних факторів формування психіки. Послідовно провадив у своїх роботах офіційну марксистько-ленінську концепцію. Вважався провідною фігурою радянської Ψ науки, але поза межами СРСР не був так визнаним як, наприклад, Лурія.
Серед учнів О. М. називають Д. Б. Ельконіна, К. Е. Фабрі, такими можна вважати сотні випсускників Ψ факультету МДУ.
Відомою сторінкою біографії вченого є його конфлікти з С. Л. Рубінштейном та Г. П. Щедровицьким.

Більше дізнатися про О.М.Леонтьєва можна тут: [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%8C%D1%94%D0%B2_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії]

[[Категорія: Радянські психологи і педагоги]]
[[Категорія: Матеріал з Вікіпедії]]
[[Категорія:Потребує доопрацювання]]

← Попередня версія		Версія за 15:56, 6 січня 2013
Рядок 2:		Рядок 2:
	<center> '''Біографія''' </center>		<center> '''Біографія''' </center>
	Народився в заможній родині москоського купця, у Москві провів більшу частину свого життя. Навчався в Першому московському реальному училищі, на історико-філологічному факультеті МДУ ім. Ломоносова, його вчителями були Г. І. Челпанов, Г. Г. Шпет, Д. М. Петрушевський. З середини 20-х працює в Психологічному інституті, який тоді входив у структуру МДУ, в навчальних та медичних закладах Москви, знайомиться з О. Лурією та Л. Виготським. Одружився в 1924 році, прожив з дружиною все життя.		Народився в заможній родині москоського купця, у Москві провів більшу частину свого життя. Навчався в Першому московському реальному училищі, на історико-філологічному факультеті МДУ ім. Ломоносова, його вчителями були Г. І. Челпанов, Г. Г. Шпет, Д. М. Петрушевський. З середини 20-х працює в Психологічному інституті, який тоді входив у структуру МДУ, в навчальних та медичних закладах Москви, знайомиться з О. Лурією та Л. Виготським. Одружився в 1924 році, прожив з дружиною все життя.
	'''Становлення науковця'''		<center> '''Становлення науковця''' </center>
	Тиск на школу Виготського відчувався з кінця 20-х років. Вимушено з 1930-го по 1934-й О. М., О. Р. Лурія, О. В. Запорожець працюють у столиці УРСР Харкові, завдяки чому з'являється харківська психологічна школа. О. М. очолює відділ дитячої та генетичної Ψ, а пізніше, весь сектор Ψ Всеукраїнської психоневрологічної Академії, кафедру Ψ в Педагогічному інституті та відділ Ψ НДІ педагогіки. Є лідером "харківської групи" учнів Виготського.		Тиск на школу Виготського відчувався з кінця 20-х років. Вимушено з 1930-го по 1934-й О. М., О. Р. Лурія, О. В. Запорожець працюють у столиці УРСР Харкові, завдяки чому з'являється харківська психологічна школа. О. М. очолює відділ дитячої та генетичної Ψ, а пізніше, весь сектор Ψ Всеукраїнської психоневрологічної Академії, кафедру Ψ в Педагогічному інституті та відділ Ψ НДІ педагогіки. Є лідером "харківської групи" учнів Виготського.
	Повернення до Москви відбулось вже після смерті Вчителя, але з тим критика та переслідування не припинились. Наприкінці 30-х О. М. тимчасово (на рік) втрачає роботу, але наполегливість допомогла йому поновитись та, навіть, захистити докторську дисертацію.		Повернення до Москви відбулось вже після смерті Вчителя, але з тим критика та переслідування не припинились. Наприкінці 30-х О. М. тимчасово (на рік) втрачає роботу, але наполегливість допомогла йому поновитись та, навіть, захистити докторську дисертацію.
Рядок 9:		Рядок 9:
	Воєнне лихоліття змусило сім'ю Леонтьєвих виїхати в Ашгабад, куди був евакуйований МДУ. Пізніше в селищі Каурівка поблизу Свердловська в експериментальному госпіталі О.М. займається проблемою відновлення рухливості бійців після отриманих поранень. Ним успішно впроваджена методика заснована на теорії формування рухів М. О. Бернштейна, досягнуто помітних результатів (пришвидшене одужання). Ця робота допомогла подальшому розвитку психологічної теорії діяльности, яка стала одною з ключових у радянській Ψ. Після війни повертається до роботи в МДУ ім. Ломоносова, якому присвятив майже все своє життя.		Воєнне лихоліття змусило сім'ю Леонтьєвих виїхати в Ашгабад, куди був евакуйований МДУ. Пізніше в селищі Каурівка поблизу Свердловська в експериментальному госпіталі О.М. займається проблемою відновлення рухливості бійців після отриманих поранень. Ним успішно впроваджена методика заснована на теорії формування рухів М. О. Бернштейна, досягнуто помітних результатів (пришвидшене одужання). Ця робота допомогла подальшому розвитку психологічної теорії діяльности, яка стала одною з ключових у радянській Ψ. Після війни повертається до роботи в МДУ ім. Ломоносова, якому присвятив майже все своє життя.
	Леонтьєв багато зробив для захисту науки у 50-ті роки, коли чергова хвиля критики загрожувала поглинанням змісту Ψ науки з боку фізіології вищої нервової діяльности. Ідеологи науки вимагали застосування об'єктивного методу для вивчення психічних процесів (Б. М. Теплов) або відмови від їх вивчення на користь фізіологічних досліджень (О. Г. Іванов-Смоленський)[1]. Принцип діяльности, який сформулював та підкріпив своїм авторитетом О. М. став компромісним, адже визначав суб'єктивні явища вторинною ланкою відносно об'єктивно досліджуваної діяльности, яка ставала причинним та пояснюючим фактором психічного.		Леонтьєв багато зробив для захисту науки у 50-ті роки, коли чергова хвиля критики загрожувала поглинанням змісту Ψ науки з боку фізіології вищої нервової діяльности. Ідеологи науки вимагали застосування об'єктивного методу для вивчення психічних процесів (Б. М. Теплов) або відмови від їх вивчення на користь фізіологічних досліджень (О. Г. Іванов-Смоленський)[1]. Принцип діяльности, який сформулював та підкріпив своїм авторитетом О. М. став компромісним, адже визначав суб'єктивні явища вторинною ланкою відносно об'єктивно досліджуваної діяльности, яка ставала причинним та пояснюючим фактором психічного.
	Особиста підтримка О. М. була критично важливою для багатьох переслідуваних вчених (особливо для М. О. Бернштейна).		Особиста підтримка О. М. була критично важливою для багатьох переслідуваних вчених (особливо для М. О. Бернштейна).
	'''Визнання'''		<center> '''Визнання''' </center>
	Видатний організатор психологічої освіти, О. М. — декан новоствореного факультету психології МДУ ім. Ломоносова, першого в СРСР; віце-президент Академії Педагогічних Наук СРСР. Праця «Проблемы развития психики» (1963) нагороджена Ленінською премією. Ломоносівською премією відзначена книга «Деятельность. Сознание. Личность» (1975).		Видатний організатор психологічої освіти, О. М. — декан новоствореного факультету психології МДУ ім. Ломоносова, першого в СРСР; віце-президент Академії Педагогічних Наук СРСР. Праця «Проблемы развития психики» (1963) нагороджена Ленінською премією. Ломоносівською премією відзначена книга «Деятельность. Сознание. Личность» (1975).
	'''Наукова діяльність'''		<center> '''Наукова діяльність''' </center>
	Розробляв психологічну теорію діяльности, теорію розвитку психіки тварин та людини. Наголошував на важливості зовнішніх об'єктивних факторів формування психіки. Послідовно провадив у своїх роботах офіційну марксистько-ленінську концепцію. Вважався провідною фігурою радянської Ψ науки, але поза межами СРСР не був так визнаним як, наприклад, Лурія.		Розробляв психологічну теорію діяльности, теорію розвитку психіки тварин та людини. Наголошував на важливості зовнішніх об'єктивних факторів формування психіки. Послідовно провадив у своїх роботах офіційну марксистько-ленінську концепцію. Вважався провідною фігурою радянської Ψ науки, але поза межами СРСР не був так визнаним як, наприклад, Лурія.
	Серед учнів О. М. називають Д. Б. Ельконіна, К. Е. Фабрі, такими можна вважати сотні випсускників Ψ факультету МДУ.		Серед учнів О. М. називають Д. Б. Ельконіна, К. Е. Фабрі, такими можна вважати сотні випсускників Ψ факультету МДУ.