Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Подофєй Світлана Олексіївна – викладач кафедри психології кафедри психології Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, м. Київ.

В статті розглядаються психологічні ресурси школярів, що використовуються ними в умовах психосоматичної хвороби і спрямовуються на адаптацію та соціальну інтеграцію, а також визначені причини психосоматичних захворювань дітей.

Ключові слова: Я-концепція, життєва ситуація, копінг-стратегії, психосоматичне захворювання.

Зміст 1 Актуальність проблеми 2 Мета статті 3 Виклад основного матеріалу 4 Висновок 5 Список використаних джерел

Актуальність проблеми

За дослідженями психологів більшість учнів мегаполісів молодшого шкільного віку страждають на захворювання системи травлення (18,9%), а також алергічні захворювання (16,7%), офтальмологічні захворювання (20,5%). Надалі спостерігається збільшення з віком у школярів хронічних захворювань зорової системи та системи травлення [1, c.26]. Так будь-яка хронічна хвороба, справляє суттєвий вплив на особистість хворого. Вплив хвороби у дітей шкільного віку може приводити (прямо або опосередковано) до аномалій розвитку (патологічних або непатологічних змін характеру), трансформацій у мотиваційній сфері особистості, до зміни міжособистісних стосунків, а також викликати стійкі негативні психічні стани, що, у свою чергу, провокують структурну перебудову системи потреб та мотивів, зниження рівня психічних можливостей. Це веде до обмеження контактів з людьми, до викривлення уявлень про своє майбутнє тощо.

Проблеми повязані із хворобою здаються школярам важковирішуваними, нездоланними. Спостерігається можливість виникнення почуття безпорадності, неможливості радикального виходу з ситуації, поступово зникає почуття позитивної перспективи. Визначається гострота переживань, невизначеність реального життя, загальна неадаптованість підлітка, афективне звуження його свідомості до меж критичної ситуації негативного впливу хвороби. Характерними наслідками в поведінці учня є роздратованість та агресія, спрямована на самого себе чи на іншого. Постійне накопичення у дітей негативних переживань або короткочасні та важкі стреси, що послаблюють психологічний захист та можуть зробити дітей беззахисними пред зовнішніми шкідливостями.

Мета статті

Розкрити особливості адаптації учня, хворого на психосоматичну хворобу. Визначити причини таких захворювань. Виявити можливості самих хворих в подоланні стресових ситуацій захворювання. Уточнити знання педагогів про особливості адаптації хворих школярів з метою надання допомоги таким дітям в реалізації їх потенціалу в спільній життєдіяльності.

Виклад основного матеріалу

В психосоматиці - направленні медицини, що вивчає впливи соціально-психологічних факторів, психотравмуючих ситуацій на соматичні захворювання загальноприйнятим фактом приймається положення, що неотреаговані негативні емоції (тривога, страх, гнів) призводять до шкідливих соматичних наслідків [7, c.8]. Адаптивне значення негативних реакцій в регуляції поведінки людини полягає в оцінюванні смислу несприятливої ситуації. [4, с. 9]. В своій роботі „Психологія особистості” Асмолов О.Г. зазначає, що «в силу багатьох соціальних заборон при емоційному оцінюванні ситуації як небезпечної» людина не завжди може отреагувати втечею чи агресією». Автор вказує, що «механізми фізіологічної мобілізації... спрацьовують, що і призводить спочатку до стійкого негативного збудження, а надалі до органічного ураження внутрішніх органів» [2, с.150]. Таке явище спостерігається при психосоматичних захворюваннях, особливо серед школярів. як набільш уразливих до психологічних впливів. О. Г.Асмолов називає критичні періоди „ віковими зонами найбільшої ушкодженості індивіда, в яких із найбільшою вірогідністю порушуються нормальний хід фізіологічного розвитку” [2, с. 240]. Психолог Д.Н. Ісаєв узагальнюючи свою роботу над причинно-наслідковими звязками в виникненні хвороби та розвитку особистості дитини розглядає провідну значущість соціально-психологічного фактора і стверджує, що психосоматичне захворювання виступає як «результат стійкого емоційного напруження, повязаного із специфічним ...особистісним конфліктом» Автор акцентує увагу на причинах виникнення конфлікту як соціально-психологічних, тобто проблемні стосунки із значущими іншими (сімя, ровесники, вчителі, лікарі), або втрата цих стосунків [3, с.7].

Розрізняють «переживання з високою стресовою інтенсивністю та посякденні події, що трапляються часто та наслідки яких практично не відчуваються. При цьому неочікувані події завжди несуть в собі більш сильну стресове навантаження, ніж передбачувані події [6, с.42]. Характер переживань тієї чи іншої подій залежить з одного боку , від його попереднього досвіду, з іншого боку від конкретної ситуації, зовнішнього виду, поведінки оточуючих [6, с.44]. Можна вивести таку формулу подолання неочікуваної ситуації: досвід + ситуація = стратегія подолання чи копінг-стратегії. Таким чином психологи використовують психологічний тренінг як засіб для підтримки сили внутрішньої опірності хворобі та збільшують готовність хворого до самодопомоги та відповідальності, а також активності у розширенні соціальних звязків та інтересів [6, с. 52]. Н. Песешкіан, узагальнюючи досвід роботи з діабетиками, розрізняє найчастіші варіанти реагування дії: механізми втечі: у хворобу, роботу, одинокість та фантазію [6, 52]. Такий конфлікт виникає в момент зіткнення зовнішніх навантажень та здібностей школяра направлених на їх подолання. На думку Д.М. Ісаєва для психосоматичних хворих, особливо для дітей важливі «процеси подолання», що описав R.S. Lazarus. Він розглядав їх як засоби хворого, що виконують контроль над ситуаціями, які загрожують, засмучують чи приносять задоволення. Процеси опанування виступають частиною афективної реакції. Ці процеси спрямовані на зменшення, відсторонення, або наближення діючого стресора. Результатом оцінки є одна із трьох стратегій опанувания: 1) природні активні вчинки з ціллю зменшення чи усунення небезпеки (нападіння чи втеча, захоплення чи насолода; 2) посередня або мисленева форма без прямого впливу « це мене не стосується, переоцінка» - це не так вже небезпечно; 3) опанування без афекту (контакт із транспортом, засобами техніки і т. інш.) [4, с.77].

Поняття «копінг» (рос. – «совладание», укр. – «подолання», «опаннуваня», «давання собі ради», «підкорити собі обставини» розглядається як діяльність особистості, спрямована на підтримку або збереження балансу між вимогами оточення та ресурсами, що задовільняють ці вимоги. Американські вчені ввели цей термін напочатку 60-х років минулого століття, щоб підкреслити людську спроможність не лише пасивно захищатися від труднощів, а й активно долати їх. (Lazarus, 1980)». Титаренко ТМ зазначає, що копінг як індивідуальний засіб взаємодії із ситуацією відповідно до логіки обставин, значущості в житті людини, її можливостей, предбачає постійні спроби подолати зовнішні чи внутрішні вимоги, що переживаються як стресове напруження чи перевищують індивідуальні адаптивні ресурси людини. Таку здатність протистояти складним ситуаціям психолог називає стійкістю, міцністю, життєстійкістю, як системою настанов чи переконань [8, с. 6 ]. Копінг поведінка регулюється шляхом використання копінг-стратегій на основі особистісних та середовищних копінг ресурсів, які формуються на основі Я-концепції

Поведінка, яка спрямована на усунення чи зменшення інтенсивності впливу стресора на особистість називається активною копінг-поведінкою. В більшості інтрапсихічні форми подолання стресу призначені для зниження емоційної напруженості раніше, ніж зміниться ситуація, розглядаються як пасивна копінг-поведінка [1, c.71]. Копінг-стратегії визначаються психологами як активні, майже свідомі зусилля, спрямовані на конструктивне опанування стресової ситуації. Соціальні психологи визначають головну функцію копінг-стратегій не лише в адаптації, а у перетворенні ситуації, і самого себе, тобто в розвитку, прояві власного потенціалу. В.О. Ананьєв, узагальнюючи досвід дослідження адаптаційних можливостей школярів, що страждають на психосоматичні захворювання визначив, що в структуру копінг-поведінки підлітка включаються базові та ситуативно-специфічні стратегії подолання емоційного стресу, а також особистісно-середовищні копінг-ресурси: Я-концепція, інтернальний локус контроля, емпатія та аффіліація, сензитивність до відхилення групою, сприйняття соціальної підтримки і т.д. [1, c.72]. Активні копінг-стратегії (розширення проблеми, пошук соціальної підтримки) та розвинуті особистісні та серседовищні копінг-ресурси, що спрямовані на адаптацію та соціальну інтеграцію [1, c. 72]. Так по дослідженню на відміну від здорових учнів в групі школярів з психосоматичними хворобами В.О. Ананьєв визначає часто використовані копінг-стратегії: «дистанціонування» - 71% учнів з психосоматичними хворобами стверджують: «Старався забути все це»; «втеча- уникання» 71% таких учнів говорять: «Хотів, щоб все це скоріше якось відбулося чи закінчилося»); «конфротативний копінг» - 68% хворих учнів визначають: «Починав щось робити, знаючи что це все рівно не буде працювати: головне - робити що-небудь»). Це свідчить про те, що для досліджуваних характерні мислиневі прагнення та поведінкові зусилля, спрямовані на втікання (чи уникання) від вирішення проблеми, а також когнітивні зусилля по відділенню від ситуації та зменшенню її значущості. В групі здорових підлітків використовувались такі копінг-стратегії: самоконтроль, пошук соціальної підтримки, приняття відповідальності, планування рішення проблем, позитивна переоцінка. Так виявляється за кореляційним аналізом звязок показників використання копінг-стратегій та ведучих особистісних характеристик Я-концепції, рівня психічного здоровя , емоційного інтелекту, показників агресії [1, c.73].

Таким чином узагальнюючи дані дослідження В.О. Ананьєв формулює наступний механізм копінг-поведінки у підлітків:

1. Структура вираженості копінг-стратегій підлітків являє собою складну, рухливу, багаторівневу систему. У всіх школярів використовуються в поєднанні як активні, так і пасивні копінг-стратегії.
2. В групі учнів з психосоматичними розладами спостерігається низька ефективність копінг-стратегії, повязана з наявністю сформованих блокуючих особистісних механізмів. До них відносяться: проявлення емоційних реакцій тривожно-депресивного характеру реакції зверхконтролю, недостатній розвиток емоційного інтелекту. Ці підлітки в більшій мірі підвласні дії соціально фруструючих факторів, що призводять до порушень адаптації. Погіршення психічного здоровя, перешкоджає використання конструктивних копінг-стратегій в поведінці. Формування «хибного кола», що підтримує високий рівень порушень психічного та соматичного здоровя, заважає успішній адаптації та соціалізації підлітка.
3. У групі підлітків з відхиленням фізичного тіла копінг-поведінка носить псевдоадаптивний характер. Можливість здійснення адаптивної поведінки є, тому, що відсутні блокуючі особистісні механізми, але із-за слабкості особистісних копінг-ресурсів (недостатня емоційна стійкість, низька самооцінка, недостатній розвиток емоційного інтелекту) в більшості випадків поведінка носить неадаптивний характер.
4. У здорових школярів спостерігається більш широкий репертуар копінг-поведінки. Це пояснюється відсутністю у них сформованих блокуючих особистісних механізмів, а також явністю позитивних особистісно-середовищних ресурсв, а саме: емоційна стійкість, відкритість, позитивне сприйняття учнями соціальної підтримки з боку батьків, вчителів, ровесників, відсутність наявних порушень психічного здоровя. Отримані дані дозволяють визнати їх копінг-поведінку адаптивною [1, c.73].

Звертаючи увагу на такі дослідження робимо висновок, що діти із психосоматичними захворюваннями потребують як додаткової допомоги так і відповідного розуміння вчителів, психологів та їх психокорекційної роботи. Узагальюючи досвід роботи із копінг-стратегіями дітей І. М. Нікольска та Р.М. Грановська зазначають, що для подолання та опанування важкою ситуацією підліткам необхідно притримуватись таких умов: по-перше, достатньо повністю усвідомювати труднощі, що виникли, по-друге знати способи ефективного опанування саме із ситуацією цього типу та, по-третє, вміти своєчасно застосувати їх на практиці [5, с48].

Висновок

На початковій фазі адаптації до хвороби старі способи поведінки можуть не спрацьовувати. Головне на цьому етапі - зменшити дію нових для дитини, складних і непередбачуваних обставин мінімізувати перебування її в незнайомому середовищі та неочікуваному фізіологічному стані. Водночас як батьки так і педагоги мають можливість допомогти хворій дитині в організації умов, що забезпечать процес підтримки активного взаємозвязку із одноклассниками, дорослими та враховувати їх психологічний стан. Адже формується нові навички поведінки у життєвій ситуації хвороби, будується нова система підтримки рівноваги з оточенням, а значить формується відповідальність дитини за власне життя. Психологи звертають увагу на необхідність виявлення віри педагога в роботі з дитиною, хворою на психосоматичне захворювання, що вона подолає обмеження хвороби та активно виконуватиме доручення разом із ровесниками. І головне не нагадувати дитині про хворобу, а сприяти розширенню її мотиваційної сфери. Невизначені ситуації потребують більших знань та здібностей як від батьків так і від підлітків для запобігання загрозі наслідків хвороби або ліквідуванню їх, а також накопичуванню досвіду мобілізації внутрішніх ресурсів та готовності до нової неочікуваної ситуації. Тут необхідний звязок батьків, дитини та педагога, заснований на довірі та доброзичливій участі кожного.

Список використаних джерел

1. Ананьев В.А. Практикум по психологии здоровья. Методическое пособие по первичной специфической и неспецифической профилактике. – СПб.: Речь, 2007. – 320 с.
2. Асмолов А. Г. Психология личности: Учебник. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 367 с.
3. Исаев Д.Н. Детская медицинская психология. Психологическая педиатрия. – СПб.: Речь, 2004. – 384 с
4. Исаев Д.Н. Психиатрические аспекты педиатрии. Сб. научных трудов под ред. проф. Д.Н. Исаева, Ленинградский педиатрический мед. Институт. Ленинград, 1985г., 112с.
5. Никольская И.М., Грановская Р.М., Психологическая защита у детей. – СПб.: Речь. 2006, 352с.
6. Песешкиан Н., Захсе Г. Мне ясно как справиться с диабетом: пер. С нем. – м.: ООО « Издательство «Уникум Пресс», ЗАО «Арт – Бизнес – Центр», 2003. -224с.
7. Сандомирский М.Е. Психосоматика и телесная психотерапия: Практичесеое руководство – М.: Независимая фирма «Клас», 2005. – 592 с. – (Бибилиотека психологии и психотерапии).
8. Титаренко Т.М., Лепіхова Л.А. Психологічна профілактика стресових перевантажень серед шкільної молоді: Науково – методичний посібник. – К.: Міленіум, 2006. – 204 с.

---

---